Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гість “СП” · “Уособленням найвищого героїзму нашого сучасника є Воїн. Це єдино правильне уявлення”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Михайло КОСІВ: “Незнання чи нехтування історії призводить до нового й нового зла”

Слово Просвіти, №34 за 2023 рік

Про Михайла Косіва треба розповідати всім і писати книги. Син надрайонового провідника УПА. Дисидент&шістдесятник, заареш& тований кґб як націоналіст. Талановитий науковець, чиї праці були заборо& нені впродовж 15 років. Заступник голови Львівського облвиконкому, який доклав величезних зусиль для збереження й розвитку українських мови, культури, архітектури. Той, хто присвятив себе відродженню рідної Греко&католицької Церкви, повертав їй храми і невтомно будував храми українського духу, україн& ської душі. Один із засновників Руху та найактивніших депутатів легендарної пар& ламентської групи “Народна Рада”. Голова Комітету з питань культури і ду& ховності. Друг і соратник В’ячеслава Чорновола. (Коли Чорновола ув’язнили, ви& давав його нелегальний “Український вісник”). Письменник, мудрець, філософ, релігієзнавець, політик, чиї думка і по& зиція залишаються важливими, актуальними й потрібними суспільству. Сьогодні Михайло Косів – гість “Слова Просвіти”. – Пане Михайле, для України війна, розв’язана Росією, – це не лише боротьба за звільнення територій. Це боротьба за право на життя, право бути нацією, за цивілізаційні, світоглядні цінності. Війна знову показала, що ми і загарбники – не лише не “один народ”, а що ми діаметрально протилежні. Які б ви назвали ціннісні орієнтири, притаманні Українському світові й тому, що ворог називає “русскім міром”? – Це питання глобального масштабу. Адже відповідь на нього визначає сутність нинішніх подій. У світі досі не усвідомлюють, що являє собою та субстанція, яка називає себе “російською федерацією”. Незнання історії, а тим паче, нехтування нею завжди призводило до потворних суспільних катаклізмів, а тепер призвело й до воєнних злочинів. Відповідь на це запитання неможлива без заглиблення в пласти історії. У давні княжі часи, коли у світі утверджувалися національні держави, на нашому овиді фігурували дві потужні імперії – Візантія і Русь. На теренах між Окою й Волгою відомою військово-організаційною структурою була Золота орда. Далі – дати і факти. 1277 року хан Золотої орди Тимур Мінґлей, розуміючи, що набігами не утриматися, вирішує створити державну структуру із центром в улусі Москва. Звідти і назва – Московське князівство. До нього хан приєднав близько 50 племен – тюркських, монгольських, іранських, угро-фінських. Їх усі неможливо запам’ятати, але постійно згадувати треба: весь, ємь, карели, іжорці, ладожани, вєжани, чудь, меря, мордва, мурома, мокси, чуваші, чемериси, комі, пермь, печора, ямь, зими-гола, корсь, нарова, ліб, кипчаки, кингіт, сіджиут, чечили, іграки, киргизи приуральські, черкеси, огузи, тухси, ячма, чуруки, болгари волзькі, буряти, чукча, тува, досить чисельні племена монгольського еміра Хушитая, еміра Байку… Були племена, які не хотіли йти в те утворення. Так був повністю знищений найчисленніший народ юкагирів, що складався з сімей рибалок та мисливців – людей яскравої індивідуальності, які не воліли розчинитись у тому котлі. Волелюбні чукчі аж до середини ХІХ ст. чинили відчайдушний спротив “собіратєлям”. У виданому 1857 р. царатом “Сводє законов” автори змушені були визнати наявність “нє вполнє пріобщонних народов”. 1721 р. Пьотр І перейменував “Московскоє княжество” у “Русскую імперію”, вкравши назву у Києва. У 1922 р. те московське князівство назвалося “совєтскім союзом”, а в 1991 р. – “російською федерацією”. То де ж там слов’яни? Де там росіяни? Що спільного вони мають з українцями? Ментальна особливість тюркської орди – не тільки поневолення та грабунок, а знищення людей, житла, виробництва. Для чого? Адже ви можете прийти іще раз пограбувати! Нині світ знає про знищення Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Маріуполя, інших українських міст. Світ знає про знищення людей, включно з дітьми. Тобто історично, біогенетично то ментальність, яка не змінилася досі. Але повернімося до історії. 988 рік. Із “Повісті временних літ” знаємо: навесні в удільному Тмутороканському князівстві, що входило до складу Руської держави з центром у Києві, спалахнув бунт: бояри не могли погодити, хто і як збиратиме податі для князя. Звістка долинула до Києва. Князь Володимир разом із кінною дружиною подався полагоджувати “камінь спотикання”. Полагодивши, відвідав ще одне своє місто на території Криму – Неаполь Скіфський (теперішній Сімферополь), який був у володінні Києва. Коли перебував там, прибули до нього посланці від Візантійського імператора Василія ІІ. Імператор сусідньої дружньої держави звернувся до Володимира Київського з проханням: позаяк ти, мовляв, уже там, наведи порядок у моєму місті Херсонесі (нині Севастополь). Тоді там проживало понад 20 тисяч постійних мешканців. Це було місто жвавої морської торгівлі, й для його охорони там перебувала потужна військова залога. Комендант фортеці генерал Фока Варда підняв бунт проти імператора, щоб самому збирати податі. Мешканці дотепер платили данину раз на рік, а Варда став їх нещадно оббирати. За те, аби приборкати норовливого генерала, князь Володимир попросив руки імператорової сестри Анни. Це було непросто. Уявімо таку розмову: – Як я віддам за тебе сестру, ти ж язичник?! – То я прийму християнство! Коли Володимир зі своєю кіннотою стали під брамою Херсонесу, містяни поштовим голубом передали йому записку із позначенням підземного потоку прісної води, з якого живилося місто. Кияни перекрили його. Таким чином, залога міста змушена була здатися без бою. Тоді з Константинополя прибула принцеса Анна зі своїм військовим почетом і отцями-святителями. Володимир прийняв християнство й узяв християнський шлюб із Анною. Після цього вони повернулися до Києва. Візантійські священники охрестили воду Почайни, землю, людей. Це дуже важливо. Бо християнство неможливе без виконання таїнств, зокрема – Таїнства Хрещення. Через Київ обряд передався на інші українські землі, води, людей. Почалася нова епоха в історії державного й суспільного життя Руси-України. Такого дійства, як обряд Хрещення, в Московії не було. Московити перейняли християнство з Києва, який називають для себе “другою Візантією”. Так, їм потрібні наші території та природні багатства. Але без історичної ролі Києва як їхнього центру Хрещення їх не існує. Адже це територія іншого народу, слов’янського. Вони ж тюрки. Тому й розв’язали ту війну, їм треба підкорити Київ і вбити всіх українців. Як сказав один їхній “священник” – “перерізати горлянки”. Немає такого народу – “русскій народ”. У “російській федерації” 83 суб’єкти автономного державного права – республіки, краї, області. Проти нас воюють чеченці (кадирівці), буряти, інші, у всіх в паспортах записано: “русскій”. Тому народу притаманні нігілізм і спотворення всього очевидного. Путін – із народу тува, міністр оборони Шойгу – чукча, головний ідеолог “русского міра” Гундяєв, він же патріарх Кіріл – мордвин, міністр закордонних справ Лавров – вірменин із Грузії. І вони насаджують “русскій мір”… – Несподівано виникла ціла дискусія довкола питання, чи треба дбати про культуру під час війни. Тимчасом процвітає безкультур’я, від “Сватів” до пригод москаля в Карпатах. Українців показують як смішних, недалеких, готових терпіти підкорення… – Усе взаємопоєднане, нічого не варто виокремлювати. Згадаймо гасло: “Армія, Мова, Віра!” Без цих трьох компонентів українці в боротьбі за своє існування не вистояли би. Згадаймо Тараса Шевченка: “Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав…” Історична інформація передається через мову (думи, пісні), народні особливості побуту, одягу, вишивку, промисли. Саме в Україні виникли колядки, щедрівки, різдвяні вертепи, передвеликодні гаївки. Без культури ми не вижили б. І саме тепер нас тримає прихильність народу до свого світогляду, до багатющої спадщини. У нас немає церкви, де не було б ікони святого рівноапостольного князя Володимира – Хрестителя. І в церкві мого села є така ікона. У багатьох церквах також є й ікона святої княгині Ольги. Це – нерозривність історичних традицій. Якось під час відрядження до Великої Британії нас разом із британськими парламентарями приймала українська громада. Вони