Читацьке віче · “Наш будинок — це музей просто неба, коло нього можна зупинитися і вести кількагодинну екскурсію на тему “Літературний Київ”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Пам’ятка архітектури, культури і історії продається
Слово Просвіти, №35 за 2018 рік
Каштани Києва, ми разом з вами мріяли. З юнацьких років любимо ми вас…
Продам дом. Киев, ул. Богдана Хмельницького, 68. Цена: 550 000 $. kvartorg. com
Будинок під таким номером на розі вулиць Коцюбинського і Богдана Хмельницького, відомий у Києві як РОЛІТ, що був зведений ще до війни (1930— 1931 рр.) для радянських письменників і їхніх сімей. Згідно з задумом і ідеями того часу, інженери людських душ мали тут писати свої твори, присвячені новій радянській людині і її трудовим подвигам, не дуже переймаючись побутом, а дружини їхні теж не повинні були варити борщі майстрам слова, а надихати їх на творчість, покликану возвеличувати “наш прекрасний неповторний час”, тому і кухні були зовсім маленькі, а на останньому горішньому поверсі була велика їдальня, вона ж і вітальня для творчих зібрань і дискусій. Продається і перепродується не цей великий дім, а те двоповерхове приміщення у дворі, де мешкали ті люди, що обслуговували будинок: слюсарі, електрики, двірники. До нього були підведені комунікації, а перед фасадом у дворі письменники одразу ж після заселення у нові просторі квартири з високими стелями, посадили два каштани. В оголошенні з Інтернету ідеться саме про цю будівлю, уже давно покинуту і запущену, що тихо розвалюється впродовж років. Хтось вирішив знайти їй хоч якесь застосування, і не просто якесь, а таке, що буде приносити гроші, це ж таки центр міста. Гроші тепер у нас вирішують все. На багатоквартирному будинку цікавої, на той час модерної архітектури (автори В. Г. Кричевський і П. Ф. Костирко) нині можна побачити 28 меморіальних дощок, встановлених у різний час, деякі були відкриті через багато років по смерті тієї особи, якій пам’ятний знак присвячено. Багато з українських класиків померли не своєю смертю, і лише з часом були реабілітовані і визнані гідними такої честі, як відзначення місця їх проживання, як, наприклад, Давид Гофштейн. Жили і померли тут у своїх квартирах, звідки їх і ховали: Олесь Гончар, Юрій Смолич, Володимир Сосюра, Андрій Головко, Андрій Малишко, Любов Забашта, Леонід Первомайський. Жив у нашому домі і знаменитий науковець, шевченкознавець Євген Кирилюк, що теж відсидів своє. А ще одну з квартир займав композитор Борис Лятошинський. Цей список досить довгий. Декого з цього будинку, просто з теплої постелі забрали серед ночі (згадаймо ці страшні роки). А поетові Євгену Плужнику тут не вийшло пожити, хоч отримав ордер і навіть пішов виміряти площу, щоб прикинути, як можна поставити тут меблі. Він-таки порадів тим високим стелям, хоча відчував наближення біди і таки наготував вузлика на всякий випадок: його заарештували ще до переїзду в нове помешкання. Скільки людських історій, радощів, сліз чули ці стіни і каштани у дворі. Я народилася і виростала у цьому будинку, у квартирі на 3-му поверсі, пам’ятаю його мешканців з дитинства. Мій батько, Микола Шпак, молодий поет родом з Житомирщини загинув у Києві у перший рік окупації міста. Він партизанив на Житомирщині і прийшов до Києва із завданням дістати шрифти і обладнання для друку листівок, зайшов додому побачити свою сім’ю, своїх дівчат. Правда, у ті тяжкі роки у квартирах письменників уже жили працівники гестапо, письменники були на фронті, чи в евакуації, а нас, трьох дітей з матір’ю, виселили, ми жили на цій же вулиці в іншому будинку, у дворі якого батька і взяли гестапівці, без сумніву — за доносом. Ми так і не дізналися, де його розстріляли, можливо, у Бабиному яру. Тоді мені було 5 років. Після визволення Києва ми знову повернулися у наш дім, з якого я ходила до 58 жіночої школи, де навчалися діти (дочки) письменників. Моїми подругами були Валя Малишко і Слава Собко. Так сталося, що мені випало жити і працювати у Петербурзі, моя робота і мої наукові зацікавлення пов’язані з цим містом, де минула молодість нашого великого поета Тараса Шевченка. Я й сьогодні живу на два міста. Приїжджаю додому часто, згадую батьків, школу і той, колись такий зелений і затишний Київ, наш тодішній двір з двома молодими каштанами, під якими ранками гуляв Остап Вишня зі своїм песиком Гаєм. Часто вечорами на лавочках під ними Михайло Стельмах вів дискусію з колегами і сусідами Андрієм Малишком і Максимом Рильським, біля них стояла пляшечка, з якої вони, поміж тим, відсьорбували, ховаючись від дружин. Щоб ви знали, що це саме під цими каштанами було написано знамениті слова “Київського вальсу” — “Знову цвітуть каштани…” Коли вони зацвітали, це було свято весни для всіх, особливо для дітей, що завжди тут гралися. Скільки історій чули ці дерева, свідками яких тяжких років стали і пережили страшну війну. Є традиція — берегти ті дерева, які пов’язані зі знаменитими людьми, що колись побували коло них, чи відпочивали під ними. Дуб Шевченка у Києві на Пріорці і у Будищі, шевченківський каштан у Корсунському парку, каштан Володимира Даля у Гребінці, знаменита липа Петра Могили біля Десятинної… Ось і церкви немає, а липа росте, її охороняють, як реліквію, біля неї зупиняються групи туристів. Каштанові дерева на Хрещатику уже кілька разів міняли, а новонасаджені чомусь не приживаються, може, тому, що їх не люблять, вони заважають паркуватися. А наші каштани уже великі і розкішні, вони старожили, їм 85 років. Є побоювання, що вони не переживуть отієї реконструкції,
яку передбачають нові власники. Дуже добре розуміємо і бачимо щодня нинішні проблеми і нестачу грошей, і прагнення бізнесменів навідкривати чим побільше кафе і ресторанів, а ще закладів національної лотереї і лото з завжди зачиненими наглухо вікнами,— ростуть, як гриби після дощу. Уже гидко дивитися на рекламу на вулицях: на кожному під’їзді пропозиції крутих перукарів чи спеціалістів манікюру поряд з юридичними послугами. Чим живе киянин, який, проходячи вулицями міста, не піднімає очей на архітектуру тих будинків, де жило стільки відомих людей? Скажіть, невже нікому і діла немає до нашого будинку, до історії літератури, що творилася отут у цьому домі, у цьому дворі?
Більшість квартир нині викуплені, і нові круті мешканці проходять щодня до свого під’їзду повз пам’ятні дошки, не зупиняючись, щоб прочитати і подумати: “…А хто ж то той поет, чи письменник, що жив тут, яким він був?” Але навіть і ці мешканці, вже нові кияни і не кияни, не хотіли б мати у своєму досить затісному дворі якусь забігайлівку, кафе чи ресторан, куди будуть приїжджати машинами і виходити вночі напідпитку (навіть, якщо буде проведено шикарну реставрацію). А ще, скажіть будь-ласка, чи у нашій столиці нині бракує оцих банальних закладів, де лише їдять і п’ють? І так буде шкода, якщо новий власник, що купить будинок, знищить ці каштани. Від будинку, про який ідеться, залишився лише каркас, біля нього купи сміття. А чи не ліпше було б його просто реставрувати без усіляких “прибамбасів” і створити тут філіал музею літератури, а якщо і кафе, то літературне, вишукане, інтелектуальне, зі старими світлинами, що зафіксували моменти історії. Назвати його “Під каштанами”. У Києві на цій же вулиці є Національний музей Української літератури, але він просто не може вмістити всі імена, а скільки їх забуто! Є у нас і літературно-меморіальні музеї, як-то М. Рильського і П. Тичини. А наш будинок — це музей просто неба, коло нього можна зупинитися і вести кількагодинну екскурсію “Літературний Київ”. Можна було б і зайти у належно облаштований двір, посидіти на лавочках під каштанами, а у відремонтованому будинку можна було б організовувати виставки до ювілеїв різних письменників і поетів, літературні вечори, обговорення, цікаві зустрічі, вечори спогадів. Ось через газету “Слово Просвіти” хочу звернутися до Спілки письменників, до товариства охорони пам’ятників, до всіх киян і до нашої міської і районної адміністрацій. Хочу поділитися своїми скромними спогадами і привернути увагу до історичної і культурної пам’ятки нашого міста — будинку РОЛІТу. Мало, дуже мало надії, але надіятися треба.
Тетяна ЛЕБЕДИНСЬКА, кандидат філософських наук, член Національної спілки письменників України, киянка за народженням
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
