Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Рік Маркіяна Шашкевича · “Не хвиля час марнувати, бо великі жнива, а женців мала горстка”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

НА ЧЕСТЬ БУДИТЕЛЯ ГАЛИЦЬКОЇ РУСІ

Слово Просвіти, №35 за 2011 рік

Іван ЛИСИЙ Серед видань, присвячених 200"річному ювілеєві Маркі" яна Шашкевича, привертає увагу праця відомого дослідника спадщини о. Маркіяна, співголови Шашкевичівської комісії Василя Гориня “Перепоховання Маркіяна Шашкевича”, що вийшла недавно у Львові. Зосередивши увагу голов" ним чином на вшануванні пам’яті славетного галичанина, автор зумів продемонструвати широкому укра" їнському читачеві загальнонаціо" нальний масштаб постаті “галиць" кого Бояна”, неоціненну культурну вагу його літературного і громад" ського чину. Зміст книжки підтвер" джує цитовану тут думку посла О. Барвінського про те, що Шаш" кевич “воскресив Галицьку Русь до нового життя духовного”. Василь Горинь давно і плідно працює в шашкевичезнавстві. Він — один із ініціаторів і редакторів наукового збірника “Шашкевичіа" на” (6 випусків), а також низки ви" дань у серії “Бібліотека Шашкеви" чіани”. У ній опублікована й рецен" зована книжка, де автор стисло й доступно резюмує результати своїх багаторічних досліджень. У першій частині знаходимо відтворення головних віх коротко" го, але дуже тернистого життєвого і творчого шляху поета. Автор опи" рається тут на Франкові оцінки звершеного Шашкевичем та його побратимами з “Руської трійці” Іваном Вагилевичем і Яковом Голо" вацьким. А Франко бачив у Шаш" кевичеві предтечу відродження ду" ховного єства народу. В. Горинь, широко користуючись маловідоми" ми друками з тогочасної західноук" раїнської періодики, архівними ма" теріалами, з’ясовує, як відбувалося становлення культу Шашкевича — поруч із культом Шевченка — в Га" личині, як вшановувала пам’ять ви" датного земляка галицька громада у другій половині ХХ ст. Не часто, але дуже доречно цитує вражаючі рядки поезій Будителя. У другому розділі книжки автор крок за кроком простежує, як ви" зрівав намір спорудити пам’ятник М. Шашкевичеві й перенести його тлінні останки із чужого гробівця у глухому тоді селі Новосілки Ліські на Личаківський цвинтар у Львові. Ініціаторами перепоховання стали львівські студентські гуртки. За справу взялися галицькі культур" но"освітні осередки, передовсім кам’янецька філія товариства “Просвіта”, а згодом і Головний Відділ товариства. Спеціальний комітет із поховання очолив то" дішній голова “Просвіти” проф. Омелян Огоновський. До складу комітету увійшли представники Наукового товариства ім. Т. Шев" ченка, “Бесіди”, “Бояна”, “Зорі”, Педагогічного товариства й інших культурницьких товариств. В. Го" ринь із прикрістю констатує, що тодішні очільники більшості таких осередків піддавали остракізмові Івана Франка й не запросили його до складу комітету. Перепоховання призначили на традиційний поминальний день 1 листопада 1893 року, приурочив" ши його до 50"ліття від дня смерті Шашкевича і до відзначення 25"річ" чя “Просвіти”. На заклик комітету відгукнулася вся свідома галицька громадськість. Участь у церемонії заповів славетний оперний співак Олександр Мишуга. Соломія Кру" шельницька телеграмою з Італії приєдналася до учасників урочис" тостей. Від імені наддніпрянських українців подав голос Олександр Кониський, який висловив вдяч" ність Шашкевичу “за те насіння, що посіяв він на ниві відродження нашого письменництва і націо" нального розвитку в Галичині”. Наступні три розділи детально (іноді, може, надто детально, якщо зважити на численні перелічуван" ня учасників подій) відтворюють самі урочистості. Спочатку — за місцем поховання поета 31 жовтня 1893 р. Вони зібрали дуже широку громаду, як висловився один із су" часників, “духовних дітей Маркія" на” з усіх усюд — інтелігенцію, ду" ховенство, селян, учнівську і сту" дентську молодь. У цій частині книжки читач знайде фрагменти промов, що їх виголошували учас" ники дійства. “Не час спочивати, — закликав один із них, — не хви" ля час марнувати, бо великі жнива, а женців мала горстка”. Ця думка" заклик зберігає актуальність на всіх стадіях українського самоусві" домлення… Далі — опис урочистого переза" хоронення Шашкевича у Львові. Через його тональність, а ще біль" ше через тексти промов чільних представників галицької громад" ськості, проникнутих глибокою шаною до поета і вірою в єдність русько"української спільноти, ав" торові вдається передати атмосфе" ру того багатолюдного здвигу, домі" нуючі смислові акценти урочистос" ті. Широко цитуються листи й те" леграми, що надійшли з різних ре" гіонів України, а також із Польщі, Чехії, Австрії та Італії. Духовний ефект маніфестації В. Горинь пере" дає місткою афористичною фра" зою: “Галичани йшли на Личаків" ський цвинтар русинами, а повер" талися із цвинтаря українцями” (с. 58). Не обійшов автор увагою і кон" троверсійних моментів урочистос" тей, зокрема протестів І. Франка, М. Павлика та радикальної молоді проти урядових утисків українства, а також проти духовної цензури, що на 20 років затримала знайомство галичан з “Русалкою Дністровою”; адже вона для Франка була “мані" фестом нового народного напряму літературного”. Останній, шостий розділ книж" ки розповідає про вшанування пам’яті Шашкевича в Україні ХХ і поч. ХХІ ст. Передусім тут ідеться про 100"річчя поета, до якого на Бі" лій горі спорудили величний пам’ятник, спроектований архітек" тором Олександром Лушпинським. В. Горинь наголошує, що шашкеви" чівські святкування тривали пос" тійно — і в часи окупації, і в підсо" вєтські роки, і завжди спричиняли патріотичне піднесення громади, спонукали галичан “підніматися до джерел своєї українськості” (с. 91). Автор сподівається, що й цьогоріч" не відзначення 200"річчя галицько" го Будителя стане спонукою до ду" ховного єднання українців. У книжці відчувався брак пара" лелей із перепохованням Т. Шев" ченка на Чернечій горі, хоча ритуа" ли цих перезахоронень багато в чо" му збігаються. До цих паралелей ав"

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин