“Як минеться літо, крикнем ластівкам: Завтра вам до вирію і до школи – нам!” 15 Дитяча сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Анатолій КАЧАН Кличе дзвоник з літа в осінь
Слово Просвіти, №35 за 2021 рік
Поезія Анатолія Качана навчає дітей ясно бачити світ і любити життя. Образне мислення письменника свіже, жваве, яскраве, тож пробуджує в дітях безпосереднє, самостійне, ясне світобачення й тонке, проникливе сприйняття життя. А жартівливо-іронічний погляд автора на технозалежність сучасних дітей спонукає їх до самоіронії та відновлення природного світовідчуття.
*** Ловлять соняшники листям Сонячне проміння І ховають в золотисті Квіти-насінини.
Восени з того насіння Потече в сулію Вся осяяна промінням Сонячна олія.
Сонце в ґронах винограду, В кавунах і динях, В грушах, яблуках із саду, В айстрах і жоржинах.
Медом сонячним бджолині Вулики налиті… Ось такі-то переміни Сталися за літо.
Відлетіла позавчора Ключниця зозуля І до вирію над морем Двері відімкнула.
Вже збирається на віче Птаство стоголосе. Скоро вже і нас покличе Дзвоник – з літа в осінь.
Ранкові поїзди Ще море тепле, ще сади Не одягалися в червоне, А вже ранкові поїзди Привозять іній на вагонах. У привокзальних квітниках Жар чорнобривців догорає, І Літо з айстрами в руках Красуню Осінь зустрічає.
Знайома чайка Над морем сонце і блакить, Із вітром граються вітрила. А ген до хлопчика летить Із моря чайка білокрила.
Ось на плечі уже вона Сидить, немов у себе вдома. Напевно, чайка та ручна Давно із хлопчиком знайома.
Білі ночі в Одесі Щороку по Одесі В святковому вбранні Акації-принцеси Гуляють навесні.
У травні всю Одесу Беруть вони в полон: Лузанівку, Пересип, Фонтан і Ланжерон.
Під спів пташок надвечір В міський заходять сад, Накинувши на плечі Південний аромат.
Йдемо до Дюка містом – Акації вже тут, По сходах урочисто До моря нас ведуть.
Ось ми вже на причалі, Де з сином на руках Морячка зустрічає Із рейсу моряка.
Ген біля небокраю З’явився, мов міраж, У супроводі чайок Морський суховантаж.
Як лоцмани бувалі, Ті чайки кожен раз Ведуть аж до причалів То яхту, то баркас.
А ген на косогорі, На схилах, як салют Весні, Одесі, морю, – Акації цвітуть!
З Приморського бульвару, Мов сивий капітан, В зелених окулярах Вітає їх платан.
А з гавані Нептуна, Як дівчині моряк, Акаціям-красуням Підморгує маяк.
Коли у білій тиші Акації цвітуть, Стає вночі світліше У місті і в порту.
Шепоче хвиля хвилі: “На берег подивись,– Це знову ночі білі В Одесі почались”.
Літаюча тарілка, або Школа над морем
1 В Одесі над морем “тарілка” кружляла І сіла на березі біля причалу.
Зійшли із тарілки Інопланетяни І мовчки пропали в ранковім тумані.
На згадку про ту таємничу мандрівку На березі моря зосталась тарілка.
Це бачили хлопці із нашого класу, Маяк у порту і рибалки з баркаса.
Сподобалась людям тарілка простора, У ній розмістилася школа над морем.
Тепер у цій школі навчаються діти Свою Україну і море любити.
А ще – берегти, наче вени-судини, Малі і великі річки України:
Дніпро і Дністер, Чичиклію й Синюху – Квітчастих посестер Південного Бугу…
Олександр Шокало
В зелених долонях, від краю до краю Несуть вони води і в море впадають.
2 За вікнами школи – з буйком над водою – Гойдаються чайки на хвилях прибою.
Із берега моря ті чайки, бувало, До нашого класу не раз залітали.
І школа, і море, і чайки крилаті Нас учать по-новому світ відкривати.
Під гомін прибою ми пишемо твори, Читаємо вірші про місто над морем.
А я аквареллю малюю картину, Де з парусом білим гуляють дельфіни.
Над ними кружляє в небесній блакиті Тарілка прибульців із іншого світу…
З відчинених вікон я бачу щоранку Одеський маяку легкому серпанку.
А ген, як сторожа на дальній заставі, На рейді стоять кораблі величаві.
Дивлюсь я на море і мрію-гадаю: А може, це нас кораблі ті чекають?
Чекають і манять в безмежні простори Нових Магеланів із школи над морем.
В а р т а т р а В Ігрословиця Летить до гаю ночувати Сорока білобока, Летить і рідну сіножать Не впізнає сорока.
Там, де т р а - в а цвіла колись, Стоять стоги, мов шатра, А там, де верби обнялись, Димить-палає в а - т р а .
Дарма сорока скрекотить: “Куди ж поділась в а р т а ? ” Навколо в а т р и в а р т а спить, Чого ця в а р т а в а р т а ?
Кому потрібна, я б сказав, Така нікчемна В а р т а т р а В .
Горнятка-двійнятка – Звідкіль ви взялися, горнятка-двійнятка? – З гончарного круга зійшли ми спочатку.
Квітчастим узором нас пензель покрив І жаром гарячим вогонь обпалив.
– А хто ж вас, горнятка, із глини ліпив, На крузі гончарнім, як дзиґу, крутив?
– Ліпили із глини нас друзі старі – Дівчатка-близнятка, малі гончарі.
Нічний скрипаль Безконечник Всю ніч цвіркун на скрипці грав, На скрипці грав, на скрипці грав І лиш під ранок задрімав, – На скрипці грав і задрімав.
І сниться цвіркунові сон, Сон без кінця, без краю, Що ніби він на свайбі сов Всю ніч на скрипці грає.
Танцюють сови і сичі, В очах вогонь палає, Танцює полум’я свічі, А він на скрипці грає.
Та раптом півень заспівав! Цвіркун розплющив очі, Смичок і скрипочку сховав І знов заснув до ночі.
І сниться цвіркунові сон, Сон без кінця, без краю, Що ніби він на свайбі сов Всю ніч на скрипці грає.
Танцюють сови і сичі, В очах вогонь палає, Танцює полум’я свічі, А він на скрипці грає.
Та ось за річкою зійшов Ясний півмісяць-скибка. Цвіркун прокинувся і знов Дістав смичок і скрипку.
І знов цвіркун на скрипці грав, На скрипці грав, на скрипці грав І лиш під ранок задрімав, – На скрипці грав і задрімав… І так далі, поки не мине літо.
Чумацький Шлях Чумацькі валки соляні При світлі місяця над степом Пішли в легенди і пісні, А Віз Великий – аж на небо.
Зоря вечірня в небесах Розквітла маком при дорозі І світиться Чумацький Шлях, Як сіль, розсипана із Воза...
Ген на вогні кипить куліш Біля сузір’я Козерога, А біля зоряних коліс Воли пасуться круторогі.
Щоб Віз Чумацький і чумак Не заблукали ненароком, Посеред неба є маяк – Полярна зірка ясноока.
Ластівчані ігри Ластівки над річкою граються щодня: Ластів’ята ластівку вчаться доганять.
В небі, де розлита синя акварель, Ластів’ята з вереском крутять карусель.
Крутять мертві петлі і на віражі Ледь води торкаються біля комишів.
Ось вони під хмарою, ось вони вже тут, На польоті бриючім воду з річки п’ють.
Ті веселі ігри з виском пополам Стануть у пригоді юним ластівкам.
Стануть у пригоді в рідній стороні, Понад морем Чорним і на чужині.
Відтепер грайливих, спритних ластів’ят Вже не схопить в кігті яструбок-пірат.
Може, й наші ігри, перші відкриття Стануть у пригоді на стежках життя.
Як минеться літо, крикнем ластівкам: Завтра вам до вирію і до школи – нам!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
