«Просвіта» сьогодні · “Просвіта” має бути насамперед організацією самодостатніх людей, які об’єднані спільним світоглядом, спільними ідеями”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
«Перезавантаження» «Просвіти» — ким і для чого?
Слово Просвіти, №35 за 2013 рік
Коли на очі потрапила стаття “Про успіхи, перезавантаження і душевну гармонію”, промайнуло кілька думок: для чого публікувати подібний діалог, якщо він насправді є тільки безпредметним ді" алогом із певними неперевіреними фактами, кому потрібне “перезавантаження” останньої струк" туризованої української організації, яка мета цих балачок за тієї ситуації в країні, що склалася змовою, з музеями, коли йде системний наступ на все українське, в умовах перемоги російського та пострадянського елементу в інформаційній війні, за повної відсутності харизматичних лідерів?
Марія КОЗАК, просвітянка, Львів
Але коли була опублікована стаття “Монолог про “перезавантаження”, захотілося додати чогось свого. З’явилося відчуття тривоги, що на емоціях забудемо, для чого ми в “Просвіті”, і заради абстрактного “перезавантаження” вона просто перестане існувати як одне ціле. Можливо, це мета перезавантажувальників… Спершу трохи суб’єктивних думок про Василя Чепурного, газету “Сіверщина”, чернігівську “Просвіту”. Треба віддати належне багаторічній праці голови чернігівської “Просвіти” Василя Чепурного. Приємно, що коли згадуєш про “Просвіту”, чернігівці знають голову, знають організацію, її справи… У мандрах Україною до рук потрапляли різноманітні просвітянські видання, які єв кожному регіоні. Про газету “Сіверщина” до цього діалогу чула, але потримати в руках не довелося. Тому було цікаво познайомитися з цим чернігівським виданням. Хотілося проаналізувати висвітлення в газеті важливих політичних тем, їхню послідовність. Мушу сказати — це не просвітянська газета, це звичай ний регіональний тижневик під ім’ям “Просвіти”, так би мовити, комерційний проект. І це чудово, що газета цікава загалу, видається вже стільки років. У діалозі згадується ім’я Петра Маковського зі Стрия, так звані економічні ініціативи просвітян. Колись кредитну спілку, про яку згадується в статті, очолював Петро Маковський (він і зараз у керівних органах цієї установи), вона була просвітянською, а потім скасувала цю ознаку. Але досі в певній економічній групі у Стрию експлуатують ім’я “Просвіти” і греко
католицької церкви, — бо це спрацьовує. Про певні просвітянські заходи, які організовував Петро Маковський у Тернополі, навіть не знала тернопільська “Просвіта”. Це також про щось свідчить… Погоджуюсь із Володимиром Ференцом, що у цій дискусії “перезавантаження” — тільки слово, яке звучить по
новому, а не програма дій, не стратегічне бачення.
Будь
яка громадська організація може стати місцем маніпуляцій із демократичними принципами її побудови, якщо її члени не готові до цього, якщо немає культури жорсткого дотримання статутів, якщо не враховуються прості параметри під час виборів керівних органів — час перебування в організації, дотримання статуту, сплата членських внесків, виконання поточних обов’язків, здобутки. Тоді дуже добре спрацьовують гасла на кшталт “перезавантаження”, “нам потрібні молоді” і т. ін. Не секрет, що комсомольський актив учили, як правильно провести збори, як переобирати, як маніпулювати на зборах… Ці методи живі й нині. В Україні вже є низка “перезавантажених “Про світ”, очолених “новою кров’ю”, у яких відібрали приміщення у центрі міста, або вони стоять пусткою і там нічого не відбувається. Якщо приміщення було приватизоване, то створювалася міська
“Просвіта” на противагу район ній (наприклад) і забиралося приміщення. А зараз ці приміщення в оренді, тільки не відомо кому ця оренда іде. А на папері все гарно… На щастя, ці випадки поодинокі, і це за честь і Централі, і всім просвітянам на місцях. Щодо економічної діяльності “Просвіти” — і тут багато не дуже позитивного досвіду і, зрештою, господарювання ніколи не було метою діяльності “Просвіти”. Вона вчила людей господарювати, її вихованці створили економічні організації (Маслосоюз, “Сільський господар” і т. ін.), але це ніколи не було її метою. Те, що “Просвіту” можна використати в бізнесових інтересах, погратися вчергове на патріотичних почуттях людей — це факт, і навіть для когось дуже цікавий у наш час багаторівневого маркетингу. Тому “Просвіта” має бути насамперед організацією самодостатніх людей, які об’єднані спільним світоглядом, спільними ідея ми, спільним баченням майбутнього. І дискусія має перенестися з площини, “що має робити “Прос0 віта”, у площину, “що ми (я) маємо зробити для “Просвіти”, для свого народу, для кращого майбутнього України…”. Мене не буде на цьому з’їзді за статусом, хоча мій стаж у “Просвіті” досить вагомий — від самих початків. Але на цьому з’їзді будуть агенти спецслужб із мандатами, і справа, і зліва від кордону, і зсередини. Усі будуть у вишиванках. Тому просвітяни, які є просвітянами, повинні усвідомлювати, що це буде їхній бій. Інакше “Просвіту” чекає доля Руху. Ми — остання велика реальна організація, яка лишилася на мапі України… P. S. Щодо газет. Кожна серйозна організація повинна мати одну центральну газету, а регіональні мають право на існування. “Слово Просвіти” цю місію виконує, і багатьох із ідеологічної точки зору це не влаштовує. У цьому довелося пересвідчитися в приватних розмовах. Навіть було несподівано, що працівники деяких розтиражованих видань просто роздратовані її існуванням, хоча, здавалося б, ця газета їм не конкурент…
поцікавитися українським життям, відвідати виставкову залу і придбати щось у книгарні Галини Дольник, багатолітньої голови Одеської “Просвіти”. В Українському домі нас чекала презентація книжки “Українське весілля”, виставка робіт Лариси Дем’янишиної, заступника голови Товариства “Просвіта” в м. Южне Одеської області, які стали ілюстраціями до цієї книги. Це чудове видання з нота ми, віршами, обрядовістю, прекрасними ілюстраціями — дороговказ до кращого майбутнього, рецепт, що тільки наша дія, єдність виведе нас до тієї України, про яку мріємо. Дорогою додому ділилися враженнями. Хтось згадував, що Тараса Гончарука запитували: “Звідки Ви родом?”, тому що його українська викликала заздрість, а він відповів: “Я з Одеси, і батьки мої з Одеси, ми корінні одесити”. Сподобався щирий відгук про Ігоря Сапожнікова, який “родом із Кронштадта”: “Спочатку мені здавалося, що він трохи підлаштовується під нас, а потім я зрозуміла, що він на боці правди”. Обговорювали, скільки зусиль треба докласти Наталі Чайчук, щоб цей дім жив. Ми згадували, як співали біля пам’ятника Шевченку, як купалися в теплому морі і думали про повернення.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
