Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Простір діалогу · с. 11сторінка оригіналу ↗

БОГДАНА МАТІЯШ: АБИ БУЛА ДИСКУСІЯ, МУСИТЬ БУТИ ПОШТОВХ

Слово Просвіти, №35 за 2005 рік

тусівках. Тримаючись плече в плече, вони ні на крок не виходять за власноруч встановлені кордони. Тоді розумієш, що для себе самого хочеться банального усамітнення, доступу до книжок — добрих умов для доброї праці. Або як казала Вірджинія Вулф — “власного простору”, де ти маєш певне забезпечення, не мусиш думати про те, як тобі добути на хліб насущний, і добре робити свою справу. Здійснювати те, чого хочу, заважають якісь моменти розпорошення на порожні справи. І мені ні коли не хотілося б — незалежно від того, який матиму статус, — купуватися на такі дрібки. Життя — це нескінченна низка запитань, і деколи навіть не знаєш, що важливіше: вміти їх ставити чи вміти на них відповідати. Чи, може, є щось третє, чого я наразі не бачу. — Мені чомусь пригадався “круглий стіл”, який Ви модерували в “Смолоскипі” (здається, він відбувся на початку цього року) і де йшлося про авторитаризм і авторитарність у літературі. Питання складне. Адже ми довгий час жили за умов очевидного авторитаризму в політикумі, у соціальному просторі, ще був (хоча він нікуди не подівся…) певний мистецький ареопаг — коло наближених до влади, й існувало середовище “вільних художників”, яким, здавалося б, апріорі має бути чужий і противний найменший порух авторитарного. А тут раптом така тема… Що, виходить, ті митці, які завзято розвінчували накинуті волі цікавий феномен як “гра в піжмурки” між представниками і особливо — лідерами (квазі)концептуальних об’єднань. Наприклад, є персонажі, які уособлюють середовище “Смолоскипа”, є коло авторів, які увійшли в літературу через “смолоскипівські” конкурси, і є коло авторів і лідерів інтернет-порталу і альманаху “Потяг-76”. У них багато в чому відмінна оцінка певних імен, подій і текстів, але попри незгоду і навіть приховану ворожнечу відкритої дискусії між цими середовищами не спостерігається. — Але, скажімо, той самий Сергій Жадан, або Тарас Прохасько чи Андрій Бондар, які є активними авторами “Потяга”, вони є водночас вихідцями зі “Смолоскипа” — з його конкурсів. Я навіть не певна, чи “смолоскипівське” середовище має якісь межі і рамки, — воно доволі хаотичне і дуже дисперсне. Я навіть не певна, що воно є. Адже ті, кого називаємо “смолоскипівським” середовищем — це люди різного віку, тож це просто тяглість. Про неї ще якось можна говорити, та й то не знаю, якою мірою сучасні лауреати мають стосунок до лауреатів десятирічної давності. Середовище “Потяга” — так, воно є, і воно є більш окресленим. Але іноді здається, що тексти, які друкуються на “Потязі”, створені для дуже передбачуваного читача. рефлектувати довкола пам’яті, досвіду… Але якщо ведення подібних розмов не закладено форма том тих часописів, про які ми говорили, не думаю, що вдасться при живити їх якось штучно. “Четвер” — це, переважно, лише художні тексти; “Потяг” — значною мірою він справляє враження сайту для однієї єдиної “тусівки”, і рефлектувати в цьому віртуальному просторі має змогу лише обмежене коло осіб. Може, щоправда, це лише моє упередження. А “Смолоскип” і зовсім не має свого дискусійного простору і відповідного видання. — Однак є ще середовище і простір “Критики” — часопису, видавництва, спільноти. Це утворення уґрунтувалося в українському культурному просторі, здобуло свій кшталт, має постійних авторів. Водночас, воно є досить герметичним — як щодо тем, так і щодо персоналій, які допущені дискутувати навколо них. Тим не менш — це досить цікавий досвід ведення дискусій і досвід осмислення біжучої історії. — Ви говорите про герметичність і це все ж таки слушно. Я пам’ятаю себе десь так на курсі третьому — половину текстів “Критики” я тоді взагалі не могла читати, тоді вони були не на мої “зуби”. Уже потім — зокрема тепер — мені як редакторові випадає читати все

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин