Мова єдина · “Ми повинні будувати національну державу на національних цінностях і пріоритетах”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
НАРІЖНИЙ КАМІНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Слово Просвіти, №35 за 2011 рік
Гуманітарна секція V Всесвітнього форуму, що відбувалася в Українському домі, зібрала чи не найбільше учасників. Відкриваючи роботу зібрання, народний депутат України, член президії УВКР, голова ВУТ “Просвіта” Павло Мовчан відзначив, що проблеми, які розглядатимуться, стосуються не лише мови й культури, а й української історії, церкви, кіно, здоров’я нації й екології, преси й телебачення, книговидавничої й музейно-архівної справи і всього того, що формує духовну ауру нації. На тлі 20-річчя нашої Незалежності сьогодні стає очевидним, що головні проблеми незалежної України лежать у площині формування особистості, її духовності. Свого часу ще Григорій Сковорода навчав, що треба насамперед виховувати людину. Список промовців готувався заздалегідь, за кілька місяців. Але тих, хто прагнув донести своє слово, висловити свою думку, думку від імені громади чи організації з тої чи тої проблеми, було дуже багато. Тому передати на газетній шпальті весь спектр висловленого неможливо. Але з найголовнішим читачі мають змогу ознайомитись і долучитися до співучасті в роботі української спільноти.
Іван Ющук, голова Ки* ївського міського об’єднан* ня “Просвіта”, основні проблеми сьогодення бачить у нашому колоніальному минулому: “Понад 300 років (!) Україна була колонією з колоніальним керівництвом. З 1991 р. і донині воно залишається при владі, методично втілюючи мету Москви — прищепити українцям комплекс національної неповноцінності, відкинути нас на задвірки історії. І все це нам треба враховувати у роботі”. Промовець проаналізував юридично-правові порушення влади щодо українства. Це насамперед ігнорування ст. 10 і 11 чинної Конституції України й офіційне тлумачення ст. 10 Конституційним Судом України. Крім цього фальсифікується суть Хартії регіональних мов і мов національних меншин від перекладу її назви і до її призначення — захист місцевих або малопоширених мов. Такою насправді є назва цієї Хартії. Отож вона не має стосунку до російської як мови колишніх колонізаторів і колоністів, насильно накинутої Україні. І. Ющук нагадав про масове відновлення шкіл із російською мовою викладання непропорційно до кількості осіб російської нацменшини. І натомість закривають українськомовні школи. Не краща ситуація й у вишах, де викладають переважно російською. Ігнорування державної мови ми бачимо в кіно-, телеі радіоефірі. Таким чином і Декларація про державний суверенітет України, яку ухвалено 1990 р., досі не виконується.
Олександр Понома@ рів, доктор філологічних наук, заступник голови ВУТ “Просвіта”, виголосив доповідь на тему “Українська мова в лещатах русского міра”. Він одразу охарактеризував владу, яка ось уже другий рік керує Україною, як антиукраїнську. “Це вона відразу показала, як тільки чинний президент прийшов на Печерські пагорби. Перші промови, з якими він та ним етнодемографічним реаліям. Адже майже 80 відсотків населення України становлять етнічні українці, які компактно розселені на всій своїй території. Через різні причини одні наші земляки зденаціоналізовані більше, інші менше. Але всі українці прагнуть повернутися до своєї рідної української мови. Якщо Україна хоче належати до кола цивілізованих держав, то вона, забезпечуючи мовні права всіх своїх громадян, повинна дбати насамперед про утвердження й престиж єдиної державної української мови. Президент мусить нарешті усвідомити, що відродити українську мову на її споконвічній землі можна лише тоді, коли урядовцями й міністрами будуть високоосвічені кваліфіковані інтелектуали-патріоти, а українофобам та холуям колишньої метрополії взагалі не місце в українському політикумі”.
Любомир Пиріг, док* тор медичних наук, нагадав, що за визначенням ВООЗ, “Здоров’я — це стан фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних вад”. За 20 років нас стало менше на 6 млн. Прогноз на 2030 рік — 39 млн. Це, звичайно, залежатиме не лише від економіки, духовного стану, а й від стану системи охорони здоров’я. Спікер Верховної Ради в “Голосі України” за квітень 2011 р. сказав: “Україна нагадує людину, з якої вийняли душу і мізки”. А те, що медичний працівник отримує за свою працю менше, ніж двірник чи вантажник, напевно знають усі. Може, тому нинішній Пре@ зидент України в своєму Посланні Верховній Раді мусив зізнатися, що “сучасний стан охорони здоров’я в Україні характеризується як кризовий”.
Нам треба пам’ятати, що медики мають найтісніші контакти з пацієнтами, які вчителі. Тому важливе значення має, якою мовою вони спілкуються з людьми. ВУЛТ 1992 р. провело анкетування лікарів і науковців із приводу мови. З’ясувалося, що на сході України лікарі-практики негативно висловилися щодо дерусифікації медицини (37 %), науковці (36 %). На заході, що неможлива дерусифікація, — медики (0,2 %), науковці (4,7 %)”. Аналізуючи мову періодики (200 медичних журналів), конференцій, симпозіумів, професор відзначив певні зрушення на краще. Активізації роботи потребує й Світова федерація медичних товариств, у якій беруть участь представники українства з Болгарії, Канади, Росії, США та інших країн. На жаль, нема їх з Австралії, Чехії. Варто попрацювати, щоб у товариствах цих країн були створені відповідні секції.
Микола Біляшівський, пам’яткоохоронець: “Популяризація знань з історії творить нашу повсякденну свідомість, а згодом визначає і правильний цивілізаційний вибір на майбутнє цілого народу. А без належної праці архівів, бібліотек і музеїв правильного вибору не буде! Досі засекречено багато історичних архівних документів. У наш час знищено цілі музейні експозиції, як-от: постійна експозиція Музею історії міста Києва, унікальна в масштабах держави експозиція українського одягу в Переяславі, історичний інтер’єр Музею Тараса Шевченка в Каневі, створеного В. Кричевським та П. Костирком. Спалено експонати у музеях народної архітектури у Києві й Переяславі. Волають до нашого сумління грабунок (!) Центрального історичного архіву України у Львові та загибель 100 000 (!!!) історичних документів (чи не всієї писаної історії Поділля) у пожежі архіву в Кам’янці-Подільському, які стались за часів незалежності. У столиці за 20 років державної незалежності не збудовано жодної музейної споруди. Досі не має свого дому в Києві дитя Декларації про державний суверенітет України — Музей культурної спадщини Чорнобильської зони, зібраний самовідданим колективом працівників МНС України на чолі з Р. А. Омеляшком. Нині його вивозять на хутір Редьки у приміщення посеред лісу. Сьогодні всі національні музеї столиці мають проблеми: чи то з землею, чи то з приміщеннями. А якщо громадяни не мають належного доступу до скарбів культури, то про яке осмислення історії ми говоримо?”
Кирило Стеценко, професор КНУК, звернувся до стратегічних засад інформаційної політики в Україні. Узагалі-то стратегія — мистецтво управління цілями, що з військової справи перейшло в політику. “Яка наша мета як нації, який сенс, заради чого ми існуємо?” — запитуємо себе. Двадцять років тому Україна вкотре здобула омріяну незалежність. Сотні років тому люди знали, що то — наша мрія. Але проблеми почалися наступного дня, коли наша держава стала незалежною. Ми думали, що здобудемо незалежність, і питання “для чого?” саме собою вирішиться. Але нинішній світ дуже динамічний, жорстокий, конкурентний. Кожен народ мусить збагнути причину свого існування. В основі його лежить місія. У кожного вона своя у цьому світі. Іншими словами: національна ідея виражається через місію. І культура відповідає за усвідомлення цієї місії. Власне кажучи, стратегія — це пошук сенсу існування української нації і створення механізмів, які б дозволяли її здійснювати. Це глобальна, хоча й амбітна мета. Якщо вона не буде амбітною, не буде енергії, щоб витримувати конкуренцію інших націй, народів і змін, які відбуваються у світі. Однак наш політикум, держуправлінці таких запитань собі не ставлять. Янукович на гуманітарній Раді звернувся до нашої інтелігенції з твердженням, мовляв, гуманітарної стратегії у нас ніколи не було. У чомусь можна згодитися, бо справжня гуманітарна стратегія розходиться з тим, що ми спостерігаємо в політиці уряду Януковича у цій сфері. Україна слухняно, під диктовку, виконує російські стратегічні плани. За Кучми було те саме. Це результат неукраїнських сил при владі. Нині перед нашими інтелектуально-духовними лідерами стоїть три завдання: вироблення нової стратегії завтрашнього дня; проблема справжньої (не псевдо!) еліти, економічна залежність якої не дозволяє нації рухатися вперед; виховати національно-патріотичну, професійну управлінську еліту. Бо люди, які нами правлять, не є спадкоємцями української ідеї.
Василь Клічак, директор Видавничого центру “Просвіта” вдався до порівняння: якщо 30 років тому в Києві було 100 книгарень, то тепер — 10—15. Однак плакатись не варто. Про становище нашої книговидавничої справи Іван Дзюба в “Нагнітанні мороку” написав досить промовисто. У нас збільшилася кількість назв книг, що виходять, але катастрофічно зменшилися наклади. Є чимало цікавих. Наприклад, стали бестсе-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
