Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче 7 · “Передовсім цей професор навчив мене розуміти Шевченка”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Прилітала до Ненаситця Степова Орлиця

Слово Просвіти, №35 за 2019 рік

Людмила ЛЕНДА, с. Василівка-на-Дніпрі, Січеславщина Про існування “Січеслава” я чула, проте вперше взяла його до рук лише у 2013 році, коли він потрапив до сільської бібліотеки. Це був 32-й номер. З якогось дива почала його читати з останньої сторінки. З прощального звернення пані Лесі до читачів дізналась, що це останній номер, бо її улюблене дітище — один із трьох найкращих журналів України — у Степовички відбирали. Уважно прочитала кожен рядок цього просвітницького, цікавого, по-справжньому інтернаціонального часопису, з вишуканим смаком художником Алієвим-Ковикою оформленим. В ньому містився і перелік всіх публікацій за вісім років, що свідчив про неабияку цінність часопису. Моєму обуренню не було меж. Як таке могло трапитись? Отака дяка Степовичці і її команді за подвижницьку працю? Адже це був її справжній громадянський подвиг, за це її орденом потрібно було нагородити! Хіба не так? Якби з часу закриття журналу не пройшов цілий рік, я б, мабуть, як це зробив свого часу Василь Білоус, відправила телеграму: “Ганьба Правлінню Національної Спілки письменників! Слава Лесі Степовичці!” Пізніше я змогла перечитати мало не всі випуски “Січеслава”, за що вдячна бібліотекарці Надії Довгаш, яка привезла мені їх з районної бібліотеки, і щоразу подумки дякувала творцям часопису. ... У Василівці до зустрічі з видатною нашою сучасницею готу­ Богдан МЕЛЬНИЧУК, член ради Чернівецького ОО ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Після сільської початкової школи Корнило Остапович Ластівка продовжив освіту в Чернівецькій та Кіцманській гімназіях. В останній на нього мав великий вплив педагог із Покуття Микола Равлюк, про якого пізніше писав: “Передовсім цей професор навчив мене розуміти Шевченка”, а про керований професором літературно-науковий гурток відзначав, що той “найбільше причинився до нашого національного виховання”. 1915 року Корнило Ластівка записався на теологічний факультет Чернівецького університету, а після перерви студіював філологію на філософському факультеті, який закінчив 1930 року. Висвятившись на священика, отримав парафію в селі Іспас під Вижницею, а відтак — у Кімполунзі (Південна Буковина). Брав діяльну участь в українському національному русі. Як представник студентства входив до Української Національної Ради у Львові. Один із видавців журналу “Промінь” (1921—1923). Співробітник видань “Час”, “Самостійна думка”, “Самостійність”. Був ув’язнений російською владою 1916 року, переслідувався румуно-боярськими окупантами. Щоб уникнути більшовицького арешту, в 1940 році виїхав до Відня, де прожив 34 роки, там і похований. Писати К. Ластівка почав у другому класі Чернівецької гімназії під впливом Дмитра Загула. Найбільша кількісно прозова спадщина К. Ластівки: казки, оповідання з української історії та сучасного йому життя (шедевр — довоєнна “Їлашева теличка”). У Відні письменник створив повісті вались. Бібліотекар Н. Довгаш, клубні працівники В. Гламазда, М. Новікова і А. Пономарьова підготували виставку книжок з її публікаціями та виставку робіт наших талановитих земляків: мальовані та вишиті картини, вишивка стрічками, авторські ляльки тощо. На гостю чекало спроєктоване на екран фото вродливої жінки з величезним оберемком білих квітів — самої Лесі. І ось під звуки мелодії до пісні “Село вечеря” на слова шанованого нею нашого земляка, відомого поета і правозахисника, страдника за Україну Івана Сокульського до зали БК не ввійшла, а вихором влетіла власною персоною легенда. Розпашіла й свіжа, ніби й не було у неї сьогодні вже кількох зустрічей зі слухацькою аудиторією, які вимагали неабиякого сплеску емоційної енергії. Вибачилась за затримку — заблукали і потрапили не у ту Василівку. Гостя захоплююче розповідала про свою долю, творчу й громадську діяльність, емоційно й артистично читала власні вірші, щедро причащаючи нас своєю любов’ю до України, вражала розумом, ерудицією і багатогранністю таланту. Насамкінець обдарувала присутніх прегарною, оформленою відомими петриківськими художниками збіркою “Зачарований світ”, вірші й оповідання з якої розкривають світлу душу автора. Звістка про те, що у Василівку приїздить Степовичка, неабияк нас порадувала. Це нагода подякувати цій невтомній трудівниці за все, що вона робить для України, за чудові вірші і прозові твори, за “Шевченкіану Придніпров’я”, за улюблене оповідання “Свято солодкої лободи”, яке тричі слухала по радіо і щоразу — ніби вперше. Та особливо хотілось сказати вдячне слово за часопис “Січеслав” (2004—2012), який вона заснувала і редагувала, об’єднавши дніпропетровську мистецьку еліту, яка працювала на часопис “за спасибі”. Правління спілки виділяло лише папір, а де вже знаходила тих спонсорів Степовичка, те одній їй відомо. При цьому кожну власну зароблену копійчину вкладала в часопис. І так протягом восьми років.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин