Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Він і досі надихає нас на спротив своїм життям, безкомпромісністю й талантом”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Вшанування славного Кобзаря

Слово Просвіти, №34 за 2023 рік

Іван ЮХНО, краєзнавець, Харківська обл. Майбутній кобзар з’явився на світ 7 липня 1878 року у слободі Мурафі. Сім’я бідувала, не оминали їхнього двору і хвороби, тому з багатодітної сім’ї вижив лише один хлопчик – Іван. Але в 3- річному віці з ним стався нещасний випадок – пошкодив око. Прийшла пора – пішов до школи. Наука давалася легко, був першим з-поміж учнів, та знову лихо: розболілося й друге око, Іван почав швидко сліпнути. Куди вже та школа! Батько кидався по лікарях. Потрібні були гроші, а де їх візьмеш?.. У 16 років хлопець практично осліп. Як згодом згадував Іван – “трохи душі не згубив”. Постало питання: як жити, а головне – за що? Природа наділила його пам’яттю, слухом, а ще впертим характером. Змалку Іван часто бував на ярмарках, весіллях, на традиційних зібраннях молоді (по “кутках”), слухав дівчат-полільниць, що, співаючи, поверталися з роботи (поблизу була економія), і легко запам’ятовував почуте. Коли втратив зір – все це йому знадобилося. Хлопець, шукаючи бодай якогось заробітку, приставав до одного чи другого жебрака, доки йому не порадили піти в науку до місцевого кобзаря Стефана Бідила. “Іди в науку, – казав батько, – вивчишся – за плечима не носити”. “Ох, носив і важко було, – згадував пізніше кобзар, – не раз кожа на плечах злазила від кобзи”. Стефан Бідило дав хлопцеві ази кобзарської науки, певно, спонукав його до подальшого навчання, а може, порадив знайти більш знаючого учителя. Так, у хлопця був талант. Десь через два роки він вже навчався у знаного на той час кобзаря і лірника Павла Михайловича Гащенка, що жив за два десятки кілометрів від його Мурафи, в Костянтинівці (до речі, у вересні 2021 року П. Гащенку урочисто відкрили пам’ятний знак). Іван Кучугура- Кучеренко навчився від П. Гащенка п’яти історичних дум, до 500 народних пісень. Від нього ж Іван навчився й імпровізації, що знадобилося кобзарю пізніше, а також складати власні пісні. З сім’єю П. Гащенка Іван і поріднився, взявши за дружину його молодшу сестру Марію, яка народить йому дочку і чотирьох синів. Ще замолоду Іван Кучугура- Кучеренко зажив собі популярності. Його слухали в Харкові, Сумах, Полтаві та інших містах, особливо після успішного виступу на XІІ Археологічному з’їзді 1902 року в Харкові. В афішах перед прізвищем Івана Кучугури- Кучеренка стояли епітети “великий артист”, “знаменитий”, “славнозвісний”, “неперевершений” тощо. Але він не тішився в променях слави, і коли під час відвідання Катеринослава десь у 1906 р. Д. І. Яворницький порадив йому “трохи підучитися” у славнозвісного художника і кобзаря О. Г. Сластьона, І. Кучугура- Кучеренко погодився поїхати до Миргорода. Три місяці навчався молодий кобзар у О. Г. Сластьона і не жалкував, що поїхав. Соковитий баритон Івана лунає в Харкові та всіх повітах Харківської губернії, в Полтаві, Сумах, Катеринославі, Ростові, Каневі, Мінську, С.-Петербурзі, Москві, Варшаві, в містах Кубані, Кавказу, Криму, кожному селі його рідної Богодухівщини. У 1908 р. за рекомендацією Г. Хоткевича І. Кучугура-Кучеренко поїхав до Києва й два роки викладав гру на бандурі в музичній школі М. В. Лисенка. Але викладацька робота була йому не до вподоби, і він її полишає. Іван шукав простору, волі, справжнього життя. У свої думи “Буря на Чорному морі”, “Невольницький плач”, “Смерть Богдана Хмельницького” чи про Морозенка він укладав стільки сили, так захоплював слухачів чимось невимовно бадьорим, що це породжувало бурю хвиль, а то й сльози. Кажуть, що інколи й сам кобзар плакав під час виконання. Лютневу революцію 1917 року І. Кучугура-Кучеренко зустрів радо. Аякже: Воля! Свобода! Рівність! Тепер жандарми не будуть копирсати носками чобіт співців-бандуристів. Старався вникнути в лозунги та дії Центральної Ради, їздив по Україні, Кубані, скрізь організовував осередки “Просвіти”, давав кобзарські концерти по селах і містах, агітував за Установчі Збори в Києві, збирав кошти на їх проведення. Карташової промовляють до глядача, що кожен українець – герой вже тому, що в страшних умовах війни має можливість сказати “Більше ні…” своїм страхам. Виставка “Свободу Україні” в Національному музеї Тараса Шевченка до Дня Незалежності України реалізується за підтримки Фонду Стійкості для українських візуальних митців. Частина робіт з серії “Більше ні...” знаходиться в приватних колекціях і музеях в Нідерландах, Люксембурзі, Німеччині, Україні. Підготував Георгій ЛУК’ЯНЧУК Організовує осередок “Просвіти” у своєму селі Мурафі та селах Богодухівщини. Така діяльність І. Кучугури-Кучеренка була помічена. Він іменується як національний артист УНР. Але Центральна Рада проіснувала недовго. Гетьманщина. Директорія. Влітку 1919 р. в Мурафі вже були денікінці. У селі декілька місяців функціонував повітовий ревком, адже Богодухів був захоплений денікінцями. Кажуть, що ревкомівці часто збиралися в хаті І. Кучугури-Кучеренка. Зрештою перемогли більшовики зі своїми брехливими обіцянками миру, роботи і, головне, землі селянам. Селянські сподівання були близькі і для сім’ї Художниця Вікторія Карташова з Харкова біля своїх творів кобзаря: він жив у селі, у нього підростали чотири сини. А в селі без землі не проживеш... Усе вирішувалося на перший погляд непогано: поділили частину поміщицьких земель, проголосили й дещо робили з українізації, працювали хати-читальні, як ми вже згадували, осередки “Просвіти”, бібліотеки, ставилися концерти. У 1921 році в Богодухові урочисто відзначали 25- річчя творчої кобзарської діяльності І. Кучугури-Кучеренка, а в 1925 році за успішну творчу діяльність і популяризацію українських народних пісень йому присвоїли почесне звання народного артиста УРСР. Та наближалися лиховісні 30- ті роки. У Москві остаточно утвердилась диктатура Сталіна. Набирають широкого розмаху політичні репресії, ліквідовується українізація, згортається діяльність “Просвіти”. Взято курс на суцільну колективізацію, Україну посилено підпрягають до московської упряжки. І. Кучугурі-Кучеренку дають зрозуміти, що потрібні інші думи, інші пісні. Він з гіркотою усвідомлює, що більшовицька влада зовсім не та, за яку себе видає. Владі не подобаються відверті розмови його з односельцями щодо порядків у селі, щодо колективізації, так званого “розкуркулення” тощо. Він був живим свідком Голодомору 1932–1933 рр. у Мурафі та околицях, також здогадувався, де поділися близько трьохсот старих кобзарів та лірників, підступно вивезених енкевеесівцями у невідомість наприкінці грудня 1934 року. Владі було відомо про вірша, написаного кобзарем у 1926 році на вбивство Симона Петлюри в Парижі, а також про дещо пізнішого вірша “Ой нема над те- На Іванів день у Мурафській громаді Богодухівського району, що на Харківщині, за участі представників Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, облас& ного Будинку народної творчості, Фонду національно&культурних ініціатив ім. Гната Хот& кевича, Харківського кобзарського цеху, Краснокутської громади, сільського Будинку культури, краєзнавців і небайдужих жителів села відбулося вшанування славетного коб& заря Івана Кучугури&Кучеренка з нагоди 145&річчя від дня його народження. Зліва направо: краєзнавець1аматор І. Панченко, бандурист М. Гришко, цех1 майстер Харківського кобзарського цеху К. Черемський, видавець О. Сав1 чук, краєзнавець1історик І. Юхно

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин