До 80-ліття УПА · “На сірому ґестапівському мурі залишила свій останній автограф: угорі намальовано тризуб”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
В Інституті нацпам’яті розповіли про жінок7борчинь за незалежність у нових назвах вулиць Кременчука
Слово Просвіти, №35 за 2022 рік
Відбулася чергова сесія Кременчуцької міської ради. На основі волевиявлення містян депутати затвердили нові назви ще 30 вулиць, провулків та проїздів, які перейменовуються в рамках деколонізації/дерусифікації. Голосування проводилося з 17 серпня до 6 вересня включно в електронній формі на офіційному сайті Кременчуцької громади.
Вулиця Харитини Пекарчук Прибрали назву, яка прославляла Зою Космодем’янську – Героя СРСР, комсо) молку і комуністичну диверсантку з Там) бовської області росії, символ сталін) ської/комуністичної політики “тактика випаленої землі”. На пропозицію регіо) нального представника Українського інс) титуту національної пам’яті в Полтавській області Олега Пустовгара тепер у назві цієї вулиці увічнено Харитину Пекарчук – пер) шу українську жінку, яка отримала україн) ську державну нагороду в ХХ ст., жетон ор) дена “Залізного хреста” № 1 і Хрест Симо) на Петлюри, засновницю сімферополь) ської “Просвіти”. У 1917)му вона взялася за українізацію трьох полків російської ар) мії, розташованих у Сімферополі, органі) зувала там український хор та аматорський гурток, влаштовувала літературні вечори,
Українська Вікіпедія у вересні відвоювала у російської 15 млн переглядів, а російська встано7 вила черговий антирекорд
Вебсайт “Еліта” повідомляє, що кіль) кість переглядів статей в українській Ві) кіпедії (з території всього світу) за вере) сень становила 96,9 млн, що на 34% біль) ше, ніж за цей місяць рік тому. За рік (з вересня 2021 до вересня 2022) сукупна популярність Вікіпедій усіма мовами виросла в Україні з 203 до 209 млн переглядів (+3,0%). Частка переглядів російської Вікіпе) дії з території України впала до рекорд) них 47% – рік тому було 113 млн, цього) річ стало 98 млн переглядів (мінус 15 млн). Частка переглядів української Вікіпе) дії виросла до 38% – було 65 млн, стало 80 млн переглядів (плюс 15 млн). Розрив між російською та україн) ською Вікіпедіями скоротився з 48 млн у вересні 2021 року до 18 млн переглядів у вересні 2022)го. Таким чином, україн) ська Вікіпедія найближче наблизилася до російської за час спостережень. Рік тому, у вересні 2021, російську Ві) кіпедію переглядали в 1,74 разу частіше від української, у вересні 2022 – лише в 1,23 разу частіше. Це також є рекордним значенням. Частка англійської виросла до 8,6% – було 15 млн, стало 18 млн переглядів. Частка всіх інших виросла до 6,2% – було 10 млн, стало 13 млн переглядів. Як зазначив активіст у сфері ІТ, осві) ти і культури Юрій Пероганич, в україн) ському суспільстві тривають глибинні процеси звільнення від колоніальної за) лежності, що проявляються у більшій до) вірі до україномовних джерел. Незворот) ність і швидкість цих процесів залежить від успіхів наших Збройних Сил і гумані) тарної політики держави.
Юрій ПЕРОГАНИЧ разом із кримськими татарами видавала газету. На початку 1918 року Харитина втекла від переслідувань російських біль) шовиків на Полтавщину, та згодом, уже навесні, її схопили у Кременчуці. Витерпі) ла чекістські катування, а навесні 1918 ро) ку, після звільнення Кременчука від росій) ських окупантів Армією Української На) родної Республіки, пішла на військову службу в полк імені Івана Богуна. Згодом очолила санітарний потяг загону “Запо) розька Січ” Армії УНР. У бою з більшови) ками героїня поранена в ногу, із денікінця) ми – у живіт. Увійшла у історію збройної боротьби за незалежність і як учасниця Першого зимового походу Армії УНР.
Олена Теліга на топонімічній мапі наддніпрянського міста Провулок Лізи Чайкіної перейменува) ли на честь видатної української поетеси та діячки Організації українських націона) лістів Олени Теліги.
Мати була дочкою православного свя) щенника, батько Іван Шовгенів – відомий інженер)гідротехнік. До 12 років вироста) ла практично в російськомовному середо) вищі. У 1918 році родина Шовгеневих за) мешкала в Києві, де Іван Опанасович став директором департаменту водного та шо) сейного господарства Міністерства шляхів Української Народної Республіки та про) фесором Київського політехнічного уні) верситету. Олена навчається в Жіночій гімназії Дучинської, де поряд з росій) ською, німецькою та французькою почи) нає вчити українську мову. Після приходу російсько)більшовицьких загарбників навчання довелося перервати – в липні 1922 року Олені з мамою вдається виїхати з України і оселитися в Подєбрадах у Че) хословаччині, де її батько на той час був ректором Української господарської ака) демії. Іван Шовгенів разом зі старшим си) ном опинилися в еміграції в Чехословач) чині ще в 1920 році, оскільки в радянській Україні йому, відомому професору й уря) довцю УНР, загрожували репресії. Олена спочатку отримує “матуру” – атестат, а по) тім закінчує історико)філологічне відді) лення Українського педінституту в Празі. Тут продовжує вивчати українську мо) ву, беручи уроки в бандуриста з Кубані Михайла Теліги, який стане її чоловіком. У Чехії відбувається її становлення як поет) ки, публіциста)літературознавця. І – як українки. Про цей процес раптового само) усвідомлення себе як частинки нації Оле) на Теліга пізніше писала у своїх спогадах: “Я була тоді в товаристві блискучих кава) лерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо, хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма ві) домими “залізяку на пузяку”, “собачій язик”, “мордописня”... Всі з того регота) ли... А я враз почула гострий протест. Швидко наростало обурення. І я не витри) мала: “Ви хами! Та собача мова – моя мо) ва!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!” З того часу я поча) ла, як Ілля Муромець, що тридцять три ро) ки не говорив, говорити лише україн) ською мовою”. Восени 1929 року Олена з Михайлом переїжджають до Варшави. У грудні 1939 року вступає в Організацію українських націоналістів, працює в культурній рефе) рентурі ОУН, готує тексти листівок і ві) дозв, які відправляли в Україну. У жовтні 1941 року опиняється в Києві. Очолила Спілку українських письменників, редко) легію літературного додатку під назвою “Літаври” до газети “Українське слово”. Утім, такий стан речей не влаштовував ні) мецьких нацистів. 12 грудня ті арештували редакцію “Українського слова”, а “Літав) ри” заборонили. У київському гестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. То) ді ж відбулася зустріч із сестрою Лесі Укра) їнки, з якою обмовилася кількома фраза) ми. На сірому ґестапівському мурі зали) шила свій останній автограф: угорі нама) льовано тризуб і напис “Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”. 21 люто) го1942 року українську письменницю)пат) ріотку разом з чоловіком нацисти розстрі) ляли в Бабиному Яру.
Катерина Зарицька – зв’язкова головного командира УПА Дикістю і непорозумінням є те, що протягом десятиліть у назві провулку Кре) менчука возвеличувалася Марина Раскова – співробітниця НКВД СРСР у 1937–1939 рр., уповноважена особливого відділу НКВД, старший лейтенант держбезпеки. Декомунізація розставила усе на свої міс) ця: символічно, що провулок переймено) вано на честь зв’язкової УПА Катерини За) рицької. Її життєвий шлях – це історія нес) кореності, мужності, незламності. Її земне життя тривало неповні 72 роки, з них май) же 30 довелося провести в комуністичному ув’язненні. Народилася в Коломиї в родині про) фесора гімназії Мирона Зарицького. Нав) чалася у музичному інституті ім. Миколи Лисенка й спортивних гуртках Україн) ського Спортового Союзу. Ще гімназист) кою стала активною учасницею “Пласту”. Брала участь у діяльності Товариства нау) кових викладів ім. Петра Могили. А з 1930 року вступила до ОУН. У 1931–1932 роках Зарицька – референт відділу пропаганди юнацької мережі ОУН. 8 листопада 1934 року Катерину заарештували за проукра) їнську діяльність і засудили до 8 років ув’язнення, згодом цей термін скоротили вдвоє. Але вже з 25 травня до 26 червня 1936 року Зарицьку судили вдруге у Льво) ві. Її та ще 22 особи (серед них Степан Бандера і Ярослав Стецько, Роман Шухе) вич, Віра Свєнціцька й Анна Дарія Федак) звинувачували в організації вбивств пра) цівника консульства СРСР Майлова й у приналежності до ОУН. На Львівському процесі Зарицьку засудили до 5 років тюр) ми, але після апеляції сумарний термін скоротили до 4 років, і в травні 1938)го Катерина вийшла на волю. Покарання відбувала у Львові, Варшаві, Станіславові (нині Івано)Франківськ), Чорткові. У ста) ниславівській тюрмі “Діброва” Катерина побачила у в’язничній каплиці знайомого з дитячих років Михайла Сороку. Вони ра) зом навчались у тернопільській гімназії. У 1937 році за діяльність в ОУН Сорока був ув’язнений. У тюрмі Михайло під час бо) гослужінь співав у хорі. Тут народилося взаємне почуття Катерини та Михайла. Закоханим сприяв капелан о. Тарнав) ський, через якого вони передавали за) писки. У вересні 1939 року Михайло вийшов на волю та приїхав до Львова. 5 листопада вони з Катериною взяли шлюб у Соборі святого Юра. Катерина навчалася на Полі) техніці, Михайло – в університеті. Але енкаведисти відшукали в поліцій)
них архівах справу Зарицької, і 22 березня 1940 року прийшли її арештувати. Михай) ло пробував захистити вагітну дружину, його також затримали, а потім засудили до 8 років таборів. Катерина опинилась у львівській в’язниці “Бригідки”. Там 2 ве) ресня вона народила сина Богдана. Навес) ні 1941 року сина відібрали у матері й пере) дали її батькам. Мирон і Володимира За) рицькі виховували хлопчика. 26 червня 1941 року під час німецького бомбардуван) ня охорона “Бригідок” розбіглася, і бага) тьом в’язням вдалося вирватися на волю. Серед них була й Катерина. Після проголошення 30 червня у Льво) ві відновлення Української Держави знов активно залучилася до політичної діяль) ності. У 1941–1943 роках вона була крайо) вою провідницею жіночої сітки ОУН, з 1943)го – організаторкою та керівницею Українського Червоного Хреста, працюва) ла у відділі пропаганди ОУН. У 1945–1947 роках Катерина Зарицька (псевдо “Монета”) була зв’язковою Голов) ного Командира УПА Романа Шухевича (генерала Чупринки). Жила на нелегаль) ному становищі під прізвищем нібито пе) реселенки з Польщі Марії Вирюк. Підшу) кала й пристосувала конспіративні квар) тири)криївки для Романа Шухевича: в с. Заболотівка біля Чорткова; у с. Рай бі) ля Бережан; у Львові; у Княгиничах біля Ходорова; у Грімному біля Комарна. 21 ве) ресня 1947 року виїхала з Княгинич до Хо) дорова на зустріч зі зв’язковою. Там її на) магалися захопити двоє чоловіків у цивіль) ному. Катерина почала відстрілюватись і втікати, одного з нападників смертельно поранила (потім її звинувачували в “убивстві радянського воїна”). Але підбіг) ли інші співробітники МВД і схопили під) пільницю. Намагалася вжити отруту, але її врятували від смерті. Наступного дня при) везли до Львова, в обласне управління Мі) ністерства держбезпеки (МГБ) СРСР, де жорстоко допитували. Слідство тривало майже рік. В ОУН були впевнені, що Зарицька за) гинула. Підпільний журнал “Ідея і Чин” поширив 1948 року інформацію про її смерть. Тим часом Катерину засудили до 25 років спеціальної в’язниці. П’ять із них вона провела в камері)одиночці. Перево) зили її у спеціальному вагоні. Перебувала у Верхньо)Уральській тюрмі та Владімір) ському централі. У 1969 році Катерину пе) ревели до табору суворого режиму в Мор) довії. З чоловіком більше не побачилась. Табірне начальство не дало попрощатися з ним після його кончини 16 червня 1971 ро) ку (Михайло Сорока помер у сусідньому таборі внаслідок другого інфаркту на 34) му році ув’язнення). 21 вересня 1972 року Зарицька вийшла із закритої табірної зони. Померла 29 сер) пня 1986 року у Львові й була похована на Личаківському цвинтарі у родинному гро) бівці.
Полтавський офіс УІНП
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
