Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Правопис 20—30-х рр. ХХ ст. у політичних персонах Двоголове дитя компромісу
Слово Просвіти, №35 за 2018 рік
Ірина ФАРІОН, доктор філології, професор
Цьогоріч виповнюється 100 років, як 29 квітня 1918 року Міністерство народної освіти ухвалило “Найголовніші правила українського правопису”, які на доручення першого міністра Центральної Ради І. Стешенка уклав Іван Огієнко — приват-доцент Київського університету. Вже 1919 року під “Головнішими правилами українського правопису”, ухваленими МНО для шкільного вжитку, підписався новий міністр освіти та автор цих правил Іван Огієнко. Відтак новостворена правописна комісія Української академії наук на чолі з А. Кримським доопрацювала ці правила, що вийшли окремою брошурою 1921 року і їх затвердив нарком освіти М. Гринько: “Найголовніші правила українського правопису”, що базувалися значною мірою на фонетичному правописі П. Куліша—Б. Грінченка, лягли в свою чергу в основу правописних правил у Харкові 1928 року” [4, с. 306]. Отже, 90 років тому, 6 вересня 1928 року, нарком освіти М. Скрипник після роботи Всеукраїнської правописної конференції, що відбулася в Харкові 26 травня—6 червня 1927 року (понад 50 учасників), затвердив перший соборний академічний український правопис: “Зараз ми можемо визнати факт величезної культурної ваги, факт досягнення єдиного українського правопису” [4, с. 429]. 1933 року цей Правопис оголошено “націоналістичним”: його основні засади знищено разом із авторами правопису та носіями самої мови… Чинний Український правопис (ост. вид. 2012 р.) як основна мовна конституція і наріжний камінь культури мови — це наслідок і узаконення так званої української совєцької мови, яку “нормалізовано” у 20—30-ті роки ХХ ст. “Нормалізацію” здійснено через насильну зміну внутрішньої структури мови (інтерференція та асиміляція як лінгвоцид) та зовнішній демографічний вплив на носія цієї мови (Голодомор, репресії та терор щодо українців як геноцид). Ці катастрофічні явища лінгвоциду та геноциду актуальні не лише як історичні факти-пересторога, а й як сучасна мовна реальність, що складно піддається до зміни. Ухвалений чужинцями через терор щодо українців Правопис 1933 року і досі чинний. Значний сегмент українського суспільства і досі в колонізованому стані, що і є основною причиною незмінених “червоних” норм правопису. Щойно запропонований 15 серпня проєкт Правопису—2018 — це кровозмісне двоголове дитя компромісу: і вашим, і нашим. Типова модель гібридного та розвоєного мислення (шизопсихоглосного) більшости членів правописної комісії, про що детально напишемо в наступному матеріялі. У цій розвідці розглянемо першу хвилю історії творення “червоного” правопису як факту суспільної реальности крізь призму політичного персоналістичного чинника і розкриємо ролі стрижневих політичних постатей у кодифікації правопису в часи першої хвилі совєтизації, зокрема висвітлимо їхнє етнічне походження та світогляд. Мусимо усвідомити та осмислити роль політичної персони та історичних обставин у творенні мовної конституції як артефакту культури та політики. І тоді, і сьогодні! Московсько-більшовицька окупація України у 20-ті роки ХХ ст. призвела до повної деструкції наріжного каменя культури мови — першого академічного і соборного українського Правопису 1929 року, який затвердив нарком освіти М. Скрипник 6 вересня 1928 року, а ВУАН та НТШ ухвалили його 1929 року. Саме відтоді його й почали називати “Українським правописом” [2, с. 56; 7, с. 18]. Вирішальну роль у затвердженні цього правопису відіграв націонал-комуніст із Донеччини (з Ясинуватої Бахмутського повіту) М. Скрипник (1872—1933), який у знаковій на сьогодні статті “Донбас і Україна” (1920) виписав характерні мовні пріоритети, зумовлені природністю української мови в устах донецького селянина: “Українського селянина ми зможемо завоювати, лише підходячи до нього із зрозумілою йому мовою, а коли треба, той вивчаючи навіть цю саму мову. Ось чому комуністична партія в своїй резолюції ЦК КП(б)У прямо поставила своїм завданням розвиток української культури, “культивування” української мови, навчання її державних службовців — радянських службовців” [11, с. 12].
Закінчення на стор. 2
10-11
ДОРОГАМИ ЩЕДРОЇ ДОЛІ
12-13
БРАТИ ОГОНОВСЬКІ І “ПРОСВІТА”
14-15
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
