Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · с. 6сторінка оригіналу ↗

ХАТА, ЩО ПАХНЕ ПІСНЯМИ

Слово Просвіти, №35 за 2005 рік

ВЧИТЕЛЬКО МОЯ Хто засіяв зерно роду Надії Павлівни Шевчук, достеменно невідомо, бо сталося це давним-давно — двісті, триста років тому, а мо’, й давніше. Та коли б не жили ті діди-прадіди, чим би не займалися на землі, — дали вони продовжувачці роду неоціненний скарб: серце, сповнене добром. Хоча оті славні перші сіячі й невідомі, проте знаємо трьох парубків, які йменувалися Ясон, Василь та Іван. Якраз Ясон і був дідом Надії. А якщо був дід, то була й бабуся. Історія їхнього знайомства, а пізніше — одруження банально звичайнісінька, а все ж зайвий раз засвідчує неперебутність існування найкращого, що носить у собі українець, — любові. Отож. У сусідньому селі, Дубовій, на ярмарку знайомилися парубки з дівчатами. Почувши незвичне ім’я Ясон, сміялися вельми. Не сміялася лише Антоніна. Ясон помітив. І все. Очі — в очі, а душа — в душу. Заслав старостів, відгуляли весілля та й привіз Ясон Антоніну в Оксанину. Заврожаїло їм на дівчат: Галина, Марія, Килина. Із народженням Галини наближаємося до героїні нашої оповіді, бо саме ця з трьох доньок Ясона й Антосі (так лагідно звали її в селі) і була майбутньою матір’ю Надії. Про батька Павла Галина Ясонівна ніколи не розповідала. Знаємо лише, що його було тяжко скалічено на війні, і додому повертатися він відмовився. Тож єдину донечку, народжену 3 липня 1943 року, Галина Ясонівна ростила сама. Як і кожна сільська дитина, Надійка змалечку шанувала працю ДО 635РІЧЧЯ УПА Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці — покровителька запорізьких козаків. За традицією, під її захистом і покровою 14 жовтня 1942 року утворена Українська Повстанська Армія (УПА). Бажаю, щоб це невелике свідчення прислужилося справі відновлення історичної справедливості щодо гідного вшанування героїв, які в роки війни відстоювали честь української нації. Для України Друга світова війна була війною на два фронти — проти німецьких фашистів і російських більшовиків. Воїни УПА продемонстрували зразки мужності і відваги у боях за незалежність України. Історики світу визнають УПА кращим партизанським рухом Другої світової війни. Не маючи ні матеріальної, ні моральної підтримки з за кордону, як усі інші рухи опору того часу, українські повстанці змогли понад 10 років протистояти військовим машинам двох найпотужніших за всю історію людства тоталітарних імперій — нацистської Німеччини та більшовицької Росії. У квітні 1943 року групу юнаків і мене разом із ними з села Іванків Бориспільського району Київської області відправили на роботу у військове містечко Бориспіль. Там ми зблизились із патріотично налаштованими полоненими бійцями, які шукали нагоду зв’язатися з місцевими партизанами. Вони планували захопити зброю, кілька автомашин, підірвати склади з боєприпасами та паливно мастильними матеріалами, прорватися в ліс і з’єднатися з партизанами. Ми в цьому повинні були їм допомогти, позаяк наша група також лаштувалася до лісу. Але старинський ліс на той час уже був щільно оточений ворогами. Зв’язок із партизанами унеможли — ще до шестиліття пасла корову, а далі й інших селянських клопотів не цуралася. Жили біля діда з бабою. І пісні бабусині, і звичаї, які дід шанував дуже, впліталися в її долю, мов стрічки в коси. Одного разу на Різдво, крадькома від дорослих, із ложкою куті на поріг вибігла — звідкіль-то собака гавкатиме… Загавкав пес десь із подвір’я батька Семенового… Засвічуйтеся, зіроньки, густенько, Зігрійте для любові серденько… Минаються літа, наповнюються колоски життя зернятками днів. Незчулася, як і десятирічку скінчила та й поїхала до тітки Марії у місто Поліське на Київщині. Недовго й побула, бо-таки хоч і рідня, але в чужині засумувала, повернулася додому. Матінка Галина на той час мешкає в Умані. І Надія вився. А в кінці травня нас відправили до Німеччини. Дорогою на станції Радзивілов (Львівська обл.) двадцятирічний юнак, патріот України Іван Бохонко допоміг нам утекти до хлопців з УПА. Іван Бохонко родом із Радзивілова, був членом ОУН, працював на залізниці. Він говорив: “Уночі колію зриваємо, а вдень ремонтуємо”. За згодою з тамтешніми патріотами ми пішли на схід, аби боротися з окупантами на рідній землі. На території Західної України, по якій ми пробиралися додому, майже повсюдно неофіційно владарювали бандерівці, мельниківці й інші угруповання ОУН та УПА. Тільки біля залізниць і в містах панували ні біля неї. Влітку працює на інкубаторі, а взимку — в лабораторії. По деякім часі наважується складати вступні іспити до педагогічного інституту і стає студенткою математичного факультету. Умань не так уже й далеко від Оксаниної, то й частенько у вихідні їздила до діда й баби. І одного такого дня зустріла свого Семена. В долину, дружечки, в долину. Та по червону калину, Та по хрещатий барвінок… Ворожіння оте різдвяне дитяче давним-давно призабулося і згадалося аж ген-ген по весіллі, яке справили колишній солдат і майбутня вчителька у тій же Оксаниній 23 січня 1966 року. Закінчує Надія навчання в інституті, до рідного села повертається викладати математику, Семен шоферує, народжується син Олекго турбуватимемо і в повітрі. Ми маємо зенітну артилерію”. У загоні були бійці з колишніх оточенців, були бійці з Київської області й Донбасу. Нас запрошували в школу старшин, пропонували варіанти служби в УПА, та нас манила батьківщина. Командир схвалив наше устремління йти на схід. На території східної України в Бердичеві я і мій товариш потрапили у гестапівську в’язницю: я у камері № 6, товариш у камері № 5. У в’язниці я мав нагоду поспілкуватися з в’язнем націоналістом. Прізвище його Терещенко, до війни працював директором однієї зі шкіл на Житомирщині. У своєму районі він ТРИВОЖНИЙ СИГНАЛ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин