Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Нині мовна ситуація в незалежній Україні складна і зазнає експансії з боку північного сусіда”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ РІДНОГО СЛОВА

Слово Просвіти, №35 за 2008 рік

Микола ГНАТИШ, смт Калинівка, Васильківський район, Київська обл. Вищі сили щедро обдарували Україну: дали їй мальовничу природу, найродючіші чорноземи, багаті надра, ліричну назву й найчарівнішу в світі мову, яку за кілька тисячоліть витворив, виплекав і відшліфував геній українського народу. Ще брати Кирило і Мефодій відзначали багатство й мелодійність української мови, у якій багато пестливих, теплих слів: зіроньки сяють, дівчинонько-голубонько, їстоньки, питоньки, спатоньки, коханнячко, білеє личенько, наша первичечка — донечка (Марко Вовчок), лелеченьки, лебедоньки, вишеньки, черешеньки. Вона глибинно ніжна й душевна: “А серденько соловейком щебече та плаче (Т. Шевченко), “А козак чує — серденько мре” (з народної пісні), “Під гаєм в’ється річенька”, “А в мене серденько і мліє і болить” (Л. Глібов), “Заки море перелечу, крилонька зітру” (Б. Лепкий), “Сонце низенько — вечір близенько” (з народної пісні), “Скажи мені правдоньку, де мій милий” (з народної пісні). Споконвічний засіб спілкування українців має величезне лексичне багатство. На кожне російське слово в українській мові є два, три, а то й більше відповідників: голубой — голубий, блакитний; охота — мисливство, полювання; тюрьма — тюрма, в’язниця, темниця, буцегарня; дом (ізба) — хата, будинок, будівля, оселя, помешкання; мельник — мельник, мірошник. У нашій рідній мові — багато слів, яких у російській немає: сопілка, немовля, дитинча, дитятко, вечорниці, посиденьки, досвітки, сорочина, спідничина, рученята, ноженята, збіжжя, пашниця, околот, мотовилник та десятки інших. Щоб “вєлікій русскій язик” не був лексично бідніший за українську мову, радянські мовознавці завдали їй нищівного удару, залишивши у словниках слова, штучно підігнані під російську мову, а більшість слів вилучили як застарілі й діалектні. Практикували уподібнення української російській, щоб потім довести непотрібність нашої рідної мови. На книжковому ринку на Петрівці в Києві я придбав два словники української мови, видані в тридцяті роки минулого сторіччя. За питомою вагою українських слів у них вдвічі більше, ніж російських. Але репресії українських слів надзвичайно збіднили наші словники. Українська — одна з найдосконаліших мов світу. Про це свідчить, наприклад, вживання форми наказового способу першої особи множини, якої нема в російській мові: шануймося, тікаймо, “заспіваймо, серце наше звеселяймо” (з народної пісні). Про високу довершеність української мови свідчить і вживання подвійних закінчень іменників у давальному відмінку: Івану, Іванові, Степану, Степанові, писару, писареві, Петренку, Петренкові. В українській мові є форма майбутнього часу, якої немає у рочислі 25 газети “Слово Просвіти” є відверті слова Павла Мовчана про сьогодення, “коли українська справа притлумлена”, про потребу активізуватися, про нагальну потребу конкретних справ та наповнити ювілейні дати щоденною працею. Тож варто привернути увагу громадськості до такої буденної, тяжкої, але вкрай потрібної роботи кожного свідомого українця, хоч би де він був, у якій політичній силі перебував, з навернення російськомовних українців до рідної мови через живе спілкування, а завдяки мові — й об’єднання титульної нації. Ще Іван Драч 1992 року на доленосних для Руху і, мабуть, для України III Всеукраїнських зборах НРУ пророче сказав, що “супершовіністична і супернаціоналістична Росія” буде “підбурювати проти незалежної України її російськомовне населення, намагаючись обернути його на пішаків, на жертви у боротьбі проти інших націй у сусідніх незалежних державах”, а тому потрібно об’єднувати зусилля сійській: ходитиму, носитиму, слухатиму, співатиму, малюватиму. Існує й клична форма: мамо, тату, бабусю, дідуню, Петре, друже, юначе, “Ой радуйся, земле” (з колядки); “Моє серденько, цвіте мій рожевий” (З листів І. Мазепи до Мотрі); “Повій, вітре, на Вкраїну” (С. Руданський); “Подивись, мій голубе, …я Катруся твоя люба” (Т. Шевченко); “Чуєш, брате мій, товаришу мій” (Б. Лепкий). У російській мові не звертаються, не кличуть, а лише називають. 1928 і 1934 років у Парижі відбулися Міжнародні конкурси мов. Знавці визначили багатство, красу, мелодійність і виражальні можливості мов світу. Умовному конкурсі 1928 року перше місце посіла французька мова, друге — італійська і третє — українська. Під час конкурсу 1934-го знову перше місце посіла французька мова, друге — перська, а українська — третє. “Вєлікій і могучій русскій язик” не потрапив навіть до першої десятки. Деякі мовознавці висловили думку, що якби конкурс відбувався не в Парижі, а на нейтральній території, то за своїми граматичними можливостями, виразністю звучання, мелодійністю українська мова “увінчалася б найдостойнішими лаврами, бо французька мова дещо гугнява і не досить виразна, а українській мові рівних у світі нема”. І така багата, соковита, джерельно чиста наша рідна мова віками терпіла і терпить від своїх поневолювачів?!. Значних заборон і переслідувань зазнала мова від “старшого брата” (чи ж браття вони нам?). Цар Петро І заборонив розмовляти і видавати книжки рідною мовою. А цариця Катерина ІІ, що “доконала вдову сиротину”, сказала: “Сии провинции надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели”. Зброю “обрусения”, вигадану царицею, використовували упродовж віків, щоб русифікувати наш милий край. “Братішкі” генерували українцям почуття меншовартості. Облудна московська пропаганда мусолила цю “вищість” Фото Святослава Мізернюка російській нації (яка тхне расизмом). Українська мова стала об’єктом насмішок росіян: вони намагалися “искоренить глупое хохлацкое наречие”. “Гнусный язык”, — так називали “брати” нашу мову. “Надо дразнить хохла”, — казали московські шовіністи. А російську мову пропагували як мову інтелігентну, культурну. За триста п’ятдесят років панування Московії в Україні було видано 479 циркулярів, указів, розпоряджень, спрямованих на знищення української мови. Зневага та глузування з усього українського — мови, звичаїв, обрядів — викликало у наших людей, особливо у молоді, нігілізм. Українці почали соромитися і зрікатися своєї мови, переходити на спілкування російською, не розуміючи, що це є ганебним національним приниженням. Почуття меншовартості міцно “проросло” у деяких українцях. Особливо великої шкоди і масштабної руйнації нашій рідній мові завдали комуністи. У добу “великих звершень” вели політику “зближення мов братів”. Вимову українських слів підганяли під вимову російських. вижників української мови. Нині на часі їхнє об’єднання. Існування такої організації змінить на краще українську справу. Це вселить упевненість у собі багатьом українцям, які нині вичікують, а то і залякані, — як у Криму, Донецьку, Луганську; збільшить кількість прихильників української мови; створить здорову громадську думку щодо поваги до рідної мови та культури. А без підтримки людей, сподіваючись лише на правові рішення та зусилля влади, годі й думати про оздоровлення титульної нації. Сподіваємося, що “Просвіта” разом із ОУН (д), іншими партіями, організаціями започаткує роботу на місцях у конкретних акціях, запропонує програмні документи, без зайвої заорганізованості в роботі, і покаже, що українці, якщо захочуть, зможуть об’єднатися і відстояти українську справу. За дорученням ініціативної групи “Українці, спілкуймося українською” Леонід ПІНЧУК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин