4 “Будь-які реформи, крім моральної, є марними”. — Я так думаю! · с. 4сторінка оригіналу ↗
Корупція в Україні — це наслідок соціальної аномалії
Слово Просвіти, №34 за 2017 рік
Олександр М. КОСТЕНКО, доктор юридичних наук, професор (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАНУ)
Сучасна корупція в Україні —
це корупція кризового типу, — вона є породженням глибокої соціальної кризи в Україні! Тому НАБУ чи будь-які інші антикорупційні органи (навіть при застосуванні смертної кари!!!) не здатні подолати цю корупцію, якщо не буде здійснено соціальні реформи, які підірвуть корінь корупції. Ці реформи мають створити ситуацію, коли чесно жити і працювати стане вигідно. Як це є тепер, наприклад, у Сінгапурі, Фінляндії, Японії, Німеччині.
Корупція кризового типу має системний характер, тобто вона уражає не лише державні інститути, а й інституції громадянського суспільства. Тому марними є сподівання на те, що громадські активісти-антикорупціонери стануть тими чинниками, здатними гарантувати ефективну боротьбу з корупцією. Тобто навіть разом узяті держава і громадянське суспільство безсилі перед корупцією кризового типу. І це спричинено системною соціальною аномалією, коли жити і працювати чесно і по закону — не вигідно.
З цієї ж причини системною є сьогодні в Україні і неповага до норм моралі і до закону: бо хто поважатиме норми моралі і закон, якщо жити і працювати чесно і по закону не вигідно?
Зазначену соціальну аномалію необхідно усунути через проведення відповідних соціальних реформ, у результаті яких у суспільстві сформується така соціальна цінність як повага до норм моралі і до закону.
Степан БАБІЙ
Кажуть, церква відокремлена від держави. Кажуть... Бо як відокремлена, згідно з Конституцією, церква себе так не поводить. Особливо церква московського патріархату. Вона поводить себе так, ніби вона державна. Якщо відокремлена від держави, то, будь ласка, свою діяльність проводьте в межах своїх церковних територій. Та ні, вона баламутить усю країну. Тобто, державу. Хресні ходи всією Україною і від Почаївської лаври, і від Святогірської, і головне — дефілювання Хрещатиком, столицею держави. А сотні автобусів для звезення із усіх усюд тисяч прихильників московського патріархату, за чиї кошти? Колись ми (літератори) були свідками, як двигтіла дорога під колесами сотні “Ікарусів”, що йшли з Донбасу на Київ. Я писав про це і друкував у “Літ. Україні”, що “тоді вони їхали за кубком, але так можуть приїхати і за владою”... Через сім років це і сталось. І знову організовані автобуси... І непокарані регіонали, що і тоді виряджали колону, і сьогодні звозять свій електрорат, і разом з ієрархами очолюють ту масу, прикидаючись, що повірили в Бога. Ідуть, щоби продемонструвати на вулицях столиці свою силу, навіть кількісну перевагу. Бо із Філаретом на Володимирську гірку йтимуть кияни, чи долучиться ще хтось із гостей Києва. І що ж держава? Дозволяє вільно розгулювати по країні і по столиці малосвідомій масі непри
А ця цінність є основою антикорупційної культури в суспільстві.
Більше того, лише повага до норм моралі і до закону може забезпечити в Україні той правопорядок, без якого не можуть бути успішними жодні інші реформи. Бо, як казав Томас Карлейль:“Будь-які реформи, крім моральної, є марними”.
Отже, для подолання корупції кризового типу потрібне проведення глибоких соціальних реформ, які змінять спосіб життя так, щоб жити і працювати чесно і по закону стало вигідно!
Фундаментальним природним правом людини є право на соціальну справедливість. Чи забезпечене це право людини в Україні сьогодні? На жаль, ні!
Сьогодні антикорупційна політика в Україні неефективна, бо спрямована лише на реалізацію помилкової концепції “голої репресії”, тобто репресії, не поєднаної з усуненням тієї соціальної аномалії, що породжує корупцію кризового типу.
Ця концепція здатна створити “бурю в склянці води”, тобто видимість “атаки” на корупцію. Але, до того, концепція “голої репресії” відкриває шлях для різноманітних зловживань засобами кримінальної юстиції, зокрема в сфері політичної боротьби і економічної конкуренції, а також для гіпертрофії поліцейських (репресивних) функцій держави.
Справді ефективною антикорупційною політикою може бути політика, заснована на концепції “антикорупційних лещат”,
яка підтверджена досвідом, наприклад, Сінгапуру. Але вона поки що не поставлена на озброєння в Україні.
Звідки ця ілюзія, що начебто вирішити проблему корупції дуже просто: достатньо пересадити в тюрми усіх корупціонерів — і корупція буде подолана. Але ж це примітивно!
Недосконалість вітчизняної
“стратегії” боротьби з корупцією стає все очевиднішою! Якщо ще кілька років тому “антикорупційні стратеги” стверджували, що корупція буде подолана, якщо створити НАБУ, САП, НАЗК, то тепер, після відсутності очікуваних результатів у цих антикорупційних органів, стверджується дещо інше. Ці органи, виявляється, такі неефективні тому, що немає правильного аудиту над ними. От тільки створимо такий аудит — корупцію зразу ж загнуздаємо!
Тепер вже всі надії українців спрямовуються на цей аудит. От ще нам аудиту над антикорупційними органами не вистачає і тоді вже корупцію переможемо! А якщо ще й аудит не допоможе, то вже точно нам допоможе створення антикорупційних судів. Отака антикорупційна ілюзія… Начебто для подолання корупції достатньо “політичної волі” і її можна подолати “кавалерійським наскоком” за допомогою “шаблі наголо!”, тобто з використанням “голої репресії”, що застосовується антикорупційними органами! Але цього зовсім не достатньо, бо вирішальне значення мають якраз реформи, що можуть усунути соціальні корені корупції.
Як свідчить досвід Сінгапуру та інших країн, ефективною може бути лише концепція “антикорупційних лещат”. Вона полягає у поєднанні двох “губ” в “антикорупційних лещатах”: 1 — глибоких соціальних реформ, що мають антикорупційний потенціал, і 2 — застосування репресивних заходів щодо корупціонерів, які мають застосовуватися антикорупційними органами (НАБУ тощо). Якщо не буде задіяно обидві ці “губи”, то як однією “губою” “затиснути” корупцію разом з її корінням?
Згідно з концепцією “антикорупційних лещат”, спроби одним лише вдосконаленням антикорупційного законодавства і антикорупційних органів (НАБУ тощо) подолати кризовий тип корупції є безперспективними. Не можна створити такий закон чи такий антикорупційний орган, яким би не можна було б зловживати, якщо у суспільстві має місце соціальна аномалія, за якої жити і працювати чесно і по закону не вигідно. Більше того, за цієї умови можливим стає формування так званої “поліцейської держави”.
Україна в результаті соціальних реформ має стати країною, придатною для життя чесних і законослухняних громадян! Лише тоді, згідно з концепцію “антикорупційних лещат”, можуть бути ефективними антикорупційне законодавство і будь-які антикорупційні органи (НАБУ і т. ін.), разом з інституціями громадянського суспільства.
Мені, волинякові, випало навчатися в Галичині. В Бережанах і Львові та бути раз на весіллі у Бучачі, і ще раз проїздити через Бучач. Як і в Бережанах, де навчався у медичному училищі два роки, за той час ні від кого не чув, що тут проживав Маркіян Шашкевич, Богдан Лепкий, що звідтіля художниця Олена Кульчицька... Так і в Бучачі ніхто навіть не натякнув, що це місто-музей, і які майстри творили його. І що саме Микола Потоцький, власник Бучача, запросив талановитих архітектора Меретина, скульптора Георгія Пінзеля, які і піднесли тут шедевр — міську ратушу. От тоді і була піднесена Миколою Потоцьким Почаївська лавра. Про це набагато пізніше нам розповіла Віра Стецька завдяки тому, що у Варшаві зберігся Бучацький архів.
Останні роки свого життя
Микола Потоцький проживав у прибудові Почаївської лаври. Там і помер. Похований під Успенською церквою.
Як йому лежиться зараз, коли над ним чиниться такий глум, глум над українським звичаєм і традиціями. Коли попи московського патріархату перетворили святиню на кубло російської феесбешної агентури? Ті, що ненавидять Україну, для якої фундатор-патріот так багато зробив.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
