Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 35 (1087), 27 серпня — 2 вересня 2020 Незалежний Першовересень НЕСВЯТКОВІ ДУМКИ І ОЦІНКИ

Слово Просвіти, №35 за 2020 рік

Георгій ФІЛІПЧУК Величний день Незалежності України і традиційний Першовересень. Очевидно, що ці дати є різновеликими, різноплановими й різноголосими. Вони несуть у собі не лише відмінні характеристики, але й сутнісно інші чуттєві налаштування. Проте мають єдину духовну, етичну, світоглядну, політичну основу, ймення якої – Україна. Така єдність державного, загальнонаціонального свята з людиноцентричним та гуманістичним “першодзвінковим” дійством, учасниками якого у свій час була більшість із нас, є природовідповідною. Подібне судження повертає мене в такі вже далекі роки національного відродження кінця 80-их – початку 90- их, перших поступів української суверенності. І мушу стверджувати – освіта (в її кращих проявах) завжди нуртувала в лоні української державної ідеї, навіть за умов жорстоких процесів денаціоналізації, знекорінення українства, які супроводжували його впродовж майже цілого ХХ століття – людиновбивчого і мововбивчого для України. З власного досвіду, як колишнього очільника освіти на Буковині, скажу, що по-громадянському налаштовані педагоги, інтелігенція, просвітяни, громадські активісти свідомо й наполегливо в умовах бездержавності України вирішували ті значущі проблеми, які й досі вирішує (не завжди успішно) незалежна держава, а саме: удосконалювалася мовна мережа шкіл, дошкільних закладів, професійно-технічних училищ, формуючись як україномовна і рідномовна; зникла така проблема як звільнення “за бажанням батьків” від вивчення української мови. Адже, наприклад, у 1987 році її не вивчали в області понад 2000 учнів російськомовних шкіл, а в 1989 – 30; уперше за всю історію краю в освітніх закладах розпочато вивчення української мови для дітей та учнів румунської національності; вирішено одне з найбільш складних національно-культурних питань, коли румунам було повернуто латинську абетку, знищену сталінським режимом; упроваджувався в навчальні плани предмет “українознавство”; формувалася нова концепція розвитку національної школи; започатковувалися літературно-мистецькі часописи для обдарованих дітей; підготовлено абсолютно новий підручник з історії України, альтернативний до концепції тоталітарного погляду на світ. За часів радянщини подібні “реформи” реалізовувалися архіскладно. Скажімо, українською мовою почали здійснювати викладання загальноосвітніх предметів у чернівецькій середній “єврейській” школі, вперше запрацювавши на такому рівні в тодішній “есересерівській” імперії. При цьому було виведено з офіційного і професійного вжитку поняття “російської, румунської, молдавської, польської, єврейської шкіл”, залишаючи право і обов’язок на теренах України називатися лише українськими, зберігаючи певний національно-культурний контент у змісті освіти. А на початку 90-их в усіх освітніх закладах наказом обласного управління освіти запроваджувалася щотижнева процедура підняття Державного Прапора і виконання Державного Гімну України. Безумовно, школа сьогодні є іншою, інші виклики, завдання, соціокультурні умови. Експерти з педагогіки стверджують, що школам варто переключитися передусім на викладання “чотирьох К” — критичного мислення, комунікації, колективної роботи й креативності, наголошуючи загально-цільові життєві уміння навчатися новому і захищати свою ментальну рівновагу. Здійснюючи модернізацію освіти в умовах інформаційно-знаннєвого глобального простору, не варто ставити імперативне завдання навчити “всьому” чи опановувати “все”. Англійський письменник Р. Олдінгтон ще в середині ХХ століття зауважив, що всьому, що необхідно знати, навчити не можна, вчитель може зробити тільки одне — вказати дорогу. Ця дидактична метафора підтверджує необхідність упровадження в будьякі реформи основоположної цінності – сприяти, насамперед, вихованню і становленню гуманістичної, громадянської Особистості. Аналіз сучасної філософії освіти зарубіжних країн (західної і схід­ Фото Георгія Лук’янчука ної інтелектуальної традиції) засвідчує про гуманістично-гуманітарну зорієнтованість багатьох національних освітніх систем, зокрема і тих країн, що входять у першу п’ятірку найбільш розвинутих економік (Великобританія, Японія). Адже там, наприклад, “Музику”, “Образотворче мистецтво”, “Дизайн”, “Драму”, “Мистецтво”, “Історію мистецтв” розпочинають вивчати з початкової школи. В Японії кількість навчального часу на художньо-естетичний компонент (разом з літературним) доходить до 50%. Причому “Музика” в 1-му класі викладається тричі на тиждень, двічі — у 2-8-х класах. Майже у всіх школах функціонують хорові колективи та великі зведені оркестри юних музикантів. Усе це збагачує зміст освіти, підтверджує життєвість такої освітньої моделі, коли математика, інженерія, інформатика, природничі дисципліни, технології синтезуються з етичним, естетичним, гуманітарним і суспільствознавчим складником. Закінчення на стор. 4–5 ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ ПРЕМІЇ ВРУЧЕНО ТІЛЬКИ В НАШІЙ ГАЗЕТІ 10-11 ЧОМУ МИ НЕ СПІВАЄМО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин