“У письменника тільки один учитель — самі читачі”. Микола Гоголь · с. 10сторінка оригіналу ↗
ПИСЬМЕННИКИ І ВИДАВЦІ — ЧИТАЧАМ
Слово Просвіти, №35 за 2008 рік
Фото автора
Ми всі виросли з “Малятка”
Коли до 60-річчя (1991-го) планували видати двотомник Василя Андрійовича й не видали, він зажурився та й каже: “Оце заляже й мій роман про Лисенка”. Так і сталося. 1999 року автор помер. Зуміла знайти спонсорів лише тоді, коли почула, що відзначатимуть 165 років з дня народження Миколи Лисенка. Допомогла мені в цьому директор видавництва “Пульсари” Лариса Копань. Видали 1500 примірників, 500 я видала за свої кошти. Тепер продаю. Люди підходять. Хто читав — діляться враженнями, кажуть: “Хороша книжка”. Купують, дякують”. У словах Валентини Дмитрівни і біль, і радість… Багато вона ще розповіла про прикрощі українського письменника, про те, як тяжко пробиватися нашій книжці навіть тепер. Від журби до радості. І навпаки. Не можу не розповісти про прикрий випадок, який стався першого дня. Планували співану презентацію книжки відомої української поетеси Тамари Севернюк “За знаком часу” за участю заслуженого артиста України Івана Дерди у “кобзарській світлиці”. Презентація відбулася, але чомусь у концертній залі. Того дня відвідувачів було, як кіт наплакав. То в залі, розрахованому на кілька сотень глядачів, сиділо… аж 23. Тамара Артемівна видала понад двадцять поетичних збірок. Іван Дерда, який має нагороди “Золота трембіта”, “Золота Ніка”, гастролює по всій Європі, під акомпанемент маестро Вадима Лісового натхненно виконував пісні, романси “Не згуби себе в темряві ночі”, “Птахи перелітні” та інші. Але їм, улюбленцям чернівецької публіки, напевно, було гірко: адже такі концерти вдома збирали повні зали. Розповідають, що міський голова якось навіть не міг пройти, щоб подарувати квіти… А в Києві… Соромно за таку організацію. Але не даремно — “З журбою радість…” Радісна насправді літала й сяяла Зірка Мензатюк — талановита письменниця, якій цього дня вручили премію імені Лесі Українки Кабінету Міністрів України за літературні
Фото автора
Автограф-сесія Ігоря Січовика ратурних премій приблизно сорок. Це несправедливо. Приємно, що дитячої літератури стало більше, але хочеться, щоб вона була розмаїтішою. Потрібна пізнавальна література, психологічна проза для дітей — тем безліч. Наприклад, нині багато батьків їдуть на заробітки за кордон, дитина лишається ледь не сиротою при живих батьках, тяжко переживає цю розлуку. Одна дитина замикається в собі, інша — навпаки, вважає, що батьків немає — повна воля, починає поводитися легковажно. Хто про це напише, хто підкаже, як поводитися? Підліткової літератури мало, більше перекладна. А де наші твори?” У доброму настрої Зінаїда Лещенко, головний редактор дитячого журналу “Малятко”, який пережив усі перебудови і має нині наклад 30 000, що для українського видання — велике досягнення. Хоч раніше навіть збірки дитячих поезій виходили накладами понад 100 тисяч! Ділиться радістю: “Журнал “Малятко” — на порозі свого півстоліття (у січні 2010 року). Біля витоків журналу стояв Борис Харчук. Його виколихували багато талановитих українських письменників, доклавши зусиль та праці: Оксана Іваненко, Наталя Забіла, Платон Воронько, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко. Кожному з них віддали належну шану в журналі. Друкуємо казки народів світу, українські народні, малі літературні фор-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
