Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Кожне українське серце — жива територія мови, культури, духу”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ТРИВОЖИТЬ І БОЛИТЬ Виступ на з’їзді Світового Конґресу Українців 20 серпня 2008 року

Слово Просвіти, №35 за 2008 рік

Дмитро ПАВЛИЧКО Панове товариство! Насамперед від імені Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради хочу підтримати традицію Світового Конґресу Українців проводити свої з’їзди й зібрання в Україні. УВКР і СКУ — організації з тотожними завданнями: зберігати й розвивати національну ідентичність зарубіжного українства та допомагати українському народові зміцнювати свою державність, піднімати міжнародний авторитет України. Для УВКР Світовий Конґрес Українців — найважливіша організація, діяльність якої проникає в усі наші плани, і майже все, що УВКР не спроможна виконувати через відсутність своїх низових структур, виконує СКУ. Отже, було б добре, якби УВКР та СКУ почали працювати разом, а задля цього виконавча структура, екзекутива СКУ, повинна мати своє постійне представництво у Києві. Ми маємо привчати світове українство до того, що його центр — не міста за океаном, а Київ. Нам було б набагато легше впливати на діяльність уряду, парламенту, Президента, щоб вони нарешті зрозуміли, яка важлива і всеосяжна залежність України від української планетарної діаспори як донора нашого державного й духовного життя. Незаперечна правда, що відновлення Української держави 1991 року стало можливим значною мірою завдяки українцям Західного світу, завдяки СКУ, який на першому з’їзді 1967 року поставив за мету визволення українського народу з-під комуно-московської кормиги. Залежність України від своєї діаспори не зменшилась, а збільшилася за нових обставин, коли наша держава долає труднощі економічного розвитку й переживає становлення і в історичному, і в сучасному політичному розумінні як частина Європи. Нині в країнах Європейського Союзу живе понад три мільйони українців, які зі стану заробітчан переходять до категорії помітних громадян країни нового поселення. Вони здобули пошану народів, серед яких живуть, і в цьому подібні до наших впливових національних меншин у Канаді, США, Австралії, Латинській Америці. Кожна сучасна держава, а тим більше Україна, живе не лише на своїй юридичній території, у своїх кордонах, бо кожна має свій народ, розсипаний по всій землі. А кожне українське серце, хоч би де воно було, — це жива територія мови, культури, духу, а отже, й української державності. Українці Західної Європи — це незамінний і потужний чинник здобуття Україною членства в НАТО та Європейському Союзі. Та чи розуміє українська політична еліта значення нашої діаспори? Ні, не розуміє. Президія УВКР зверталася до тих, хто формував перед виборами до Верховної Ради 30 вересня 2007 року списки майбутніх депутатів, пропонуючи внести до них прізвища трьох громадян України, які перебувають на заробітках за кордоном. Нас не почули. Відомо: до італійського парламенту обирають своїх представників італійські громади в Канаді й США. У нашій країні така практика неможлива, бо депутатами Верховної Ради не можуть бути люди з подвійним громадянством. Але громадяни України, що перебувають роками за межами нашої держави, повинні мати право бути обраними до Верховної Ради. Зверніть також увагу на паспорт закордонного українця, який нічого не означає, а лише засвідчує, що дана особа української на-ковської організував конґрес “Діаспора як чинник утвердження держави України у міжнародній спільноті”. У конґресі взяло участь понад двісті представників українських закордонних громад. Порушено й продискутовано десятки питань, написано звернення до нашого уряду з конкретними пропозиціями щодо розвитку освітніх та культурних українських осередків і закладів за кордоном, глибоко проаналізовано те, чого потребує діаспора від України для свого нормального життя. Звертаюся до уряду України з проханням: заснувати інститути, схожі на львівські, в університетах Донецька, Харкова й Одеси. Потрібно, щоб проблеми діаспори вивчали і знали не лише у Львові, а й на сході та півдні України, бо таке знання працюватиме на єдність реґіонів нашої держави. Адже наша діаспора, незважаючи на своє західноукраїнське і східноукраїнське походження, створила за океаном і створює над Середземним морем культурну, мовну і навіть релігійну національну цілісність, шануючи співдружність Православної та Греко-Католицької Церков. У Львові були люди з Канади, Америки, Росії, Казахстану; не було тільки запрошених і важливих гостей із Києва, які доручили своїм чиновникам вітати конґрес, забувши, що в Україні вже за радянських часів ми наслухалися безпредметних привітань “згори”. Отже, було продемонстровано байдуже ставлення державного Києва до свого обов’язку не лише хвалити, а й засвічувати думками зорі космосу українства. Але для мене як голови УВКР це не новина. УВКР — це райська птаха, яка має крила, але не має ніг. Не має не те що в обласних центрах, а навіть у столиці своїх низових осередків. Нам виділяють невеликі кошти тільки на проведення заходів, а якщо комусь із УВКР потрібно поїхати до Португалії чи Казахстану, — проси кошти де хочеш, або просися, як це мені вдавалося двічі, до почту Президента України, який відвідує певну країну. Не збагну, чому “Полонія” — польський аналог УВКР — одержує від держави 57 мільйонів доларів на рік, має 97 співробітників, будує комплекс польського університету у Вільнюсі, польські школи в Україні, а я приїжджаю до українських зарубіжних громад без копійки і проголошую патріотичні промови, як бідний ребе, якого ніхто не хоче слухати. Знаю, що Україна через свою дипломатичну службу, міністерства освіти й культури допомагає діаспорі, витрачає мільйони гривень, і це добре; але УВКР так само повинна мати кошти на цю допомогу, бо інакше ми своїх завдань виконувати не зможемо. Попри наші звернення з цього приводу до Верховної Ради, асигнування на діяльність УВКР щороку зменшують. Хочу звернути увагу з’їзду на сумний факт. За роки незалежності українська влада жодного разу не потурбувалася експортом національної культури і насамперед видатних творів українських письменників. Як Посол України в Польщі я був свідком того, що Німеччина щороку оплачує переклади й видання принаймні п’ятдесяти книжок німецьких авторів польською мовою. А в українському бюджеті зовсім немає статті на видання українських філософів і письменників мовами світу. Наші урядовці думають, що експорт українського збіжжя, заліза, хімічного продукту, військового спорядження підніме наше міжнародне значення до такого рівня, як твори Шекспіра чи Ґете піднімають значущість Англії чи Німеччини. Наші зарубіжні прагнення сконцентровано на економіці, а тим часом нас, українців, сприйматимуть не за якостями нашої сталі (бо незгіршу крицю і Захід виробляє), а за якостями духу, ініціативного філософського мислення, нашої трагічної долі й боротьби за свою національну гідність і самостійність. Звертаюся до Президента Віктора Ющенка з пропозицією заснувати в Україні Інститут Івана Франка з міжнародними повноваженнями, які мають Інститут Ґете у Німеччині та Інститут Сервантеса в Іспанії. Інститут Франка мав би одержувати кошти від держави і від доброчинних українських громадян на переклади й видання українських авторів мовами світу. Прошу заснувати Міжнародну премію імені Івана Франка, за фінансовим вмістом рівнозначну Нобе- Учасники з’їзду держави, ведуть антиукраїнську пропаганду, створюють атмосферу геноциду для української мови й культури. Ворожі зарубіжні масмедіа почуваються у нас, як удома, а тому нині на кожен примірник українськомовної газети видають десятки примірників російськомовних, і лише одна десята, а то й двадцята накладу книжок у нас українськомовна. Російські видавництва закидали нас своєю продукцією; це культурна агресія, яку можна і треба зупинити податками за право бути на українському книжковому ринку. Розгнуздана демократія й так звана свобода слова в інтерпретації заїжджих метких майстрів вульгарної журналістики плюгавить українську історію, придумуючи галереї великих українців на чолі з Леніним. На теренах нашого північного сусіда активістів української діаспори відстрілюють, а в наших західних сусідів активно відтворюють агресивне москвофільство під виглядом русинства. Нас тривожить і болить політичний хаос, який охопив демократичну коаліцію в парламенті че-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин