Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Геноцид · “Визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Чому Геннадія Єфіменка не запросили до Німеччини

Слово Просвіти, №35 за 2022 рік

Володимир СЕРГІЙЧУК, завідувач кафедри історії світо) вого українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор Воєнні злочини, які вчиня) ють нині на наших землях російські окупанти, стали можливими ще й тому, що світ вчасно не зупинив організований Москвою Голодомор)геноцид 1932–1933 років, за який вона такі не покаялася. Ось чому важливо сьогодні – хай і через 90 років! – нагадувати про це світові, щоб він зрозумів природу жорстокос) ті, з якою російська солдатня знищує мирних українців. Тож Українська держава час від часу звертається до світової громадськості з проханням виз) нати Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. Багато країн уже визнали, уряди й парламенти багатьох ще треба переконувати. Особливо важливо одержати підтримку впливової Німеччини, дипломати якої не тільки залишили численні свід) чення про жахіття 1932–1933 ро) ків в Україні, а й ще тоді заявили, що наші втрати сягають від 7 до 10 мільйонів. Для того, щоб це питання розглянув Бундестаг ФРН, було створено спеціальну комісію іс) ториків обох країн, яка мала під) готувати відповідний документ. Однак, як визнав тодішній посол України у Німеччині Андрій Мельник, український склад ко) місії на чолі з професором Ярос) лавом Грицаком зі своїми завдан) нями не впорався, фактично справу провалив, про що свідчить стенограма підготовчого засідан) ня німецьких парламентарів. З таким розвитком подій не погодилися українці Німеччини. Зокрема очільниця “Українсько) го дому” в Дюссельдорфі Ірина Ястреб домовилася про організа) цію Міжнародної науково)прак) тичної конференції “Геноцид ук) раїнців: від минулого до сього) дення” з бургомістром великого промислового центру Німеччини Ессена Рольфом Флісом. І нау) ковці кількох країн, серед яких, звісно, представники України, звернулися до Бундестагу ФРН з проханням визнати Голодомор 1932–1933 років в Україні гено) цидом українського народу. Вже наступного дня після цього звернення німецькі політи) ки з партії “Зелених ФРН” висту) пили з ініціативою до своїх депу) татів відгукнутися на прохання учасників конференції і проголо) сувати постанову щодо визнання Голодомору 1932–1933 років ге) ноцидом українського народу. Здавалося б, мета конференції досягнута. І тішитися з цього ма) ли б, насамперед, в Україні. Але саме тут не всім такий результат сподобався. Зокрема, групі про) фесора Станіслава Кульчицького з Інституту історії України НАН України, яку в засобах масової ін) формації постійно представляє його вихованець Геннадій Єфі) менко, коли треба викликати не) довіру до тих вітчизняних дослід) ників, котрі на основі первинних документів наших архівів підтвер) дили свідчення німецьких дипло) матів про втрати українців у 1932–1933 роках. Пан Єфіменко на повідом) лення з Берліна вибухнув протес) том під назвою “Як не варто роз) повідати про геноцид”, мовляв, “При просуванні закордоном ук) раїнської візії про Голодомор як геноцид слід використовувати лише перевірені аргументи, пред) ставляти які мають лише люди з незаперечною науковою репута) цією”. Бачте, пана Єфіменка занепо) коїло лише те, що “до участі у за) ході були запрошені лише ті, для кого геноцидний характер Голо) домору не підлягає сумніву”. Він визнає, що “це цілком логічний підхід”. Однак, на його погляд, “важливим мало б стати інше завдання – представити на кон) ференції такі аргументи, які були б переконливими для загалу”. До речі, на відміну від результатів уже згаданої українсько)німець) кої комісії, в нашому випадку такі було. І саме це, природно, пере) конало німецьких політиків опе) ративно відреагувати на наше звернення. Оскільки такі наслідки кон) ференції в Ессені не влаштову) ють пана Єфіменка, бо вони руй) нують архітектоніку його групи щодо визнання Голодомору 1932–1933 років, а особливо ж кількості жертв, то він намагаєть) ся навздогін загальмувати роз) гляд цього питання в Бундестазі ФРН, звинувачуючи окремих ук) раїнських дослідників у некомпе) тентності, чого він та його група неспроможні довести впродовж багатьох років, оскільки вони не працюють з первинними доку) ментами вітчизняних архівів, а користуються головним чином тими препарованими, які видалив Москві професорові Кульчиць) кому понад 30 років тому. З цього випливає, що україн) ська діаспора Німеччини як орга) нізатор вищеназваної конферен) ції не могла запрошувати на неї тих дослідників з України, які постійно фактично виступають проти уже згаданих висновків ні) мецьких дипломатів, які після Другої світової війни детально проінформували нашу еміграцію про свої матеріали щодо ознак Голодомору як геноциду, так і кількості жертв від 7 до 10 міль) йонів. Присутність таких осіб, як пан Єфіменко з його пропаган) дистськими посулами, зрозуміло, вносило б лише дисонанс у робо) ту конференції й повторно зірва) ло б підготовку розгляду питання в Бундестазі ФРН. Зрештою, з якої речі було зап) рошувати пана Єфіменка до Ес) сена, якщо він відомий як той на) уковець, який під керівництвом свого вчителя С. Кульчицького видав 2003 року порівняльні до) кументи про переписи людності УСРР в 1926 і 1937 роках, де вдав) ся до підробки оригінальних да) них, а найголовніше! – приховав від широкої громадськості факти фальсифікації результатів більш, ніж на півмільйона осіб. А мав би зробити відповідне пояснення, щоб не транслювалася його одно) думцями теза про “чесний пере) пис 1937 року”. Пан Єфіменко, між іншим, підтримує результати україн) ських академічних демографів, які в своїх дослідженнях визнача) ють кількість втрат у 3,9 мільйона осіб, виведену ними на основі московських документів. Але він не може пояснити: якщо співро) бітники Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ визнали в листопаді 2021 року, що втрати тільки немовлят у 1932–1933 роках становили 700 тисяч, то чи й справді інші 14 ві) кових груп (1–14) сягали лише один мільйон? Названі демогра) фи, до речі, з грудня минулого року так і не відповіли на це кон) кретне запитання, поставлене пе) ред ними на сторінках парла) ментської газети “Голос Украї) ни”. І взагалі, як його могли б сприймати як дослідника підра) хунку жертв Голодомору 1932–1933 років, коли він заяв) ляє в ефірі Українського радіо в листопаді 2021 року, що він ...не спеціаліст у цій сфері. А що могли сказати в Ессені однодумці пана Єфіменка, коли в усьому світі переконалися щодо рівня їхньої “наукової” дискусії про втрати під час Голодомору)) геноциду 1932–1933 років, який вони продемонстрували в прямо) му ефірі протягом майже 7)го) динного марафону в Укрінформі в листопаді 2021 року, де говори) лося про все, що завгодно. Зокре) ма, замість конкретних аргумен) тів на підтримку своєї позиції учасники цього зібрання розлого інформували про встановлення пам’ятників донецьким і луган) ським сепаратистам, про п’єсу радянського драматурга Олек) сандра Корнійчука “В степах Ук) раїни”, що не має абсолютно нія) кого відношення до задекларова) ної теми нібито ж наукової роз) мови про геноцид та втрати від нього. Але подібне – в традиціях групи професора Кульчицького. Кілька років тому на організова) ному ними семінарі в Києві вони заслуховували доповідь про ...ку) лінарні смаки радянського кіно. Тимчасом ця група устами па) на Єфіменка вболіває за те, що встановлені 10,5 мільйона осіб нібито призведуть “до значного погіршення іміджу Української держави”. Але для пана Єфімен) ка “це ще пів проблеми”. Не мен) ше важить, пише він далі, “хто в Ессені виступив обличчям укра) їнської позиції”. Насамперед він пише про “директорку Музею Голодомору Олесю Стасюк”. Її він не тільки звинувачує у фальсифікації ви) дань Музею, а незадоволений і тим, що “восени 2021 р. вона ще й подала до захисту дисертацію за темою: “Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору)геноци) ду 1932–1933 років в УСРР”. Па) на Єфіменка дуже обурює той факт, що 24 грудня 2021 року “спеціалізована Вчена рада Д 27.053.01, що діє при Універси) теті Григорія Сковороди в Пере) яславі, одноголосно проголосу) вала “за” присудження дисертан) тці наукового ступеня доктора іс) торичних наук”. Він, щоправда, не був присут) ній на цьому засіданні, а тому не) обізнаний з тим, як Вчена рада детально розглядала кожне зви) нувачення його однодумців, які заздалегідь були озвучені в засо) бах масової інформації. Пан Єфі) менко не повідомляє також, що на звернення “п’ятьох відомих науковців” Міністерство освіти та науки України доручило аж двом авторитетним науковим інституціям дати так звані чорні рецензії. Обидві вони підтверди) ли справедливість присвоєння О. Стасюк наукового ступеня докто) ра історичних наук. Але реальний “злочин” О. Стасюк в очах групи Кульчицько) го та тих, хто й досі притримуєть) ся директиви ЦК КПРС від 1989 року писати про 3,5 мільйона (це нинішні російські наративи) чи підмарафечену під 3,9 мільйона кількість жертв в Україні, не в цьому, а в тому, що як генеральна директорка Національного Му) зею Голодомору)геноциду вона 2019 року офіційно звернулася до Служби Безпеки України з про) ханням відкрити кримінальне провадження щодо всебічного вивчення трагедії Голодомору)ге) ноциду. Відтак саме історико) криміналістичними експертиза) ми були встановлені цифри втрат українців у 1932–1933 роках в УСРР і на Північному Кавказі в 10,5 мільйона осіб. І це все відбу) валося відповідно до вимог кри) мінально)процесуального зако) нодавства, тобто в правовій пло) щині, а не в дискусіях за чашкою кави на організовуваних учнями професора Кульчицького на за) кордонні гранти семінарах. На яких, до речі, ще й попереджують завезених з периферії учасників: не ставити питання про кількість жертв Голодомору)геноциду. Другим, хто на думку пана Єфіменка не мав права бути в Ес) сені, – автор цих рядків. А голов) на провина його не тільки в тому, що він був науковим консультан) том згаданої дисертації, яка вже затверджена колегією Міністерс) тва освіти та науки України, а втому, що після документального встановлення саме ним мінімаль) ної кількості втрат у 7123 тисячі осіб О. Стасюк поставила питан) ня про повернення слідства до ці) єї справи. Зрештою, як цього і вимагала Генеральна Прокурату) ра України ще 2009 року. А коли академічні демографи спробува) ли через свої хитромудрі форму) ли спростувати документальні дані, то їм було запропоновано аналіз дитячої смертності – відгу) ку вони й досі не відважилися на) дати, про що вже згадано вище, особливо стосовно наповненості перших класів у 1932–1940 роках. Але саме аналіз дитячої смер) тності в різних областях дав мож) ливість розрахувати загальну тільки в УСРР у кількості 9,1 мільйона осіб. Так, це я, а не професор Куль) чицький, його учень Єфіменко чи академічні демографи, виявив в наших архівах шкільні журна) ли, де восени 1932 року в першо) му класі, скажімо, значилося 40 дітей, а в травні 1933)го – лише 20. Це мені пощастило знайти списки на клаптиках паперу уч) нів сільських кутків, проти біль) шості прізвищ котрих стояли по) мітки: “Помер 33)го року”. Моя “провина” і в тому, що мені вда) лося співставити документи двох архівів Дніпропетровської облас) ті, які засвідчили, що в Петриків) ському районі учні всіх початко) вих класів восени 1933 року не дорахувалися більшості своїх то) варишів, а порівняльний аналіз народжених у відповідних роках і першокласників окремих районів Вінницької, Полтавської, Чер) каської, Київської областей у 1933–1940 роках виявив величез) ну нестачу тих, хто мав уперше сісти за шкільні парти. І все це, до речі, підтверджується в спога) дах всіх тих, хто пережив те страшне лихоліття. Незадоволений пан Єфімен) ко й тим, що в конференції в Ес) сені взяли участь професор Ганна Капустян з Кременчука, профе) сор Петро Чернега з Національ) ного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, а також професор Василь Марочко з його ж Інституту історії України. Ос) таннього, який відмовився бути заодно з групою свого довголіт) нього керівника відділу Куль) чицького, пан Єфіменко також звинувачує у “фальсифікаціях”. Він вважає, що від виступів в Ессені особливо постраждає “ре) путація тих німецьких політиків та громадських діячів, які таке звернення підтримують”. На думку пана Єфіменка, “неправ) дива інформація про Голодомор, та ще й виголошена залученими до просування беззаперечних фальсифікацій і плагіату людьми, дасть аргументи для сумніву і в розповіді про сучасні злочини Росії”. Про них, до речі, він чо) мусь не пише, а на конференції в Ессені дана проблема розгляда) лася детально. Бідолашний уболівальник за репутацію німецьких політиків та імідж України чомусь не пише про те, що виступи, що стосува) лися порівняльного аналізу зло) чинів Москви щодо українців 90) річної й нинішньої давності, ви) голошували такі відомі правни) ки, як президент Міжнародної асоціації криміналістів Валерій Шепітько, суддя Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії професор Володимир Василенко, федеральний суддя США Богдан Футей, відомі адвокати в цій кра) їні Аскольд Лозинський і Віктор Рудь, мав доповідь і професор Роман Сербин з Канади, який організовував першу конферен) цію у західному світі на тему Го) лодомору ще за радянських часів. А ще ж мали слово і директор Інституту досліджень Голодомору професор Світлана Маркова, ві) домий дослідник зі США Вікторії Малько... Тобто німецькі політики зва) жували історичні факти і відпові) дальність за злочини проти укра) їнців відповідно до вимог міжна) родного права. І, зрозуміло, їх мало цікавить лемент пана Єфі) менка про його вболівання “ре) путацією української історичної науки”, яку він представляє від імені групи професора Кульчиць) кого. Бо протести останнього в 1988 році проти засідань Міжна) родної комісії юристів, яка роз) глядала злочини Москви під час Голодомору 1932–1933 років, не забулися в західному світі, хоч цей київський професор раніше привселюдно розкаювався за фальсифікацію ним історичної правди про Голодомор. Тепер, як видно, знову пішов по звичному для нього колу. Не забув пан Єфіменко і про організований протест серед ук) раїнської інтелігенції проти вста) новленої цифри втрат у 10,5 міль) йона осіб – першим там стоїть підпис професора Кульчицького. А далі долучалися вже ті, кого зу) міли загітувати. Як правило, в аб) солютній більшості не фахівці, або ж давно заангажовані на мос) ковський наратив щодо кількості втрат. Дехто хотів одержати вище місце в цьому списку – так, Вах) танг Кіпіані на сторінках редаго) ваної ним “Історичної правди” добився, аби заднім числом його прізвище поставили третім. Особливо ж відзначилися співробітники Центру дослід) жень визвольного руху зі Львова, тобто ті, хто замість вивчення своєї безпосередньої теми, взяли) ся раптом, за помахом чиєїсь ча) рівної палички, “визволяти” ук) раїнську історичну науку від “фальсифікаторів” Голодомору)) геноциду. Ось тут якраз і дореч) ними є слова Великого Кобзаря: “Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її роз) пинають...”. Чи думали ці та інші підпи) санти, що даний список ганьби також залишиться в аналах істо) рії, і з часом їхнім дітям буде нез) ручно за своїх батьків, котрі про) тестували проти того, аби згадати всіх невинно убієнних Голодомо) ром, а не тільки дозволених Мос) квою 3,5 мільйона загиблих?..

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин