Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національні герої · “І. Мазепа зробив П. Орлика спадкоємцем своєї ідеї і звелів продовжувати розпочате діло”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Іван Мазепа – видатний борець за незалежність України

Слово Просвіти, №35 за 2022 рік

Іван Мазепа... “Це був досвідчений державний муж, гнучкий політик, досконалий дипломат, а, головне, старий, з величезною практикою воєначальник і полководець, який “умів мислити стратегічно і стратегічно бачити”. Такими словами коротко, але дуже влучно, охарактеризував видатного гетьмана України Івана Мазепу Євген Маланюк – автор нарису “Ясновельможний пан Мазепа – тло і постать”, надрукованого 1960 року в Нью-Йорку. Теофіл РЕНДЮК, доктор історичних наук Згадайте праведних Гетьманів: Де їх могили... Т. Г. Шевченко …У червні 1709 року після по) разки під Полтавою Іван Мазепа вирішив пересуватися до турець) кого кордону у бік міста Бендер (тодішня Османська імперія), то) му що це, на його думку, був єди) ний правильний шлях та врахову) ючи вкрай небезпечні наслідки подальшого перебування у пов) ністю контрольованому царем Петром І регіоні України. Рішучі дії І. Мазепи, який у відносно спокійній обстановці встиг переправити на правий бе) рег Дніпра супроводжуюче його військо, членів сімей багатьох ко) заків та фактично їхнє майно, ос) таточно переконали й Карла ХІІ прямувати до Бендер. В останню мить король залишив основну частину своєї армії під відпові) дальністю генерала Левенгавпта, який невдовзі потрапив у полон до Петра І, що ревно пересліду) вав втікачів. Цар, дізнавшись від шведських полонених, які після жорстоких допитів були страчені на місці або відправлені на зас) лання до далекого Сибіру, що гетьман і король прямують до Бендер, навздогін одразу відря) див чотири полки вершників на чолі з генерал)майором Г. Вол) конським та бригадиром Г. Кро) потовим. І лише завдяки тому, що переслідувачі рушили із запізнен) ням і, на відміну від І. Мазепи, не знали особливостей пересування безмежним, рівним і зовні одно) манітним причорноморським степом, врятувало в перші дні пе) ресування українське та залишки шведського війська від тотально) го винищення. У втоптаному копитами тисяч коней та ще більшого числа пі) ших військових, мирних людей, їх прибічників та членів їх сімей сухому степу під яскравими про) менями байдужого до людського горя сонця та за умов майже то) тальної відсутності питної води й належного харчування, зустріча) ючи час від часу лише могильні савани курганів, ситуацію вряту) вали лише авторитет великого українського гетьмана та особли) ва його обізнаність з ландшафта) ми південного степу. Місто Бендери стало фігуру) вати як кінцева точка форсовано) го переходу І. Мазепи та Карла ХІІ у повідомленні очаківського Абдурахман)паші султану та бен) дерському сераскиру після спіль) ного звернення гетьмана і короля до турецьких властей у місті Оча) ків за допомогою у перетині річ) ки Південний Буг. Проте обмеже) на технічна допомога з боку тур) ків, які лише після дводенних пе) ремовин та за дві тисячі дукатів погодилися забезпечити біженців п’ятьма суднами, виявилася не) достатньою для оперативного пе) ретину Бугу. Тим часом, як пові) домляє сучасник цих подій, мол) довський літописець Ніколай Костін, “...догнали московські гінці козаків і молдаван та бага) тьох повбивали або спіймали і чимало добра у них позабирали... А вершники запорозьких козаків, які перейшли на бік шведського короля разом з частиною молда) ван, які перебували у нього на службі за платню, коли побачи) ли, що не можуть переправитися через Буг, боячись гінців, рушили до Криму полем між Дніпром і Бугом, і з великими трудноща) ми... повернулися до свого госпо) даря”. Нарешті 6–8 липня 1709 року І. Мазепа та Карл ХІІ переправи) лися через Буг і опинилися у більш безпечних для них турець) ких володіннях очаківського Аб) дурахман)паші. 11 липня того ж року вони отримали позитивну відповідь від бендерського серас) кира, який підтвердив свою згоду на розміщення переселенців нав) коло місцевої фортеці. Сераскир заспокоював короля та гетьмана і запросив їх у Бендери. Він також прислав біженцям різні корисні речі, у тому числі, намети. 21 липня 1709 р. біженці дісталися Дністра, на правому березі якого височіла на літньому сонці мо) гутня Бендерська фортеця. Коли король рушив до Бен) дер, сераскир з великою кількіс) тю вершників та піших зустрів його на половині дороги, оголо) сив про повеління султана та зап) росив Карла до заздалегідь при) готованого місця розміщення. Король з військом наблизились до річки, і стало видно фортецю, раптом загримів залп із 36)ти гар) мат, які стояли на валах. Яничари вишикувалися двома рядами аж до королівського намету. Через Дністер було налагод) жено неперервну доставку зброї та всього необхідного, і вже 1 сер) пня 1709 р. Іван Мазепа та Карл ХІІ остаточно зупинилися на правому березі Дністра. За Мазе) пою до Бендер прийшли близько 50 провідних представників стар) шини, майже 500 козаків із Геть) манщини та понад чотири тисячі запорожців. Проте ситуація виявилася не такою простою. Новоприбулих у Бендерах одразу сповістили, що російський цар через свого посла П. А. Толстого двічі – 10 та 27 липня 1709 року – просив пади) шаха не приймати під свою про) текцію “зрадника Мазепу”, а ви) дати його Москві. За сприяння у цьому великому муфтію навіть пропонувалося 300 тис. талерів. Про це ж саме, правда, разом з низкою поступок військово)по) літичного характеру (відмова від захоплених Швецією територій, на які претендувала Росія, виз) нання Августа ІІ королем Польщі тощо), було доведено і до відома Карла ХІІ у самих Бендерах. Але шведський король все це відки) нув, а вимога царя видати союз) ника – Івана Мазепу викликала в нього особливе обурення. Як падишах, так і шведський король, на їх велику честь, відмо) вилися від пропозицій російсько) го царя і навіть не помишляли видати гетьмана в його руки. Перебування Івана Мазепи та Карла ХІІ у Бендерах вкрай за) гострило російсько)турецькі від) носини. Зі свого боку Росія бачи) ла умовою можливого примирен) ня між двома сторонами лише видачу їй “зрадника Мазепу”, а після його смерті – видачу “трупа заклятого Мазепи або однієї його злощасної голови”. Відомо, наприклад, що цар, інструктуючи Г. Волконського та Г. Кропотова ще на Перевалоч) ній, наполягав на тому, щоб пій) мати Івана Мазепу за будь)яку ці) ну, закувати та привести його для страти за особистою участю. Попри це стараннями самих козаків та за сприяння як турець) ких, так і молдовських властей Іван Мазепа достатньо швидко облаштувався. Гетьманові таки вдалося сконцентрувати у своїх руках та довезти до Бендер вели) чезні кошти, хоча їх певна части) на назавжди була втрачена під час форсованого пересування після Полтави та використана для від) шкодування різного роду витрат: це два великі і декілька менших мішки із золотими монетами, два сідлових в’юки із діамантами й іншими самоцвітами, інкрусто) вану діамантами прикрасу вартіс) тю 20 тис. золотих, що колись на) лежала турецькому султанові, кілька оздоблених самоцвітами мечів і списів, сотні соболевих хутр і багато інших цінних речей. За приблизною оцінкою, все це коштувало від 750 тис. до 1 міль) йона шведських рейхсталерів, що дорівнювало майже одній чверті доходу шведської корони 1699 року й утроє перевищувало над) ходження за той самий рік від її найбагатшої заморської провінції – Лівонії. Проте на стан здоров’я І. Ма) зепи всі ці багатства, як і ніщо ін) ше, на жаль, вже не могли пози) тивно вплинути. Завжди активне та яскраве життя гетьмана посту) пово згасало. Час від часу до ньо) го завітував Карл на розмову. Ко) роль щодня виряджав до гетьма) на посланця з новинами. Пле) мінник А. Войнаровський меш) кав разом з І. Мазепою і прислу) говував йому. П. Орлик, котрий спершу був у Яссах, де влаштовував козаць) ку канцелярію, незабаром вер) нувся до Варниці і часто просид) жував біля гетьмана. І. Мазепа зробив його спадкоємцем своєї ідеї і звелів продовжувати розпо) чате діло. Наприкінці вересня 1709 року здоров’я І. Мазепи стало погір) шуватися. Було вислано гінця до Ясс по православного священни) ка. Гетьман висповідався і заба) жав залагодити свої справи. Він попросив Карла вислати йому якусь певну людину, і король не) гайно відрядив до гетьмана висо) кого шведського комісара Солда) на, котрий знав слов’янські мо) ви, і гетьман розпорядився свої) ми документами і майном. Мазепа прийняв Солдана із радістю, бо знав його як джент) льмена у полагоджуванні всіх ук) раїнських справ у штабі. Гетьман, утримуючи рівновагу духу, жар) тома порівняв свою долю із до) лею Овідія (Овідій Публій Назон (43р. до н.е.)18р. н.е.) був рим) ським поетом, який за свої вірші був засланий імператором Авгус) том до міста Томіса (нині румун) ська Констанца), котрий теж умирав у тих самих сторонах... Знаємо також, що невдовзі до смерті Іван Мазепа ходив до міс) цевої церкви, де помолився за звичаєм, добре йому відомим за часів довгого й повнокровного життя в Україні. За деякими фрагментарними даними, що дійшли до нас, в ос) танні дні свого життя гетьман розпорядився знищити ті свої до) кументи, які, на його думку, у ви) падку їх потрапляння у небажані руки, могли б завдати непоправ) ної шкоди його соратникам у бо) ротьбі за незалежність України або закордонним колегам, з яки) ми він підтримував тривалі та ба) гатогранні контакти. Але ми не можемо знати, що саме думав І. Мазепа у бендерські безсонні ночі, коли смерть уже стояла біля нього й коли як віру) ючий християнин готувався до найвищого суду. Не знаємо та) кож, в чому сповідався гетьман перед священником, якого за йо) го наказом спеціальний гонець привіз із Ясс. Але ми можемо припустити одне: І. Мазепа страждав, що його вчинок викли) кав страхіття терору в Україні, але не жалів, що підніс прапор пов) стання, бо знав, що й без цього все одно цар Петро І покінчив би з Україною, все одно терор настав би, але тоді не було б всього того позитивного, що стало наслідка) ми антицарського виступу. Відомо, наприклад, що у мос) ковських архівах виявлено про) ект документа, розробленого за вказівкою царя ще у 1703 році – задовго до історичного виступу І. Мазепи проти Петра І. У ньому планувалося “або дочекавшись смерті Мазепи, або, навіть, поз) бувшись його тим чи іншим спо) собом, знищити козаччину чи виселеннями на східні кордони Великоросії, чи терором колоні) зувати гетьманщину москалями та німцями з чужини, щоб раз на) завжди знищити осередок воро) хобників”. Ось що чекало б на Україну без Мазепиного задуму. Попри те, що російські уряд) ники офіційно заявляли, що “ні) коли ще не було гетьмана корис) нішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа”, навіть гетьман був обізнаний про намі) ри царя замінити його чужозем) ним генералом чи російським вельможею. Про останні години життя І. Мазепи найбільш детальну ін) формацію надав В. Луців, конста) туючи наступне: “Передсмертні судоми почалися ввечері 21 ве) ресня 1709 року. Гетьман втратив пам’ять і марив майже цілу добу. При ньому були священник, Ор) лик, Войнаровський і Солдан. Звістка про близьку смерть геть) мана почала поширюватися 21 ве) ресня, близько опівдні неподалік гетьманського будинку почала збиратися юрба козаків, шведів, поляків і турків. О годині четвер) тій пополудні прийшов Карл з офіційними представниками Англії і Голландії, щоб востаннє попрощатися зі своїм другом і со) юзником, але гетьман не впізна) вав уже нікого. Після відходу ко) роля почалася небувала злива, і над Бендерами висіла дощова за) віса протягом цілого дня і ночі. Під гуркіт шаленої стихії 21 ве) ресня за старим стилем 1709 року о десятій годині вечора відійшов у вічність великий гетьман України Іван Мазепа”. Як писав український історик Д. Дорошенко у виданій ним у міжвоєнний період німецькою мовою роботі “Гетьман Мазепа, його життя та діяльність”, остан) німи передсмертними словами українського гетьмана були: “Я хотів тільки добра своїй батьків) щині, а доля розпорядилася по) іншому”. Відомо також, що в ус) ній формі гетьман нібито заповів поховати його в Єрусалимі, що пізніше стало одним з головних мотивів перепоховання його тіла у колишній Єрусалимській цер) кві у місті Галац, яка з часом була перейменована на церкву святого Георгія. Протягом понад трьохсотліт) ньої історії наводилися та існува) ли різні версії дати, місця й при) чин смерті І. Мазепи. Одна з пер) ших належить історику і поету Тимку Падурі, наведена у його роботі, опублікованій у 1874 році у Львові, на основі якої пізніше, у 1932 році, академік М. Возняк, зокрема, писав: “По Полтавській битві вийшов з Карлом ХІІ до Молдови. Помер від отрути, яку подав йому піп грек, і поховано його у Бендерах”. Слід зазначити, що такий ва) ріант повністю влаштовував цар) ських агентів, які поквапилися довести його до відома Петра І у такій формі, що гетьман нібито сам отруївся. На основі цієї дезін) формації тогочасна московська влада наполегливо поширювала за кордоном саме цю версію смерті гетьмана з тим, щоб і нада) лі його дискредитувати. Вона фі) гурувала і в деяких російських лі) тературно)художніх творах пізні) шого часу. Одним з перших спростував цю версію М. Костомаров, який у своєму нарисі “Іван Мазепа”, опублікованому у 1888 р., зокре) ма, зазначав, що “Мазепа помер 22 вересня 1709 року від старчого виснаження у селі Варниця по) близу Бендер”. Проте у новому виданні дода) но серйозне спростування при) чини смерті гетьмана. “Пускали гутірку, – зазначається у виданні 1896 року, – нібито він від ляку, що його видадуть Петру, отруїв себе, але ця звістка не має під со) бою жодної історичної достовір) ності”. І. Борщак у своїй доповіді на урочистому засіданні наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка ум. Львові від 11 вересня 1932 року коротко зазначив: “1 серпня 1709 року Мазепа прибув замучений до Бендер, де занедужав і помер там 2 жовтня 1709 року о 10)й годині ночі”. На користь правдивості цієї дати свідчить і власноручна при) мітка І. Борщака, де він зробив та) ке уточнення: “В цей день, коли небіжчик гетьман Мазепа помер у Бендерах у 1709 році, я вислухав за його душу службу Божу”, – запису діярії Пилипа Орлика від 2 жов) тня 1724 року. Пилип Орлик, без) перечно, добре пам’ятав цей день, бо був безпосереднім учасником відповідних подій. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин