Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Святині · “Твір автентичний, що доведено на рівні його мови, фольклорних зв’язків, історичних відомостей, язичницьких елементів тощо”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

До джерел давньоукраїнського музично) драматичного епосу: “Слово про Ігорів похід”

Слово Просвіти, №34 за 2023 рік

Валерій БІТАЄВ, перший віцепрезидент Національної академії мистецтв України Владислав КОРНІЄНКО, академік-секретар відділення теорії та історії мистецтв Національної академії мистецтв України Юрій МОСЕНКІС, почесний академік Національної академії мистецтв України Українська стихія “Слова” “Слово про Ігорів похід” не потребує особливої презентації. Це справді всесвітньовідомий твір, давньоукраїнський, хоча два століття брутальної й облудної московської пропаганди силкувалися переконати світ у його московстві. Твір безсумнівно автентичний, що доведено на рівні його мови, фольклорних зв’язків, історичних відомостей, язичницьких елементів тощо. “Слово” описує українські реалії, пов’язане з багатьма жанрами українського фольклору і створене давньоукраїнською мовою (як буде показано в дослідженні – урочистою усноепічною мовою княжо-дружинного епосу зі стилістичними елементами українізованої старослов’янської мови). Належність тексту до української мовної традиції дозволяє говорити про його сучасну українську інтерпретацію не як про переклад, а як про адаптаціютранспозицію. Відомий нині текст “Слова” викривлений переспівуваннями й переписуваннями, однак реконструкція його давнішої форми можлива на основі: 1) фольклорних та літературних паралелей, зокрема сталих текстових формул. Традиційний поділ останніх на “фольклорні” (уснопоетичні) і “книжні”, на наш погляд, не виправданий, зокрема, через те, що встановлено усноепічне походження багатьох світських (особливо військової тематики) фрагментів літописних текстів; 2) історичного та порівняльно-історичного мовознавства (відтворення звучання редукованих голосних – єрів, носових голосних – юсів, ятя, співвідношення повноголосних давньоукраїнських і неповноголосних старослов’янських форм, давніх наголосів, коротких форм прикметників та ін.); 3) установлення поетичної ритміки тексту. Принципи реконструкції тексту “Слова” ідентичні принципам відтворення первісних форм усноепічної поезії, зафіксованої літописами, та близькі до засад реконструкції давніх форм та мови києворуських (давньоукраїнських) билин. На сучасному етапі розвитку багатьох наук однозначно встановлено справжність “Слова”, однак широкий набір критеріїв автентичності, запропонований упродовж більш як двох століть багатьма десятками дослідників, потребує систематизації. Текст за формою виявляє ознаки драми, а за змістом включає елементи драматичного героїчного сватання та весілля. Можна припускати чергування у “Слові” сольних (Ігор Сіверський, Святослав Київський, Ярославна) і хорових (плач руських жінок, тлумачення сну Святослава боярами) партій, а також наявність діалогів (Кончак і Гза). Текст містить значні й різнорідні елементи сакральності, значно більшою мірою язичницькі (через давні фольклорні джерела), ніж християнські. Відповідно, можна говорити про переважання в тексті уснофольклорної стихії над книжною. “Слово” було призначене не стільки для читання, скільки для усного виконання під акомпанемент гусел, про що свідчить передовсім звернення до традиції Бояна – легендарного пісняра-гусляра. Десять віщих перстів Бояна асоційовані з десятьма струнами гусел (десятиструнними були шоломовидні гусла). “Слово”, як і літописні фіксації героїчного епосу (серед них і варіанти оповіді про Ігорів похід), а також більшість билин репрезентують урочисте героїчне (а не легке розважальне) словесно-музичне мистецтво, зорієнтоване в першу чергу на князівсько-боярсько-дружинницьку верхівку Давньокиївської української держави. Проблема існування у давній Україні двох верств словесно-музичного фольклору (усної літератури) – вищої героїко-епічної (з історичними та патріотично-виховними функціями) та нижчої розважально-ліричної потребує дальшого дослідження на рівні як змісту, так і форми. Зокрема, необхідно з’ясувати, якою мірою фонд мовностилістичних засобів був спільним і якою відмінним для цих двох фольклорно-літературних течій. Певною мірою можливе й протиставлення пафосу, подібне до давньогрецької опозиції трагедії і комедії (які, примітно, походять із того самого синкретичного культу Діоніса). Численні звукові ефекти “Слова” (асонанси, алітерації, рими, ритм) слід розглядати в контексті вокальної музики, а не книжної поетики. Сучасні дослідження показують, що не тільки новітня книжно-літературна поезія, а й давні традиційні літературні традиції й не меншою мірою фольклор містять чистенні та різнотипні звукові ефекти. Через те відповідні явища “Слова” помилково розглядати винятково як явища книжного стилю. Є підстави говорити про “Слово” як поетично найдосконаліший твір не тільки давньоукраїнської, а й світової літератури. Застосований у ньому холорим (панторим) пов’язує суголоссями початки, середини та кінці рядків. Наприклад, пісня про першу перемогу над половцями в реконструкції: Заранья въ пятъкъ потъпъташа вражьи полкы половьчськы, рассушясь стрълкы, помьчяша красьны дъвъкы половьчьскы, и зълато, и паволокы и драгыя тонъкы шолкы. Сучасний поет має можливість оцінити рядки, де римовано початки (заранья – вражьи – рассушясь – красьны), середини (пятъкъ – полкы – стрълкы – дъвъкы) та кінці (потъпъташа – половьчськы – помьчяша – половьчьскы). Художні пошуки автентичної словесно-музичної ритміки “Слова”: досвід Тараса Шевченка, Михайла Максимовича, Василя Щурата, Бориса Грінченка Автори художніх перекладів тексту “Слова” українською, іншими слов’янськими та неслов’янськими мовами використовували поетичну форму, інтуїтивно шукаючи віршовий розмір оригіналу. Особливо слід відзначити блискучі пошуки автентичної ритміки “Слова”, здійснені в різних варіантах геніальним Тарасом Шевченком. Бере за душу переклад Тараса Шевченка (1860 р.), у багатьох місцях виконаний 8-складником – 4-стопним ямбом. Однак у деяких чернеткових фрагментах Великий Кобзар орієнтувався, як уважають дослідники, на відому фольклорну паралель до “Слова”: Чорна роля заорана, І кулями засіяна, Білим тілом заволочена (*зволочена), І кровію сполощена. Поет перекладає: Половецьке чорне поле, Копитами поритеє, Білим трупом засіяне, А кровію политеє, Принесло тугу-неволю В землю руськую... (варіант 1); Тихе поле половецьке, Не оране, не сіяне, Копитами поритеє, Білим трупом укритеє, І кровію политеє... (варіант 2); Тихе поле половецьке, Не оране, не сіяне, Почорнене копитами, А костями побілене, А кровію червоною мережано... (варіант 3). Василь Щурат здійснив переклад 4-стопним хореєм, найближчим (якщо не ідентичним) до розміру оригіналу (опубліковано 1907 року). Лексика перекладу максимально близька до оригіналу, перекладач уникає пізніших, зокрема іншомовних слів: Іржуть коні за Сулою, в Київ слава йде на гори; трублять труби в Новгороді, у Путивлі ждуть прапори. ... Потоптали всіх поганців, стрілами пішли по полю, красних бранок половчанок занімаючи в неволю. Брали злото, паволоки, дорогії оксамити. Опанчами, кожухами почали мости мостити... ... Гей, дрімає військо в полі, гей, дрімає вже на добре! Далеко воно загналось, Ольгове гніздо хоробре. Не вродилось для обиди, ні для кречета в пустині, ні для тебе, чорний круче, препоганий половчине! ... Стрілами від моря віють Стрибогові внуки вражі на дружину Ігореву, на полки хоробрі княжі. Дудонить земля широко, на поля кладуться пили, ріки мутно котять филі, стяги враз заговорили. ... Чим бо, браття, тому рана, чим бо, браття, тому труди, хто за город за Чернігів, хто за почесть позабуде, за життє й престіл вітцівський, за престіл, що злотом сяє, за подругу, її ласки, за звичаї-обичаї? ... Сіяв Олег Гориславич свари, ніби стріли з лука. Погибала в княжих сварах жизнь Дажбогового внука. ... Гей, ізранку аж до ночі, а із ночі аж до ранку летять стріли каленії, летять стріли безустанку. Тріщать коп’я харалужні, з шабель громи б’ють в шоломи – в чужім полі Половецькім безустанку, без утоми. Чорна земля заорана – копитами була зрита, кістьми була засіяна, кровію була полита. ... Вже бо встала, браття, встала невеселая година. Вже прикрила нашу силу дика сила