були щиро подивовані й захоплені – як багато у наших співах історії, традицій. Чому? У нас також була держава, яка опікувалася освітою, культурою. Після 1240 р., коли московська орда знищила Київ, у нас почалася тривала епоха Руїни, і сам народ змушений був творити, боронити свою духовну сутність. Ми постійно воювали за свою свободу. Уся історія України – історія суцільної збройної боротьби. Сьогодні ми б’ємо – й перемагаємо – “другу армію світу”, і немає сумніву, що ми переможемо. Цей дух боротьби за свободу, незалежність, за свій дім, родину, землю – у нашій крові. Ми – воїни. Тому нехай вороги не сподіваються, що ми будемо терпіти. – Нині можна почути: “Не педалюйте питання мови. Не на часі. В окопах хлопці спілкуються і українською, й російською. Куля не питає, якою ти мовою говориш”… – У нас у Львові до Другої світової війни була потужна єврейська громада. Але їхню давньоісторичну мову – іврит – знало четверо людей (серед них, до речі, митрополит Андрей Шептицький). Коли 1947 р. євреї відродили свою державу на території, котру собі повернули, то перше питання, що постало: відродження мови. Мені довелося бувати в Ізраїлі, виступати в університетах, інших аудиторіях. Я говорив, що, крім івриту, який відродили, була культура й мовою ідиш, той же великий Шолом Алейхем писав мовою ідиш. І мені відповіли: “Якщо ми будемо рятувати ідиш Шолом Алейхема, ми втратимо іврит Мойсея”. Ми були в неволі удвічі менше, ніж євреї. Про окопи і кулі – все так. Але путін не вічний. Московія ніколи не стане демократичною, цивілізованою державою. Та можна допустити, що стане більш ліберальною, що не становитиме для нас воєнної загрози, що звузяться її кордони. І що тоді? У нас російська мова є настільки насадженою, що раптом у когось тоді виникне думка: “А може, нехай Україна буде двомовною?” І що? Україна стане другою Росією?!. Тому я переконаний: вся освіта в Україні має бути українськомовною. Якась громада хоче – хай влаштовує національну школу. Але держава повинна видавати свідоцтво про освіту тільки по завершенні освіти державною мовою. Леся Українка написала про нашу Вітчизну: “І ти колись боролась, мов Ізраїль”. Тож питання мови мусимо вирішувати дуже рішуче. У 18 років людина стає повнолітнім громадянином України. Вона має право обирати й бути обраною, обіймати державні посади, служити в Армії, захищати свою державу. Переконаний, що набуттю громадянства мають передувати іспити з історії й географії України, української мови, основ Конституції. Тоді ми позбудемося цієї проблеми. А в особистому побуті – будь ласка, спілкуйся будь-якою мовою. – Якось на уроці вчителька запитала учнів, хто є їхнім героєм. Мій десятирічний онук відповів: “Український солдат”. Безумовно, наші захисники й захисниці – головні герої, ми молимося за них і дякуємо їм безмежно. А от є така думка, що мовляв, наші герої повернуться після перемоги й “наведуть порядок” у державі… – Уособленням найвищого героїзму нашого сучасника є Воїн. Це єдино правильне уявлення. Але вважати, що наводити порядок з фронту повернуться змучені, втомлені, поранені люди, з тяжкими спогадами, із болем утрат побратимів і посестер – даремно. Це ми повинні оточити їх безмежними повагою й любов’ю, турботою, добробутом. Якщо знайдеться погань, що їх ганьбитиме, вони можуть і мають твердо нагадати: “Ми віддавали життя за наші національні цінності”. І ще: гадаю, вони повинні жити не відокремлено, а організовуватися. Я мушу висловити великий жаль, що свого часу вороги знищили В’ячеслава Чорновола і той Рух, який він очолював. Відсутність тієї політичної сили, якою був Рух, відчувається нині з особливою тривогою. Нам потрібна така партія, що доходила би до кожного села, до кожної людини. Те, що ми сьогодні – єдина, сильна держава, що ми гідно відстоюємо свою землю, – заслуга політичної сили часів боротьби за державність і утвердження Держави. Тож нам конче потрібно таку політичну силу утворити. І щоб вона була постійно, завжди з людьми. До прикладу, в “Європейській солідарності” є достойні, прекрасні люди. Але вони малопублічні. Тож треба, щоб будь-яка подія, історична дата викликали всенародне ін-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин