Рік Маркіяна Шашкевича · “Не хвиля час марнувати, бо великі жнива, а женців мала горстка”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
БІЛА ГОРА
Слово Просвіти, №35 за 2011 рік
Петро СІКОРСЬКИЙ, президент ЛКТ “Рідна школа”, голова комісії з питань освіти та науки Громадської ради при Львівській держадміністрації, професор
Біла Гора розташована недалеко від с. Підлисся, де народився М. Шашкевич. Як і всіх дітей, гора вабила до себе Маркіяна. “Власне, гора, одухотворена Маркіяновим прочуленим словом, тоді й отримала душу й приналежність до сакральних гір”, — зазначає Я. Різник (Шашкевичів край — Золочівщина. Історикокультурні нариси. — Львів, 2007. — с. 70). У своїй творчості М. Шашкевич звернувся до Білої Гори у часи розпуки, коли таврували “Русалку Дністрову”, яка відкривала українцям широкий світ у тьмі неволі, бо була першою книжкою, опублікованою народною мовою. Її автори (М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич) зазнали переслідувань, різних утисків, застережень. Ще 1885 р. о. Д. Тянячкевич (парох с. Закомар’я) на храмовім святі у день Чесного Хреста в Ожидові сказав, підіймаючи свого хреста в напрямі Білої Гори: “На цій горі повинен стати хрест, який показуватиме дорогу нашого національного відродження”. Ініціативу о. Тянячкевича підтримав о. В. Кальба, парох м. Соколівки, який очолив комітет з побудови пам’ятника. Напередодні сотих роковин Маркіяна священик В. Кальба та адвокат Т. Ваньо організували збір коштів на будівництво пам’ятного хреста на Білій Горі. Перша пожертва була складена 16 липня 1904 р. у Народному домі Олеська. А загалом було зібрано 862315 корон. За ці гроші на Білій Горі за проектом архітектора О. Лушпинського встановили величний хрест (Маркіянів хрест) заввишки 26 м. Виконав його М. Стефанівський — відомий львівський конструктор, підприємець і меценат, громадський діяч. До речі, М. Стефанівського як члена ОУН із сім’єю вислали довічно у Тюменськ, де він помер 25 червня 1952 р. А могили з нашими героями зрівняв із землею бульдозер. Для спорудження пам’ятника два господарі з Підлисся, Антін та Роман Стефанові, подарували під будову свої земельні ділянки на Білій Горі. Спеціально до відкриття пам’ятного хреста на Білій Горі створили хор із 256 осіб з 10 населених пунктів (Кути, Соколівка, Олесько, Ожидів, Розваж, Бужок, Білий Камінь, Ушня, Сасів, Підгайці). Керував хором учитель Ф. Заяць. Починаючи з 20 серпня 1911 р., Ф. Заяць проводив щодня репетиції з окремими хорами десяти населених пунктів, їдучи від читальні до читальні на возі, повертаючись додому (Кути) удосвіта о 3 годині. І так тривало до 18 жовтня, цього дня у Олеську провели генеральну репетицію збірного хору. До речі, це був перший такий хор у Галичині. Хор до свята готував дві кантати: “Підлисся” і “Дайте руки, юні други”. Відкриття пам’ятного хреста відбулося 21 жовтня 1911 р. Гостей на свято привезли 6 спеціальних поїздів, загалом з усієї Галичини прибуло 30 тисяч осіб. Піша колона, яку очолила піша чота товариств “Січ” та “Сокіл”, розтяглася більш як на півтора кілометра, що сто метрів ішли трубні оркестри. Спочатку три митрати під проводом о. Туркевича зі Львова в оточенні численного духовенства спільно зі збірним хором відслужили Службу Божу, потім — панахиду (співав хор духовної семінарії зі Львова). Після панахиди виступали організатори побудови пам’ятного хреста та гості. Першим виступив о. Володимир Кальба, голова комітету. Він сказав: “Нині цей народ складає тобі, Маркіяне, свою подяку, а пам’ятник, який збудовано на цій горі, буде нам нагадувати тебе і твої вказівки, які ти нам подав. Складаємо тобі присягу, що будемо йти тією дорогою, яку ти нам указав, аж до здобуття самостійності нашої Матері — України”. А ще просив мешканців Підлисся: “Бережіть цей пам’ятник як своє найбільше громадське добро, а ваше село, в якому побачив світ безсмертний Маркіян, буде віднині нашою національною “Меккою”. (Шашкевичів край — Золочівщина. Історико-культурні нариси. — Львів, 2007. — с. 60). Потім відбувся піший похід із Білої Гори до Підлисся, до Маркіянових дубів, який розтягнувся на 2 км. Біля колодязя відбулося водосвяття, а збірний хор проспівав дві кантати С. Людкевича. І все це організовували і проводили в умовах поневолення, бездоріжжя, браку засобів комунікації. Отець В. Кальба після відкриття пам’ятного хреста М. Шашкевичу організував насипання біля нього кургану-могили. Курган розпочали насипати вручну 6 червня 1912 р. Спочатку відслужили Службу Божу та панахиду за душу о. Маркіяна, а потім усією громадою насипали курган. Перші тачки землі завіз о. Кальба, потім посли. Багато людей виявили бажання взяти участь у насипанні кургану, тому цей процес тривав до пізньої осені. Під час Першої світової війни російські війська рили окопи біля пам’ятного хреста, курган-могилу зруйнували. А Українська Галицька Армія біля пам’ятника зав’язала бій із поляками, в якому загинули двоє січових стрільців. Зараз поряд із Маркіяновим хрестом є їхня могила з березовим хрестом. У вересні 1920 р., коли більшовики відступали, біля пам’ятного хреста відбувся ще один бій. Звісно, що після цього хрест зазнав ушкоджень, із плином часу поіржавів. Щоб відремонтувати пам’ятник, 2 серпня 1921 р. провели друге після відкриття Маркіянове свято на Білій Горі. І хоча воно не було таким масовим як перше (близько півтори тисячі присутніх), усе ж зібрали кошти на ремонт Маркіянового хреста, але найважливіше — свято започаткувало щорічні традиційні всенародні свята-поминки на Білій Горі (перша неділя серпня), які будили національну гідність українців, зміцнювали їхній національний дух. Навіть тоді, коли поляки забороняли масові збори на Білій Горі, українці вдавалися до хитрощів: за попередньою домовленістю палили одному з господарів стайню, щоб відвернути увагу поліцаїв. А після свята складалися грішми і відбудовували спалену споруду. Останнє Маркіянове свято на Білій Горі відбулося 14 вересня 1941 р. уже за німців і було наймасовішим (близько 40 тисяч осіб). Організувало свято Товариство ім. М. Шашкевича (керівник д-р Т. Ваньо), яке було створене 17 грудня 1911 р. у Золочеві. Першим головою Товариства був о. В. Кальба. Відновилися святкування на Білій Горі у серпні 1989 р. і відтоді вони проходять щорічно.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