половчина. В силах Дажбожого внука встала вже Біда погана; дівою вступивши нагло, стала на землі Трояна. ... На каялі тьма настала: в Руський край половці вдерлись і по Руському по краю пардовим гніздом простерлись. ... Кождий з вас пливе, як сокіл, у завзятті під блакиті, щоб, ширяючи на вітрі, птаха в леті одоліти. ... Ігор князь у землі Руській, Ігор князь у Руськім краю! В’ються голоси дівочі через море по Дунаю, в’ються голоси у Київ. Боричевом, путем прощі, їде Ігор до святої пречистої Пирогощі. Михайло Максимович (першодрук 1857 р.) переклав восьмискладником (4-стопним хореєм) лише окремі частини: Чи не так би співать лучче, О Велесів славний внуче: Іржуть коні за Сулою, А в Києві дзвенить слава... ... Один брат мені ти рідний, Один світ мені ти світлий, Ігор милий! Ми з тобою Святославичі обоє! Більшість тексту перекладено коломийковим розміром, деякі фрагменти – іншими розмірами. Як видно, цей блискучий мовознавець і фольклорист шукав розміру – першочергово народнопісенного, відповідного до ритміки кожної частини. Борис Грінченко переклав лише окремі фрагменти тексту й переважно 8-складником: Над Дунаєм бистроводим Я зозулею полину У степи-поля широкі, У ворожую країну. ... Чорне поле копитами Мов пооране-порите; Кістьми, кров’ю политими, Скрізь засіяне-укрите, Заскороджене списами, – Зійшло тугою й сльозами. Переклад Миколи Чернявського (1894 р.) – цілковито 8-складником: У Путивлі мають стязі. Жде князь Ігор брата князя... ... Що йому, братове, рани, Як забув він все кохане: Честь, Чернігів, город рідний, Золотий престол наслідний, Жінки Глібівни обичай І приязний любий звичай!.. ... І тоді зронив-промовив Святослав златеє слово, З слізьми змішане: “Мій роде, Ігоре і Всеволоде! ...” ... Кинувсь Ігор попід гаєм – Вітроногим горностаєм, Білим гоголем – водою, На коня схопивсь стрілою. ... Ой, по Ігореву сліду То Кончак із Гзаком їде. Звернімо увагу, що більшість перекладачів убачають у “Слові” не тільки ритмічний (і саме поетично-ритмічний, а не ритмічну прозу), а й римований текст. Виходить, що інтуїтивне художнє осягнення геніального давньоукраїнського тексту глибше за наукове! Адже переважна більшість сучасних науковців, катастрофічно відстаючи від поетів, не визнає у “Слові” ні поетичної ритміки, ані тим паче римування. Правильно говорять, що для дослідження вишуканого “Слова про Ігорів похід” теж треба бути поетом. Як виявила спеціальна мовознавча реконструкція, значна кількість рим “Слова” є цільнослівними, що вказує на особливий поетичний хист. Відомий “невідомий” автор “Слова”: Данило “Заточник” із Переяслава? Не тільки історичні міркування та логічні умовиводи, а й формальне дослідження звукових явищ, лексики та фразеології “Слова” порівняно з іншими давньоукраїнськими творами того періоду дозволяє побудувати модель авторства на конкретному текстовому матеріалі (засобами порівняльної текстології). Пошук інших києворуських текстів для порівняння базується на не раз висловлюваному методологічному принципові: автор настільки вишуканого “Слова” навряд чи створив тільки один текст. Автором “Слова про Ігорів похід” міг бути Данило “Заточник” із Переяслава. Основний метод визначення авторства, застосовуваний дослідниками, – аналіз змісту тексту з метою реконструкції світобачення, професії, соціального статусу, досвіду автора, міри його участі в описуваних подіях (наприклад, версія Леоніда Махновця). Ми ж пропонуємо звернути першорядну увагу на форму тексту, його художні особливості, зокрема, прояви явища гри слів і звуків на предмет виявлення можливих формальних паралелей із іншими художніми текстами Київської Русі. Нашу увагу привертає в першу чергу “Слово” Данила Заточника кінця ХІІ ст., у пізнішій редакції відоме як “Моління” початку ХІІІ ст. Формальні риси цього тексту (структура словосполук і речень, гра звуками та словами, асонанси й алітерації) багато в чому нагадують художні особливості “Слова о полку Ігоревім”. Таким чином, “Слово про Ігорів похід” (поряд із літописними записами військової історії усноепічного походження) репрезентує героїчний музично-поетичний епос княжої Руси-України.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин