Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Таїнство молитви, певно ж, · вартісне без пафосу”. «Просвіта» сьогодні 6 · с. 6сторінка оригіналу ↗

Просвітлюймося духовно У День Незалежності — Молитва за Україну на Другому Афоні

Слово Просвіти, №35 за 2019 рік

Світлана МАСЛОВСЬКА, заступник голови Чернівецького ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Так, саме другим, або Українським Афоном називають Манявський Скит Православної Церкви України, або монастирський комплекс, що на Івано-Франківщині — відомий чи не на увесь світ осередок духовності, культури і мистецтва, куди з усіх-усюд їдуть люди, аби схилити голови у молитві. За що? Українці впродовж віків вимолювали волю, свободу, мир, правду, просили здоров’я, злагоди, мудрості. Незмінними ці цінності залишилися й нині. Історична довідка. Перші згадки про заснування Манявського монастиря сягають кінця XIII століття і пов’язані з ченцями Іоаникієм та Пахомієм. Коли монголо-татари знищили Києво-Печерський монастир, ці два іноки прийшли в Карпатські гори, де і заснували монастир. Тут бував Захар Беркут. Сюди до старців приходив і князь Данило Галицкий — за розрадою і благословенням. Кілька століть поспіль татари напали і спустошили й цей монастир. Дізнавшись про ці благословенні Богом місця, у 1608 році сюди прийшов монах-схимник, суворий аскет з гори Афон Іов (Іван) Княгиницький (зі славного роду, з Тисмениці), один із небагатьох афоністів, котрий вернувся на Русь, аби примножити ідеали в дусі непорочного життя й аскетизму в Києво-Печерській Лаврі та інших монастирях. Вже на початку XVII століття скитові, який мав ставропігійне (самостійне) існування, перебуваючи під юрисдикцією тільки Константинопольського патріарха, підпорядковував собі 556 інших монастирів Галичини, Буковини, Молдови. У 1785 році був закритий Австрійським урядом. Саме у Скиті поховано гетьмана Івана Виговського. Як оригінальний експонат у скиті залишилася надгробна плита, під якою захоронено перших двох ігуменів Іова та Феодосія. У травні 1998 року відкрито Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир УПЦ КП (нині — ПЦУ). Боже, дай нам єдність, мир і спокій Отже, саме у День Незалежності нашої держави до цієї святині разом із прочанами з різних куточків України завітали і ми, просвітяни-буковинці: голова обласного об’єднання Остап Савчук, відповідальний секретар Марія Пелех та інші, — на Велику Молитву за Україну. Дорослі й малі, поважного віку й молоді, вчителі й робітники, лікарі й бізнесмени були рівні у спільних прагненнях — миру у домі й Україні, долі й спокою — у родинах і в країні, любові — у сім’ях й поміж нас. А Любов і є Господь, дух Якого був присутнім поруч упродовж того дня, головного для України і такого незабутнього для кожного з нас. Таїнство молитви, певно ж, вартісне без пафосу. — Церква — прояв любові людини до Бога… Церква завжди веде людей до повноти любові та до єдності з Богом, — наголошували священики. — Але як можна вести людей до єдності, коли самі цього не прагнемо, коли самі розділені?.. Незалежну Україну, як і Незалежну Церкву, можемо збудувати тільки з Божою допомогою та спільною молитвою, яку в складний час війни на Сході України, коли вже тисячі смертей не зупиняють ворога, треба повторювати декілька разів на день… “Отче наш! Молимося до Тебе за мир і спокій для нашої великої родини, за наше військо, за всіх православних! Дай нам, Боже, жити в любові до ближнього. Царю Небесний! Вірю в нашу єдність, бо це велика сила Твоя. Вірю в силу духу нашого, бо це Чудо Творіння Твого. Господи! Благослови Україну і всі родини наші. Захисти від ворогів видимих і невидимих, що хочуть поневолити нас. Дай нам, Боже, жити вільним життям, дай кращу долю нашому народу. Дай нам єдність, мир і спокій…” Дай нам єдність мир і спокій, — повторювали і ми, хто вголос, хто пошепки, а хто подумки… Хто зі сльозами на очах, хто опустивши низько голову, а хто — зціпивши зуби… Ніхто не був байдужим, бо-то нині найгірша вада, яка руйнує та веде в нікуди. Блаженний каменю, зціли тіло й душі немічних… А віра в Господа та сподівання, що наша молитва буде почута там, на Небесах, повела нас до ще одного святого місця — до Блаженного каменю (на відстані 800 метрів від скиту), який сховався, немов схимник, у карпатському міжгір’ї первісної дикої природи, поміж струнких смерек та прадавніх дубів. Історична довідка. Ще у II-й половині XII століття розпочав свою Богоугодну історію Скит Манявський. Ченці Києво- Печерського монастиря пішли в напрямку Карпат, шукаючи чудодійну воду, яка повинна бути схожою з водою Києво-Печерською. Зупинилися біля каменю печери з джерелом. Тією водою та травами зцілювали хворих. Бо джерело — цілюще, має такі ж властивості, як і води Люрду (містечко у Франції, де в горі Массаб’єль б’є чудодійне джерело, куди їздять мільйони хворих і здорових православних, католиків, мусульман і навіть атеїстів, аби напитися його живлющої води). Саме на місці, що зветься “Блаженний камінь”, 1281 року і поселилися ченці та заснували Хресто- Воздвиженський монастир… Дорога крута, стрімко вгору поміж ярами та бездоріжжю йти важко. У декого почала боліти голова, комусь важко ступити ногою… Але й тут нас рятує молитва і, звісно, Блаженний камінь. Тулимося до нього, ноги опускаємо у воду річечки, з молитвою просимо зцілення собі й Україні. У гірському повітрі біль начебто розчиняється. Літургія під каменем — щось надзвичайне, священний трепет знову огортає нас. Набираємо води у пляшечки — по декілька крапель, бо за століття вибрали люди на своє одужання. Легка прохолода залишається в ущелині, а ми з оновленою енергією та Божою благодаттю рушаємо далі… В автобусі, як і в дорозі до Маняви, — вже така звична, але не менш наполеглива молитва. Ми знову в очікуванні ще однієї святині. Царю небесний! Преобрази наші душі, церкву й Україну Село Угорники. Кажуть, саме тут розпочали монаше життя Іов Почаївський та Іов Манявський. Але одвічні вороги і тут “постаралися”, аби нас віддалити від духовності — нищили святині, та не знищили дух. У первозданному вигляді залишилися ворота до святих місць. У 2003 році відкрили першу церкву Преображення Господнього (перенесену та відбудовану із с.Тюдів Косівського району, простояла з 1856 року). У 2007 — другу: Введення в храм Пресвятої Діви Марії (з 1827 року, перенесену з с. Делева Тлумацького району). Тут планується створити музей сакральної архітектури, де буде розміщено багато старих, намолених храмів, перевезених з інших районів Івано-Франківської області. Наразі монастир — діючий. Як повідує о.Микола, наш гід-організатор, ченці ведуть справжнє монаше життя, молячись тричі надень, попри будь-які обставини. Долучаємося до молитви і ми. Прадавність відчувається у архітектурі й дивних звуках. Ніби дзвони. Наближаючись до водойми Дзвіньоха, наповненої водою, що тече із чудодійного джерела, чуєш їх сильніше… — Назва й походить від слова дзвони, — каже пані Олена з Отинії. — Тут вода має 2-3 градуси влітку й узимку. Цілюща. Бувало, декого на руках приносили, а після купелю — своїми ногами хворий виходив. Перевдягаючись, йдемо до води: справді, льодяна. Не роздумуючи, тільки молячись, занурюємося ще, ще і ще раз! Емоції б’ють через край. А у вухах — що б ви думали? Дзвони! Кажуть, ця вода печалі змиває. Головне, вірити, що джерело помічне. А ми віримо, інакше не ризикнули б спітнілі від спеки — у крижану купіль. Як і в слова намісника Спасо-Преображенського монастиря ПЦУ, архімандрита Олексія: “Україна має багато святинь. Києво-Печерську лавру ми називаємо українським Єрусалимом, Почаївську — українським Назаретом, як місце спочинку Матері Божої, Манявський монастир — українським Афоном. Дай, Боже, аби на цьому Угорницькому пагорбі засяяла велика благодать, аби назвати його українським Фавором (місцем явлення божественної величі й слави Христа), де буде преображатися кожна українська душа” Аз нами й наша Помісна Церква, й Україна — незалежна, соборна, православна, сонцесяйна. P. S. Група прочан, втомлена, але щаслива, наповнена Божою благодаттю, повертаючись додому, висловлює щиро подяку організаторам цієї паломницькопізнавальної поїздки архієпископу Чернівецькому і Хотинському, високопресвященнішому владиці Герману та о. Миколі Остаповичу. Хай Господь обдарує вас всілякими земними щедротами! Частина українства у головний для держави День незалежності відмовилася від світських утіх, натомість віддала свій час молитві та духовному просвітництву й пізнанню наших святинь — Манявського скиту та Угорницького монастиря.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин