Незабутні · “Моє ім’я Степан! По'нашому — Вінок!” · с. 11сторінка оригіналу ↗
Любистки у вінок поетові
Слово Просвіти, №34 за 2018 рік
Василь МАРУСИК, заслужений журналіст України
“Я не помру. Мій дух зали1 шиться в горах, в степах, у рівнинних дібровах та пущах, на ріках, озерах і морях. Він залишиться на землі й стоя1 тиме на сторожі й обороні Української Правди”. Степан Пушик
…Ми йдемо із Степаном із Крилоса, що поруч із Галичем, де археологи і реставратори працюють на руїнах княжого замку. Він, народний депутат України (І демократичне скликання) щойно опублікував роман “Галицька брама”. Перед тим читачі захоплювалися його поемою “Золотий тік”, так називався майдан, де за княжих часів збиралося віче. Йдемо до джерела, що знайоме йому з дитинства. Воно дзюркотить на високому лівому березі Дністра. Внизу ріка і простір широкої долини. Як радіожурналіст, дзюркотіння записую на магнітофон. “Співає? Слухай сюди…” Вранці відвідую Крилос сам, щоб переконатись, що живе джерело співає… А над Дністром — веселка. Дива! Цей запис стане окрасою-прологом до авторської програми Степана Пушика “Галицька брама”. Автор вважав, що пролог є доброю радіометафорою і залюбки коментував розділи книжки, яку озвучували актори протягом двох років до ювілею колись могутньої столиці Галицько-Волинського князівства у складі якого був Київ, зруйнований золотоординцями, а землі князівства простяглись аж до гирла Дунаю… Мав за честь готувати з поетом у прямому ефірі літературно-драматичні передачі Львівського телебачення. До того майже рік я стажувався в Івано-франківській обласній газеті. Поруч із Степаном у відділі культури працював його односелець, майбутній львівський професор і літературознавець Тарас Салига. Тоді відзначали столітній ювілей славетного новеліста Василя Стефаника (1971). Степан, заочно навчаючись у Московському літературному інституті, створив у співавторстві з режисером і актором Володимиром Смоляком інсценізацію стефаникових шедеврів “Земле моя”. П’ять років до цього був знятий фільм “Камінний хрест” Леоніда Осики за сценарієм Івана Драча. Після прем’єри в облмуздрамтеатрі з вистави вилучили патріотичної епізоди з новели “Марія”. З часом виходить збірка новел і оповідань “Ватра на Чорній горі”: “Люблю верховини. Люблю знаходити і збирати народні скарби. І як задзвенить зелень, полину в Чорну гору до полонинської живої ватри, яка не сміє згаснути доти, поки є коло неї люди. А щоб ватра не гасла, то потрібен той, хто догляне її. Підкиньте до ватри ще дров…” Це останнє речення із опришківської пісні в Чорногорі. Без пізнання шедеврів рідної мови, без маминих казок і пісень та її участі у сільському драмгуртку, без сотень зустрічей із майстрами оповідок, у численних мандрівках на полонини та присілки не відбувся би поет і новеліст Степан Пушик. “Я шукав у горах едельвейс, а знайшов любисток в полонині”… Це Олександр Білаш відчув зачудовану музику на слова Степана Пушика із карпатськими акцентами: “Треба йти до осені”, “Над горою місяць повен”, “Любисток”. Понад 150 віршів поета озвучили композитори — Володимир Івасюк “Шумить пшениця, як Дунай”, Анатолій Пашкевич “Козак гуляє”, Борис Буєвський “Перелесник” та ін... Заспівали ці пісні на весь світ Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Микола Кондратюк, Михайло Сливоцький, Михайло Кривень, Володимир Пірус, ансамблі та хори… У доробку письменника залишилося до 300 томів (кожен 200 сторінок), збірки поезій, пісень, казок. Напевно, ви пригадуєте публікацію у журналі “Дзвін”, що стала основою дисертації “Слово о полку Ігоревім” та слов’янська міфологія”. Поет подає переклад цього літературного скарбу і переконливо доводить, що автором твору є князь Володимир, син галицького князя Ярослава Осмомисла і брат Ярославни, дружини Ігоря Святославовича. Літературно-історичне дослідження про карпатське коріння Тараса Шевченка “Славетний предок Кобзаря” є цікавим внеском автора у шевченкознавство. С. Пушик написав також есеї про Івана Миколайчука, Володимира Івасюка, Ярослава Барнича… Талановито співпрацював із фотохудожником Василем Пилип’юком. Поета і прозаїка шанували видавці. Збірка нарисів “Перо золотого птаха” вийшла п’ять разів. А удостоєний Шевченківської премії (1990) роман з народних уст “Страж-гора” перевидавали шість разів. Упокоївся поет на Першого Спаса, коли в церквах святили зілля: любисток, васильки, а в Карпатах — полонинські квіти. Прах із тілом письменника спочиватиме біля церкви у рідному селі Вікторів біля Галича, на “Пушиковій горі”, як назвав її сам Степан. Земля йому пухом!
17 серпня 2018 року
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
