“А коли, немов роса, пропадуть регіонали, · Я скажу: “Яка краса! Ми такої ще не знали!” З блокнота письменника 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗
Листування Кота
Слово Просвіти, №35 за 2019 рік
Лист Кота Боніфація до Кота Мартина,
лідера опозиційної фракції з нагоди присудження йому звання доктора honoris causa в галузі прикладного мишознавства
Брате мій, прийми привіт У столиці муз і грацій. Я — простий народний кіт, А зовуся Боніфацій.
Мій господар, — добрий знак! — Колєґує з твоїм паном. Як на мене — графоман Поруч із Твоїм — титаном.
То старий політикан: Був у РУСі (сумнів маю!) Називається Роман, А по-батькові не знаю.
Емерит і сибарит, Кожну другу владу гладить. Від корит і до корит Він себе і нас провадить.
Бідний він, хоч Хутірець Єсть у славному Рокитні, Де господар, жнець і грець, Найчастіш буває в квітні.
А бува — під Рік Новий (Як у світі десь не дівся!) Хочеш нявкай, хочеш вий, Тож моя любов — тобі вся!
Цезар, хоч і пес над пси, Рідко мудро забалака. Нам обом не до краси: Він сирітка, я бідака!
А господар знай шкребе На книжках і на папері, А як згадую Тебе, Викида мене за двері!
А тепер, мов палець, сам, Щось із мов чужих тлумачить. Каже, що не вірить псам; В нас, котах, надію бачить!
Помаранчева доба Виплекала з нас героїв: Коли Ти нявчав: “Ганьба!”, Я народ на бій настроїв!
Викривав я люто й зло Збайдужілість та пасивність. Радісно котам було: “Осьде наша креативність!”
Та коли в моїм селі Дух війнув регіональний, Люди раптом стали злі На актив, бо — кримінальний!
Впав на всіх суцільний шал, Не один кусає пальчик: В бабки — син регіонал, В діда — внук-регіональчик.
Бабця злоститься: “Мета Наче в нас була єдина. Маю сина і кота, Але ліпший кіт від сина…
Маю хату і город, І овечку, і корівку. Хай же знає весь народ: Об’являю голодівку!
Хоч садіть мене в тюрму, Хоч ловіть на кожнім слові, Все записую йому, Найдорожчому котові:
Вишню, яблуньку, горіх, Стайню-хлів, стодолу, хату, Склеп, колодязь, оборіг, Гарну (з мишами) загату”.
Я, коли дізнавсь про те, — А писали всі газети, — “Добре”, думаю. Проте, Чи й такі у нас поети?”
Здавна знаю: Твій — чесняк: І гарує, і мудрує, Подарованих коняк Рідній Армії дарує.
А одного румака, Що годився лиш на мило, Обміняв на літака, — Аж заплакав пан Солило!
(Вихователь, педагог, Захисник та оборонець Прав пригноблених нас двох І поетових поклонниць!)
Тож, коли свій заповіт Бабця зареєструвала, Дивувався цілий світ, А мишва своє співала:
“Ми — найменша із меншин, Жертва зимі депортацій. Що ж! Далеко ксьондз Мартин, Близько — парох Боніфацій”.
Сповідалися в гріхах Бідні мишки нощно й денно. По снігах та по стогах Я кружляв, як веретено.
І навів зразковий лад В Бірках, Ясниськах, Рокитнім, Не піар, а маєстат Бачив люд в таланті спритнім.
Мовить виборцям: “Нове Політичне покоління! З цим обличчям оживе Свідомість, мораль, сумління!”
Інформація про те Всю округу облетіла, Тож душа моя росте, Виривається із тіла.
Я гадав: іде зима. Нам, обідраним до нитки, Старші люди задарма Переписують пожитки.
Я — в кущі не дремену! Відмовлятися від спадку?! Від сьогодні розпочну Біографію спочатку.
До господаря свого (Міну бачачи ласкаву, — Він із Левом1— ого-го Попиває чорну каву, —
Повертаючи свій лик, Все муркочу, і муркочу… Та відчув — мені гаплик, І нічого вже не хочу.
Але мудрий дядько Лев Каже панові моєму: “Кличе Див поверх древ! — Кажуть, пишете поему
Про нових героїв. Ой, Вже легальний, не підпільник. Боніфацій — наш герой Наш керманич, наш очільник!
Одягніть його як слід: На голівку — мазепинку, Ремінцем стягніть живіт, Камуфляжем вкрийте спинку.
В лапки — шмайсер чи наган, А по всьому — ззаду ранець. Ще недавно — хуліган, А сьогодні вже — повстанець!
І народ за ним піде Аж до Києва чи далі, Грім повстанський загуде У столичному кварталі…”
Признаюсь: вождівський дар Я давно в собі плекаю, Та в “Свободу” чи в “Удар” Не вступаю. Почекаю!
Нам, котам, інакший тренд Доля визначила, брате: Захищати власний бренд, Дух Котячий гартувати!
Кожен кіт — сам по собі Поміж ріжних, інших поміж У затятій боротьбі Нам поможе “Самопоміч”.
Ти собі поможеш; я Сам собі також поможу, А твоє-моє ім’я Кине в жах товпу ворожу.
Тож Дмитрові підкажи, Хай виходить з “Батьківщини”, Підкажи, допоможи — Шкода нашої Людини!
Лідер партії Андрій, Хоч і милий, не годиться: Він творець блакитній мрій Щось мов киця, а не криця!
Чуєте, реве Дніпро, То ідуть, мов батько з сином, Хто — спитаєте? Дмитро! Не з Драчем, але з Мартином!
Я, Мартине, Твій солдат, Твій. Мартине, порученець, Я тобі служити рад Ліпше, аніж Новоженець.
В небі сяє Оріон… Від біблійного Адама, Наша — зірка Фаріон — Наша муза, наша мама!
Я також, мов Тягнибок, Стану символом свободи. Карбувати буду крок, Кликати котів до згоди.
А коли, немов роса, Пропадуть регіонали, Я скажу: “Яка краса! Ми такої ще не знали!”
Будеш ти мені, як брат, Помагати без лукавства… Моя мрія: кандидат (Доктор — Ти!) від мишознавства.
Я б давненько мав звання, Але Львів — суцільна кляуза. Не дала одна свиня Титулу honoris causa.
Не дала, то нам не тра! Буду скромний, мов Горацій. Поздоров свого Дмитра. З Новим Роком! Боніфацій.
P. S.
Та скажи йому: Драчу — Без орацій, без нотацій Слід пробачити! Лечу: Близько мишка…. Боніфацій.
P. P. S.
Цезар чує теж, Рефлекс Має добрий. Жде овацій. Кажуть, в Кончі — встеклий Рекс. Стережися! Боніфацій.
23.ХІІ.2012, Київ
31.ХІІ.2012. Львів
Nota bene
Але зразу, як вступив Рік новий на простір львівський, Я листа перехопив, Сконфісковано: Лубківський
4.01.2013, Львів
Після перетримання в цензурі виник новий мотив “Лукомор’я і Табачник”. Очевидно великий Підкоморій Мартин обізветься з цього приводу.
Р. Лубківський Санаторій “Конча-Заспа” 24.01.2013
—————————
1 Відомим письменником, покровителем с. Рокитно.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
