“Слово “Україна” стає символом · вільних земель”. Український шлях 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗
Родина, Батьківщина, країна
Слово Просвіти, №34 за 2017 рік
Вперше назва “Україна” була зафіксована в київському
Юрій БЕЗУХ, краєзнавець, член НСЖУ, Нижні Сірогози
Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! Екклезіаст (1,4) Лихі, недобрі і, скажемо відверто, недалекі люди тлумачать це слово як “окраїна”. Насправді в слов’янських мовах: українській, білоруській, чеській,
польській “у” має значення лише як “в”, тобто в середині. І лише в російській слово “у” має також значення “біля”. Тобто слово походить від “країна” у значенні “рідний край, земля”. У нашому селищі й зараз говорять “мій край”, але це не окраїна, це те місце, де я народився, де всі знають мене і всіх знаю я. Людина — одна-єдина, неповторна, але в неї є родина, батьківщина, країна, Україна. Якщо в людини цього немає, то їй можна лише поспівчувати.
Термін “Україна” з початку свого виникнення має не лише територіально-географічне та граматичне, але міфологічне значення. Вона перегукується не лише з балканськими країнами. Варто згадати також дунайські землі давніх “карпів”, полабських “укрів” – цю територію німці й зараз називають Уккермак. Не лише в піснях, а й у давніх літописах Україна “стогне”, “сумує й оплакує”, “лементує”. Вона жива, рідна — це не просто земля, це щось більше — “Україна-ненька”.
Це земля хліборобів і воїнів, ратаїв — “украяна” плугом і мечем.
Справи Кримські Монголо-татарське нашестя на Україну не було тривалим і не мало для неї таких наслідків, як для Північно-Східних земель. Поступово практично всі українські та білоруські землі увійшли до складу Великого Литовсько- Руського князівства. Литовський князь Вітовт закріпився на Правобережжі Нижнього Дніпра та узбережжі Чорного моря.
Довготривала боротьба золотоординського хана Тохтамиша з Тимуром закінчилася поразкою хана. Тохтамиш змушений просити притулку у Вітовта. Там же, у Литві, у Трокайському замку з десятирічного віку виховувався майбутній Хаджи Гірей, нащадок підупалої гілки Чингізидів. Своє ім’я Гірей, яке стало родовим, отримав від свого вихователя — чи то литовського селянина, чи старого татарина. Хаджи Гірей за підтримки русько-литовських дружин захоплює владу в Кримському юрті. Він стає родоначальником династії кримських Гіреїв. Після того, як у 1452 році литовсько-русько-кримські війська розбили ординського хана Сеїд-Ахмеда, Крим стає незалежним від Золотої Орди. Більш того, Гіреї претендують на звання ханів всієї Орди, яка неухильно розвалюється. Їм, як законним нащадкам Золотої Орди, до 1700 року Москва виплачувала данину, “поминки”. Впродовж майже сорокарічного правління першого з Гіреїв відносини між Вільно й Кримом були лише дружніми. Перший з Гіреїв встановив добросусідські відносини з Генуєю. Українці знову заселяють Нижнє Придніпров’я.
Ситуація почала змінюватися після того, як у 1475 році Крим потрапив у васальну залежність від Туреччини. Осколки Золотої Орди — Астраханське та Казанське ханства, приваблюють і Москву, і Крим. У 1523 році кримчаки взяли Астрахань. Та коли військо вийшло за межі міста, воно було вирізане ногайцями. Через Чонгар та Перекоп ногайська орда увірвалася в степовий Крим, знищуючи все на своєму шляху. Після приєднання Астрахані до Московської держави, ногайці вже постійно кочують у таврійському степу, який отримує назву Ногайського або Перекопського степу.
На захід від Дніпра кочує найбільш дика та найжорстокіша з орд — Буджакська, на чолі якої стоять нащадки жорстокого Тамерлана — хани Тимури, або, в російському написанні, Кантеміри. Найбільш прибутковим заняттям цих орд стає людоловство й торгівля невільниками. Крим перетворюється на один з найбільших центрів світової работоргівлі. З Кафи слов’янські бранці йдуть на ринки рабів у Туреччину, Італію, Іспанію, Африку.
У результаті невпинних татарських набігів вся південно-східна Україна обезлюдніла. Утворилося Дике поле — освоєні слов’янами раніше, а зараз покинуті ними землі. На цій межі слов’янських та тюркських земель і виникає товариство ризикованих, відважних, вільних людей — козацтво.
Слобідська Україна Польсько-литовська держава намагається заселити землі Дикого Поля. Для цього вона роздає там землі переважно українським магнатам. Землевласники запрошують до себе селян. Селяни-посполиті з задоволенням ідуть на ці землі, особливо з тих територій, на які починає поширюватися польське кріпосне право. Тим, хто прибуває на нові землі, надають численні пільги на 10, 15 і навіть 50 років. Так виникає перша Слобідська (вільна) Україна. Оці слобідські землі були селянським омріяним раєм. Вони завжди перебували на межі держав. Чи то шляхетської Польщі чи самодержавної Москви. Пригноблені селяни завжди мріяли жити “як на Україні”.
Низові Запорізькі козаки формально визнавали владу польського короля, але фактично жили за своїми законами. Щоб якось убезпечити свої землі і протидіяти татарським нападам Річ Посполита будує фортеці на Чорному шляху — Брацлав та Винницю, і на Кримському шляху — Канів, Черкаси, а дещо пізніше Чигирин. В трьох останніх містах утворюється реєстрове, підконтрольне державі, військо. Нагадаємо, що з цієї території легендарної Артанії, з давнього Канева та Воїня, русичі здавна збиралися в походи на Степ, в царство Кащея.
В Україні, за винятком сталінської колективізації, кріпосне право ніколи не мало такої жахливої форми, як у Росії або Польщі. Коли почали закінчуватися пільгові строки, панство починає поступово прибирати до рук селянство. Посполиті були згодні попрацювати на пана до трьох днів на рік, або заплатити йому 6 грошей. Як тільки вимагали більшого, тут же виникали повстання
— Наливайка, Косинського, Трясила, Жмайла, Бута. Врешті-решт все це вилилося в Національновизвольну війну під проводом Богдана Хмельницького.
Отже, на спробу покріпачення український селянин мав три відповіді: підняти повстання, податися у вільні здобутки, в козаки, або шукати нові слободи. Подавшись у Запоріжжя, чоловік ставав вільним козаком, але не міг забрати з собою сім’ю, не міг займатися землеробством.
Ті ж, хто й далі хотів мати і землю, і волю, і сім’ю йшли на нові слободи. Так, уже в часи Хмельниччини, в районі Білгорода та Харкова, виникає нова Слобідська Україна. Жовто-блакитна символіка цих полків зберігається й зараз на гербах міст Білгородщини, Курщини, частково Орловщини. На гербі Бєлгорода ми бачимо того ж жовто-блакитного лева, що й на гербі Львова. Справді “Від Сяну до Дону”. Спроба Петра та його послідовників узяти в шори Слобожанщину призвели до того, що частина населення повертається на польське Правобережжя, яке на цей час знелюдніло, інша — пішла на Дон. Коли “свої” пани почали заводити кріпосницькі порядки на Гетьманщині, колишні козаки й звідти почали тікати на першу (польську) та другу (російську) Слобожанщини. Царський уряд навіть був змушений ухвалити закон, що забороняв вихід з Гетьманщини.
І Росія, і Польща ставилися до Слобідської України двояко. З одного боку, це був дешевий і ефективний спосіб захисту за допомогою живого щита своїх земель від татарських нападів та розширення власної території. З іншого боку, і тим, і іншим дуже хотілося “вибити український дух з холопа”. До того ж усі сусіди панічно боялися (й бояться!) навіть привиду вільної, багатої та сильної України. Вони увесь час шарпали нашу країну, постійно її ділили та переділяли, підтримуючи та розпалюючи ворожнечу між українцями.
Соборна Україна Свідок визвольної війни
Б. Хмельницького французький офіцер П’єр Шевальє пише: “Країна, де мешкають козаки, зветься Україною”. Богдан Хмельницький у своїх відозвах неодноразово вживав термін “Україна”. В значенні українських, козацьких земель цей термін вживається київським католицьким єпископом Й. Верещацьким (кінець XVI ст.), єпископом (згодом митрополитом) І. Копинським.
П. Сагайдачний у листі до короля Жигмонта Третього 15 лютого 1622 року писав про “Україну, власну, предковічну отчизну нашу”. Цей термін ми постійно зустрічаємо у документах Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика. Про “отчизну Україну” згадує П. Полуботок у листі до В. Кочубея 1685 року. Особливо популярним у Європі стає цей вираз після видання “Опису України” Г. Л. де Боплана. Після переділу Укралітописі під 1187 рік. Літописець наводить цей термін з приводу смерті переяславського князя Володимира Глібовича: “за ним же Україна багато потужила”. Тобто слово Україна виступає в значенні землі, яка належить тому або іншому князю: Галицька Україна, Переяславська Україна…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
