Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Як минеться літо, крикнем ластівкам: Завтра вам до вирію і до школи – нам!” 15 Дитяча сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗

Анатолій КАЧАН Кличе дзвоник з літа в осінь

Слово Просвіти, №35 за 2021 рік

Поезія Анатолія Качана навчає дітей ясно бачити світ і любити життя. Образне мислення письменника свіже, жваве, яскраве, тож пробуджує в дітях безпосереднє, самостійне, ясне світобачення й тонке, проникливе сприйняття життя. А жартівливо-іронічний погляд автора на технозалежність сучасних дітей спонукає їх до самоіронії та відновлення природного світовідчуття. *** Ловлять соняшники листям Сонячне проміння І ховають в золотисті Квіти-насінини. Восени з того насіння Потече в сулію Вся осяяна промінням Сонячна олія. Сонце в ґронах винограду, В кавунах і динях, В грушах, яблуках із саду, В айстрах і жоржинах. Медом сонячним бджолині Вулики налиті… Ось такі-то переміни Сталися за літо. Відлетіла позавчора Ключниця зозуля І до вирію над морем Двері відімкнула. Вже збирається на віче Птаство стоголосе. Скоро вже і нас покличе Дзвоник – з літа в осінь. Ранкові поїзди Ще море тепле, ще сади Не одягалися в червоне, А вже ранкові поїзди Привозять іній на вагонах. У привокзальних квітниках Жар чорнобривців догорає, І Літо з айстрами в руках Красуню Осінь зустрічає. Знайома чайка Над морем сонце і блакить, Із вітром граються вітрила. А ген до хлопчика летить Із моря чайка білокрила. Ось на плечі уже вона Сидить, немов у себе вдома. Напевно, чайка та ручна Давно із хлопчиком знайома. Білі ночі в Одесі Щороку по Одесі В святковому вбранні Акації-принцеси Гуляють навесні. У травні всю Одесу Беруть вони в полон: Лузанівку, Пересип, Фонтан і Ланжерон. Під спів пташок надвечір В міський заходять сад, Накинувши на плечі Південний аромат. Йдемо до Дюка містом – Акації вже тут, По сходах урочисто До моря нас ведуть. Ось ми вже на причалі, Де з сином на руках Морячка зустрічає Із рейсу моряка. Ген біля небокраю З’явився, мов міраж, У супроводі чайок Морський суховантаж. Як лоцмани бувалі, Ті чайки кожен раз Ведуть аж до причалів То яхту, то баркас. А ген на косогорі, На схилах, як салют Весні, Одесі, морю, – Акації цвітуть! З Приморського бульвару, Мов сивий капітан, В зелених окулярах Вітає їх платан. А з гавані Нептуна, Як дівчині моряк, Акаціям-красуням Підморгує маяк. Коли у білій тиші Акації цвітуть, Стає вночі світліше У місті і в порту. Шепоче хвиля хвилі: “На берег подивись,– Це знову ночі білі В Одесі почались”. Літаюча тарілка, або Школа над морем 1 В Одесі над морем “тарілка” кружляла І сіла на березі біля причалу. Зійшли із тарілки Інопланетяни І мовчки пропали в ранковім тумані. На згадку про ту таємничу мандрівку На березі моря зосталась тарілка. Це бачили хлопці із нашого класу, Маяк у порту і рибалки з баркаса. Сподобалась людям тарілка простора, У ній розмістилася школа над морем. Тепер у цій школі навчаються діти Свою Україну і море любити. А ще – берегти, наче вени-судини, Малі і великі річки України: Дніпро і Дністер, Чичиклію й Синюху – Квітчастих посестер Південного Бугу… Олександр Шокало В зелених долонях, від краю до краю Несуть вони води і в море впадають. 2 За вікнами школи – з буйком над водою – Гойдаються чайки на хвилях прибою. Із берега моря ті чайки, бувало, До нашого класу не раз залітали. І школа, і море, і чайки крилаті Нас учать по-новому світ відкривати. Під гомін прибою ми пишемо твори, Читаємо вірші про місто над морем. А я аквареллю малюю картину, Де з парусом білим гуляють дельфіни. Над ними кружляє в небесній блакиті Тарілка прибульців із іншого світу… З відчинених вікон я бачу щоранку Одеський маяку легкому серпанку. А ген, як сторожа на дальній заставі, На рейді стоять кораблі величаві. Дивлюсь я на море і мрію-гадаю: А може, це нас кораблі ті чекають? Чекають і манять в безмежні простори Нових Магеланів із школи над морем. В а р т а т р а В Ігрословиця Летить до гаю ночувати Сорока білобока, Летить і рідну сіножать Не впізнає сорока. Там, де т р а - в а цвіла колись, Стоять стоги, мов шатра, А там, де верби обнялись, Димить-палає в а - т р а . Дарма сорока скрекотить: “Куди ж поділась в а р т а ? ” Навколо в а т р и в а р т а спить, Чого ця в а р т а в а р т а ? Кому потрібна, я б сказав, Така нікчемна В а р т а т р а В . Горнятка-двійнятка – Звідкіль ви взялися, горнятка-двійнятка? – З гончарного круга зійшли ми спочатку. Квітчастим узором нас пензель покрив І жаром гарячим вогонь обпалив. – А хто ж вас, горнятка, із глини ліпив, На крузі гончарнім, як дзиґу, крутив? – Ліпили із глини нас друзі старі – Дівчатка-близнятка, малі гончарі. Нічний скрипаль Безконечник Всю ніч цвіркун на скрипці грав, На скрипці грав, на скрипці грав І лиш під ранок задрімав, – На скрипці грав і задрімав. І сниться цвіркунові сон, Сон без кінця, без краю, Що ніби він на свайбі сов Всю ніч на скрипці грає. Танцюють сови і сичі, В очах вогонь палає, Танцює полум’я свічі, А він на скрипці грає. Та раптом півень заспівав! Цвіркун розплющив очі, Смичок і скрипочку сховав І знов заснув до ночі. І сниться цвіркунові сон, Сон без кінця, без краю, Що ніби він на свайбі сов Всю ніч на скрипці грає. Танцюють сови і сичі, В очах вогонь палає, Танцює полум’я свічі, А він на скрипці грає. Та ось за річкою зійшов Ясний півмісяць-скибка. Цвіркун прокинувся і знов Дістав смичок і скрипку. І знов цвіркун на скрипці грав, На скрипці грав, на скрипці грав І лиш під ранок задрімав, – На скрипці грав і задрімав… І так далі, поки не мине літо. Чумацький Шлях Чумацькі валки соляні При світлі місяця над степом Пішли в легенди і пісні, А Віз Великий – аж на небо. Зоря вечірня в небесах Розквітла маком при дорозі І світиться Чумацький Шлях, Як сіль, розсипана із Воза... Ген на вогні кипить куліш Біля сузір’я Козерога, А біля зоряних коліс Воли пасуться круторогі. Щоб Віз Чумацький і чумак Не заблукали ненароком, Посеред неба є маяк – Полярна зірка ясноока. Ластівчані ігри Ластівки над річкою граються щодня: Ластів’ята ластівку вчаться доганять. В небі, де розлита синя акварель, Ластів’ята з вереском крутять карусель. Крутять мертві петлі і на віражі Ледь води торкаються біля комишів. Ось вони під хмарою, ось вони вже тут, На польоті бриючім воду з річки п’ють. Ті веселі ігри з виском пополам Стануть у пригоді юним ластівкам. Стануть у пригоді в рідній стороні, Понад морем Чорним і на чужині. Відтепер грайливих, спритних ластів’ят Вже не схопить в кігті яструбок-пірат. Може, й наші ігри, перші відкриття Стануть у пригоді на стежках життя. Як минеться літо, крикнем ластівкам: Завтра вам до вирію і до школи – нам!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин