Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Духовний простір 5 · “Сам по собі факт розміщення церкви у госпіталі є протиприродним”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Церква у госпіталі

Слово Просвіти, №34 за 2019 рік

Олександр ШЕВЧУК итання про незалежність Української Православної Церкви від Московського Патріархату стояло завжди. Цю мрію населення України плекало багато віків, пам’ятаючи, що хрещення Київської Русі відбулося ще у Х сторіччі у Києві, що московські священики у XVII сторіччі перебрали право керувати Православною Церквою України на себе; згадуючи, як на початку ХХ сторіччя у 1917—1929 рр. більшовики знищили молоду Українську Народну Республіку і разом з нею новостворені зародки церкви. З появою на карті світу незалежної країни — України, природно постало питання про цивілізоване розділення церкви, базуючись на тому, що кожна незалежна самостійна країна має свою незалежну, автокефальну, канонічну церкву. Щоб заспокоїти релігійну спільноту України, патріарх Московський і всієї Русі звернувся у 1993 р. листами до релігійних общин та міністра юстиції України Онопенка В. В., в яких завірив, підписавши ці листи, що: “Украинская Православная Церковь с октября 1990 года канонически является независимой и полностью самостоятельной в своем управлении. Какой-либо административно-финансовой подотчетности Московской Патриархии не существует” і наприкінці листа підтвердив: “В связи с этим мы заявляем, что Московская Патриархия не имеет никаких претензий на какое то ни было движимое или недвижимое церковное имущество Украинской Православной Церкви”. Ці листи були вивішено для ознайомлення прихожан, а в деяких церквах Московського патріархату вони висять до цього часу. В історичному вимірі від дня проголошення незалежності минуло дуже мало часу. Проте за цей період Україна пройшла нелегкий шлях у гарячих парламентських дебатах, прожила Помаранчевий Майдан і Майдан Гідності із втратою своїх синів — Небесної сотні, засудила зрадника-втікача — четвертого президента України. Верховна Рада, спираючись на волю більшості населення України, визначалася і юридично закріпила західний курс в економічному, політичному, соціальному житті; відмовилася від статусу нейтралітету, вважаючи НАТО структурою миру, безпеки і захисту прав та свобод. Такі зміни в Україні не входили в плани Кремля. Під надуманим вимислом “Защита русского мира” — іншими словами, виконуючи давно задуману “стратегію” з відновлення імперії, Росія, нехтуючи міжнародним правом і порушивши всі договори між нашими країнами, анексувала Капелани ПЦУ освятили ікони Крим, насадила тероризм і сепаратизм та розв’язала гібридну війну проти України на Донбасі. Релігійна ідеологія завжди засуджує війни і братовбивство, смути і розбрат у державі. Водночас патріарх Московський і всієї Русі, нехтуючи цими релігійними нормами, благословив рішення Державної Думи Росії, спрямоване на так званий захист “русского населения”, яке проживає в Україні — тобто на війну: війну православного населення в одному Патріархаті лише для того, щоб захистити колоніальну ідеологію імперії, яка розвалилася, не згадуючи писання Євангелія від Марка (МК 3: 24-25), де зазначено: “если Царство разделится само в себе, не может устоять царство то, если дом разделится сам в себе, не может устоять дом тот”. Далекоглядність цього євангелістського мудреця незаперечна. Всі імперії раніше або пізніше зникають із світової карти — розпадаються, а країни, які створилися на цих просторах, повинні мати всі державні атрибути влади і незалежну від держави Церкву, яка сприяє духовному зростанню громадян своєї країни. Повністю ігноруючи написані обіцянки у своїх листах до православних віруючих України, Московський Патріархат розпочав широку ідеологічну (релігійну) кампанію про неможливість розділення Церкви як одного організму. З новою силою розгорнулась ця пропаганда із залученням помісних церков Московської Патріархії після отримання Українською Православною Церквою від Константинополя Томоса. Щоб упорядкувати процес розподілу Церков на території України, Верховна Рада у січні 2019 р. ухвалила дуже демократичний закон, яким надала можливість більшості у кількості двох третин прихожан самим визначатись, і після цього зобов’язала Церкви у визначений термін зареєструватись у державному реєстрі до якої Церкви вони відносяться: Української Православної Церкви, чи Російської Православної Церкви. Цього якраз і не поспішають виконувати промосковські священики і процес перереєстрації затягнувся, хоча цей термін був достатнім і не зачіпав духовний стан мирян у їхньому виборі. Та перереєстрація хоча повільно, але відбувається повсюди. В той же час більш як по 200 церковним об’єктам (монастирі, лаври, адмінспоруди та інші споруди) проводяться додаткові дискусії. В окремих випадках, нехтуючи всіма релігійними нормами, деякі промосковські священики для того, щоб зірвати і не провести збори віруючих парафіян, користуються різними методами, зокрема привозять з інших населених пунктів в автобусах “тітушок”, які заважають проводити

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин