Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Музи не мовчать · “Важливо, що більшість культурних акцій мають волонтерську мету зібрати кошти для Збройних Сил України”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Війна та культурний опір

Слово Просвіти, №35 за 2022 рік

5 вересня 2022 р. в італійському онлайн-журналі кіно та культури “L’AGE D’OR” надруковано інтерв’ю Тіціани Колуссо з українською письменницею та перекладачкою Валентиною Давиденко. Валентина Давиденко – журналістка, письменниця, поетеса, художниця, дослідниця і перекладачка італійської літератури, проживає в Києві, попри труднощі війни відмовилася покинути місто — Т. К. – Ми познайомилися під час міжнародного літературного фестивалю в Києві в 2007 році і підтримували зв’язок завдяки вашому захопленню італійською культурою. Ви не раз перекладали українською мовою сучасних італійських поетів, і я знаю, що нещодавно підготували антологію італійської поезії, вона була готова до друку, але початок війни все зупинив. Як виникла ваша любов до італійської культури, як ви стали перекладачем італійської поезії, а також письменником, журналістом і художником? – Це цілий ланцюжок глибоко закарбованих у пам’яті вражень, навіть з дитинства. І найперше – від італійського живопису. Вдома була чимала бібліотека моїх батьків – вчителів. Окрім спеціальної літератури, мій батько, який викладав математику і креслення, зберігав альбоми з репродукціями майстрів світового живопису, де були й італійські. Адже він сам добре малював. Я любила їх переглядати. І тому, коли стала студенткою факультету журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка, вже відкривала для себе деякі твори в оригіналах в київських музеях. Саме в той час побачила листівки з репродукціями Сандро Боттічеллі, який полонив мене невідворотно. Відтоді моя мрія була подивитися ці картини в галереї в Уффіці. Мрія таки збулася, хоч і через десятки років. Саме в університеті, слухаючи курс світової літератури, відкрила для себе Петрарку, Данте, Боккаччо. “Божественну комедію” перекладали в різний час українською Іван Франко, Володимир Самійленко, Леся Українка, Михайло Драй-Хмара, Максим Стріха. А загалом італійську поезію я відкрила для себе повніше згодом також у перекладах наших класиків Миколи Лукаша, Максима Рильського, Миколи Зерова. Уже у відносно недавні роки один із моїх сучасників талановитий перекладач Анатоль Перепадя видав за підтримки Італійського Інституту культури в Україні перекладені ним “Канцоньєри” Петрарки. На презентації він сказав таку фразу: “Ось тут присутня поетеса Валентина Давиденко, можливо, вона перекладе ці вірші по-своєму…”. Для мене то були почесні слова, але сама я була ще далека від такої ідеї. Хоча вже мала на той час незабутні враження від Італії, завдяки поїздці до Ватикану. Я побувала там як журналістка разом із Київським муніципальним хором хлопчиків на аудієнції Папи Павла Іоанна ІІ, на яку були запрошені родини з усієї Європи, що надали притулок українським дітям після Чорнобильської катастрофи. Тоді я зняла телефільм про цю подію, а також всю мозаїку вражень від Риму, Флоренції, Венеції під назвою “Гілочка сосни з вулиці Боччеа”. Це адреса Українського католицького університету, де сто- Книжка Тіціани Колуссо “Монолог оливи”. На обкладинці — акварель В. Давиденко їть пам’ятник нашому генію Тарасу Шевченку. Вивчити італійську мене спонукали також мої професійні і творчі проєкти. Я була залучена Київським департаментом культури до організації і висвітлення виставок італійських художників. Але до мистецтва перекладу заохотив Анатоль Перепадя, з яким ми спілкувалися на моїх радіоефірах. А потім відбулося знайомство з тобою. Як пригадуєш, до відкриття того міжнародного поетичного фестивалю були опубліковані переклади творів його учасників, один із віршів, які мені дали перекласти, був твій. Як поетеса, я була вражена його музичністю і філософським підтекстом. Це я про вірш “Епоха”. Потім переклала твою добірку та інших сучасних римських поетів, для наших літературних часописів. Та вже відтоді шукала тексти італійської поезії минулих століть. Так почалася моя захоплива мандрівка століттями італійської поезії. Нині це 70 імен XIII- XXI ст., переважна більшість ніколи не перекладалася в Україні. Маю амбітні надії, що антологія побачить світ, хоча цей шлях зупинила війна. – З початку російського наступу в Україні кілька місяців тому в Європі все відомо про військові стратегії, але дуже мало відомо про повсякденне життя людей, які залишилися в Україні. І ще менше відомо про культурне життя країни: чи працюють бібліотеки, що з театрами (крім Одеського, за натиском якого ми спостерігали), чи працюють школи і як планується займатися дітьми шкільного віку. Не кажучи вже про поезію та літературу, які завжди були нішевими бізнесами, майже непомітними. – Наші пам’ятники, монументи зараз обкладені мішками з піском, для захисту від ураження осколками. Але вже через два місяці після вторгнення російських військ в Україну була укладена в перекладі французькою перша антологія віршів сучасних українських поетів про війну 2022 року. Порядкові номери текстів за датами написання. Тобто це найперша творча реакція на цю європейську драму нового століття. Мій вірш там від 10.03. Нещодавно ми, поети і перекладачі, зустрічалися із укладачем цієї антології, поетом-військовим, у Національному музеї літератури України, у нього коротка відпустка і він приїхав просто з фронту. Зустріч була в залі, де недавно відкрилася виставка кращих українських живописців з новоствореними полотнами про війну. Ще одна антологія “Соняшники” у перекладі англійською “Соняшники” — благодійна антологія @TAG, яка виходить друком 14 жовтня

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин