Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець “В українців не було іншого шляху здобуття незалежності, як боротьба з окупантами”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Донести всю правду…

Слово Просвіти, №35 за 2017 рік

Валентин ЯБЛОНСЬКИЙ Закінчення. Початок у ч. 33 за 2017 р. І останнє: українська революція не мала у світовій практиці аналогій, не було кого наслідувати, з кого приклад брати. Самі створювали теорію своєї боротьби і самі її втілювали; вона була скерована одночасно проти трьох окупантів, і тому перемога в ній вимагала безмежної жертовності й героїзму української нації. Радикально налаштовані польські автори використали Волинську трагедію для розпалювання протистояння між поляками та українцями, що врешті переросло у визнання Сеймом Польщі дій УПА та ОУН геноцидом проти поляків. Як підкреслює Я. Дашкевич, “Польща доведена маніпуляціями історії до стану справжньої антиукраїнської істерії <…>. Із стратегічного партнера перетворюється в стратегічного ворога, а з адвоката України в advocatus diaboli <…> Польща повірила, що в ультимативній формі може диктувати Україні, як вона має “відзначати” волинські події, відновлювати пам’ятники-меморіали на честь польських перемог над українцями тощо….” Здобутки польських істориків та літераторів у справі Волинської трагедії значно більші від наших, та не забувайте, що в польській історії та культурі не було Великого терору, “Спілки визволення України”, розстріляного відродження, у них не було “старшого брата”, на якого треба було рівнятися тощо. В той же час, польська історіографія, як підкреслює Я. Дашкевич, перебуває в полоні створених міфів “про велич історичної Польщі, про великий цивілізаційний внесок поляків в культуру Волині, про українців-різунів, що Українська Повстанська Армія виникла лише для того, щоб різати поляків, що бандерівці скоїли масові вбивства поляків, щоб втілити проекти етнічних чисток цього регіону, які вони спритно приховали” тощо. Значним кроком вперед є концепція Українського інституту національної пам’яті, що відлік українсько-польського протистояння слід вести від початку Другої світової війни на Холмщині. Ми вважаємо, що польсько-українське протистояння розпочалося з 1918 р., з боротьби тільки що створеної ЗУНР з поляками і в ширшому масштабі з 1920 р., з розриву Пілсудським підписаного шість місяців тому Варшавського договору про співдружбу з УНР, підписанням угоди з Радянською Росією, окупації Галичини та Волині Польщею і продовжувалося понад 25 років в умовах Постверсальської Польщі, німецької окупації. Значним прогресом в дослідженні Волинської трагедії українськими вченими є нові підходи щодо її трактування: ☑ “справа Волині була логічним наслідком подій попередніх двох десятиріч (Я. Дашкевич); ☑ відповідальними за загибель мирних людей є конкретні злочинці, а не український народі його збройні формування, учасники українського повстанського руху в цілому (Я. Ісаєвич); ☑ про обопільну відповідальність сторін у міжнаціональному протистоянні (Ю. Сливка та Ю. Киричук); ☑ про зіткнення в Західній Україні між собою двох націоналізмів — українського і польського (А. Зашкільняк); ☑ що “в ряді випадків неможливо встановити справжніх винуватців злочину з огляду на діяльність у 1943–1944 рр. на Волині озброєних груп різноманітного походження (В. Гошовська); ☑ дуже багато жертв, які легковажно приписують “українським націоналістам” або, з протилежного боку, “польським зайдам”, впало насправді жертвою кримінальних вбивств, що не мають жодного відношення до національності ні жертв, ні вбивць” (Т. Ольшанський). Підсумовуючи сказане, хотів би на 100-ту річницю Української революції та 75-річчя УПА підкреслити для пам’яті і нагадати світу (і зокрема Польщі), що Волинь — це українська земля, і тому десятки тисяч волинян віддали своє життя за неї. Впродовж століть на Волині поряд з українцями жили представники різних національних меншин, взаємовідносини між якими були різними. Середина ХХ століття відзначилась різким погіршенням польсько-українських стосунків, відлуння яких чути і донині. Без досягнення взаєморозуміння між нами з цього питання неможливо захистити наші народи, в тому числі й Європу від повторення подібного. Принциповим питанням тут є з’ясування причин трагедії. На жаль, на заваді цьому у поляків стоять створені ними міфи — історичної Польщі, внесенного вкладу в цивілізацію Волині, образ міфічного ворога — УПА, що виникла лише для того, щоб різати поляків, а також стереотип українця-різуна. Ми не навішуємо іншим народам міфів та стереотипів, ми керуємося у своїх висновках історичними фактами, науковою етикою та християнською мораллю. Безперспективними є також спроби визначати, хто несе більшу відповідальність за Волинську трагедію через сім десятиліть після неї. Це шлях у безкінечне нікуди з двома (в нашому випадку з трьома) невідомими. Дослідження великої когорти українських учених, наведені в книзі наші матеріали є незаперечним доказом, що однією з основних причин Волинської трагедії було грубе порушення поляками національних і релігійних прав українців на Холмщині, що викликало в 1941–1942 рр. хвилю протистояння з убивствами лідерів опозиції, так званих мужів довір’я, мародерством, підпалами сіл, яке перекинулося через річку Буг на Волинь і стало тією іскрою, що підпалила багаття Волинської трагедії. На жаль, більшість польських істориків відмовляються враховувати цей факт. Проведені дослідження дозволяють нам зробити висновок, що польсько-українське протистояння в ХХ сторіччі розпочалося з 1918 року, зі збройного нападу поляків на Західноукраїнську Народну Республіку, окупації Галичини та Волині Польщею і продовжувалося понад 25 років в умовах авторитарного польського режиму з полонізацією, колонізацією, ревіндикацією, пацифікацією, ув’язненнями українців в концтаборах “Береза Картузька” та Явожно, антиукраїнськими репресіями в Закерзонні та в окупованій німцями Волині, депортаціями українців з Польщі та поляків з України, операцією “Вісла” з людськими жертвами. Апогеєм польсько-українського протистояння став 1943 рік, коли українська допоміжна поліція перейшла в УПА; коли німці стали залучати до репресивних заходів проти українського населення створену ними в 1942 році польську місцеву адміністрацію та допоміжну поліцію; коли Лондонський еміграційний уряд створив на Волині мережу польських підпільних формувань, їхні бази як свої стали використовувати червоні партизани, що проникали сюди з Білорусі. Таким чином, на тлі Другої світової війни розгорілася українська тристороння (німецько-українська, польсько-українська і більшовицько-українська) війна, яка отримала назву Волинської трагедії і яка поступово поширилася на Галичину, пізніше — на Закерзоння. Дати відповідь на питання, хто був ініціатором і головним організатором цього протистояння, особливо через 70 років після його виникнення, практично неможливо, оскільки таких документів поки що не знайдено; подруге, на Волині, в її лісах, в цей час виникли різні мілітарні та парамілітарні угруповання, а також так звані “блукаючі групи”, здебільшого, мародерів; не можна не враховувати і провокаційну діяльність “спеціальних груп та загонів НКВС, та німецьких окупантів” (В. Гошовська). Нарешті, окремі отаманчики цих угруповань хизуються своєю причетністю до провокацій. І останнє. Не забуваймо і про позитивну роль лідерів у різних протистояннях, які вберегли Україну від стихійної жакерії та отаманщини. Справжній характер Волинської трагедії можна зрозуміти лише в контексті усієї історії, вт.ч. історії польсько-українських взаємин та подій Другої світової війни. В українців не було іншого шляху здобуття незалежності, як боротьба з окупантами. При цьому українці претендували не на чужі землі, а лише на свої. Великою помилкою СРСР, зокрема Сталіна, було те, що вони так легко погодилися на Ялтинській конференції на лінію Керзона, на включення давньоукраїнських земель — Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини, до складу Польщі. Підсумком трагічного німецько-польсь кобільшовицько-українського проти стояння стали величезні жертви, статистика про які страждає на велику неточність. Та воно й не дивно. Точні дані про масштаби жертв Другої світової війни ми дізналися лише недавно, через 70 років після закінчення війни. Понесені учасниками українсько-польського протистояння жертви насамперед є на сумлінні Лондонського еміграційного польського уряду, який фактично інспірував ці події. Не менша провина лежить на Пілсудському та його наступнику Мосцицькому — авторах ідеї створення авторитарної мононаціональної Польщі з притаманними їй методами управління. Не можна скидати з рахівниці причетність німців та більшовиків до винищення українських патріотів, до провокування ними міжетнічних протистоянь. Польські політики юридично неправочинним рішенням Сейму, підготовленим на основі методично недостовірних даних, з порушенням принципу історизму та причинно-наслідкових зв’язків хотіли принизити Україну, шельмувати діяльність УПА. Схиляючи свої голови перед світлою пам’яттю Героїв УПА на 75-у річницю від її започаткування, ми заявляємо, що ніколи не визнаємо рішень, які суперечать історичній правді, юридичній справедливості та християнській моралі. Всю вину за Волинську трагедію Польща намагається списати на українську сторону, але ж, вибачте: • хто розпочав у 1918 р. у Львові війну проти Західноукраїнської Республіки? • хто порушив у 1920 р. Варшавський договір і інтернував армію УНР в таборах у Каліші? • хто підписав 18.03.21. Ризький мирний договір між Польщею та Росією, розірвавши цим Варшавський договір між Україною та Польщею? • хто закривав українські школи та кафедри, руйнував українські церкви, проводив ревіндикацію, полонізацію, колонізацію Волині та Галичини, пацифікацію українців? • хто організував концентраційні табори для українців у Березі Картузькій та Явожно? • хто розстріляв полонених галичан-захисників Карпатської України на Верецькому перевалі в 1939 році? • хто затіяв переселення українців з Польщі та поляків з України, організував операцію “Вісла” з численними людськими жертвами? • хто розпочав репресії проти українців Закерзоння, які, перекинувшись через річку Буг на Волинь, стали тою іскрою, яка розпалила багаття Волинської трагедії? Шановні панове Поляки! Невже цього не було в історії Польщі ХХ століття і немає його у Вашій національній пам’яті? Але ж це містить значно більше підстав для звинувачення Польщі в геноциді, ніж виставлені Вами Україні. То, може, краще спокутувати раніше свої гріхи, а тоді братися до чужих. Сходімо раніше самі до церкви чи костелу, поставмо свічку і, звертаючись до Всевишнього з молитвою, попросимо Його: “I odpuść nam nasze winy jako i my odpuszczamy nashym winowajcom” (“І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”). Може, це змусить нас задуматися над прожитим, і ця молитва стане своєрідним оберегом від повторення подібних трагедій. І ще одне: поки Україна є, Ви можете спокійно почуватися за її спиною, а не дай Боже ослаблення України — тоді Ви відчуєте, що таке гібридна війна і анексія законних Ваших територій. Нарешті, багатьом з Вас не подобаються наші національні герої, а може, й нам не подобаються Ваші герої, проте ми не робимо з цього приводу якихось заяв, не виставляємо Вам претензій. І не забувайте, що наші герої не зазіхали на Ваші землі, не наробили там якоїсь шкоди. Було б логічним у міжнародному плані накласти табу на розпалювання ворожнечі та ненависті між народами, на пропаганду людиноненависницьких теорій та поглядів, на позасудове винесення безпідставних звинувачень у злочинах, нарузі, геноциді.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин