Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ніколи не стане ВСІМ той, · хто боїться бути НІКИМ”. Авторська сторінка · с. 4сторінка оригіналу ↗

Нам наплювати на ваші могили

Слово Просвіти, №34 за 2019 рік

Все, що залишилось від зниклого міста Соколів коло Стрия — два цвинтарі, католицький та єврейський. Якщо єврейський пару років тому обгородили нащадки двох родин, що вижили після Голокосту, встановили пам’ятник жертвам на спільній могилі, то католицький можна пізнати лише по барвінку і двох потрощених гробівцях. Там все поросло лісом, частина цвинтаря вже розорана — і він зникає на очах. Про мародерство можна не казати — ще кілька років тому було видно, що всі могили пограбовані, особливо багатші. Єврейський цвинтар поріс бур’янами, табличку на огорожі зірвано. Траплялося мені таке бачити у Добромилі і по селах. Комуністи знищували католицькі цвинтарі, нівечили скульптури, збивали металеві хрести. Зараз і без комуністів є кому займатися цвинтарним вандалізмом. Порядні греко-католики і православні як правило ігнорують забуті могили сусідів та односельчан, скидають сміття на чужі надгробки, а непорядні цуплять метал з цвинтарів. А вже спалити церкву прадідів і побудувати кічувату культову споруду під золотою бляхою на тому місці — взагалі не гріх, а богоугодне діло. Ось пантеон на Святоіванівській горі біля монастиря у Лаврові. Там перепоховані останки єпископів, митрополитів, молдовських господарів, людей, які залишили яскравий слід в житті України. Трава по пояс, розвалена каплиця Івана Хрестителя, яка має кількасот років, і на місці, де у 18 ст. перепоховали їх із крипти монастиря, вже свіжі могили. Тишкомнишком, як злодії відбирають землю у небіжчиків у містах і селах. Геть закинуто військові поховання часів Першої світової. Та наплювати нам на ваші могили, і на наші також. У нас вибори, зубожіння, нам аби хатинку, не гіршу яку сусідів поставити та весілля на 300 осіб справити. Наші священники мовчать, ваші ксьондзи і рабини також не переймаються деградацією суспільної моралі, бо так жити спокійніше й ситніше. Немає закону, який би зобов’язував місцеву владу охороняти цвинтарі й не допускати знищення старовинних храмів. Роби все, що хочеш, тільки не заважай красти або ділися прибутком. Певна річ, є порядні громади, і впізнати їх можна по ретельно прибраних цвинтарях, де навіть на безіменних могилах запалюють 1 листопада лампадки. А решті — байдуже. Історичну пам’ять на хліб не намажеш. Від неповаги до мертвих до зневаги живих — один крок. Парубчаки, які повсідалися на стіні плачу в Добромилі і зламали менору, мали вдосталь захисників: а що тут такого? Справа так і висить в прокуратурі, бо не варта уваги. І понівечені свіжі могили воїнів АТО теж не дочекаються правосуддя. Семимильними кроками українські громадяни віддаляються від гуманності. Вони не думають ні про минуле, ні про майбутнє, кожен тримаючись за свою тріску, яку несе брудний потік у нікуди. Я не для того це пишу, щоб дати рецепти порятунку. Просто нагадую, що між життям і смертю існує зворотний зв’язок. І що потурання чи поблажливість у наші божевільні часи — занадто дорога розкіш.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин