Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шістдесятники · “З нами лишилися світлі спогади про неї і твори, збережені в музеї”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Повернення Любові Панченко

Слово Просвіти, №35 за 2022 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Всі учасники презентації ма) ли можливість оглянути невелику виставку картин художниці, а та) кож ознайомитися з її життєвим та творчим шляхом. Любов Михайлівна Панченко народилася 2 лютого 1938 року в селі Яблунька на краю Бучі (зараз це частина міста). З п’яти років, як тільки пальці навчилися три) мати олівець, з’явилося бажання малювати. Потім була семирічна школа. Після закінчення семи) річки Любов вступила до Київ) ського училища прикладного мистецтва на відділення вишив) ки. Там разом із загальноосвітні) ми дисциплінами (випускники отримували загальну середню ос) віту) вивчали не тільки різнома) нітні техніки вишивання, але й традиційний орнамент, історію мистецтва, класичний малюнок, тощо. Відтоді її життя минало в столиці, мешкала в гуртожитку. Отримавши освіту, влаштува) лася на роботу до кравецької майстерні. А на початку 1960)х у Києві запрацювала філія Львів) ського поліграфічного інституту. Туди на вечірнє відділення фа) культету графіки вступила Любов Панченко. Протягом навчання вона опанувала техніку ліногра) вюри, багато малювала, захоплю) валася поезією і створила серію малюнків)ілюстрацій до україн) ських пісень та поезій. Подоро) жувала поліськими селами, зби) раючи унікальні вироби народ) ного мистецтва, купувала нові простирадла і рушники, щоб об) міняти на стару вишивку. Знайомство з Київським клу) бом творчої молоді змінило її життя. Люба почала відвідувати започатковані при клубі літера) турну студію “Брама”, хор “Жай) воронок”, брала участь у щоріч) них організованих клубом коляд) ницьких ватагах, відвідувала ха) ту)музей Івана Гончара. Її немож) ливо було не помітити, струнка, з розкішною чорною косою, яка лише на долоню не діставала до п’ят. Вона вражала ще й власно) руч створеним оригінальним вбранням, в якому гармонійно поєднувалися модні тенденції 1960)х років і традиції народного одягу. Панченко шила вбрання членам хору “Жайворонок”, пи) сала майже забороненим нарбу) тівським шрифтом афіші до літе) ратурних вечорів, малювала пор) трети Шевченка з цитатою “Бо) рітеся – поборете!”, робила ескі) зи українських рушників для Му) зею Т. Г. Шевченка, шила свити і вишивала сорочки на численні прохання знайомих. У гостинній батьківській хаті Любові Панчен) ко зустрічалися колядницькі ва) таги, бували Алла Горська, Люд) мила Семикіна, Галина Севрук, Василь Перевальський, В’яче) слав Чорновіл, Іван і Надія Світ) личні та багато)багато інших. На середину 1960)х припав розквіт її таланту. У 1965 році з подорожі до Карпат Любов Пан) ченко привезла велику серію ак) варелей і малюнків, також ство) рила ліричні пейзажі рідної Бучі, Ірпеня і Києва, нашвидкуруч ро) била портрети друзів. Моделюва) ла сучасний український одяг, створений за народними традиці) ями і з використанням елементів українського національного вбрання. Любов Панченко працювала спершу в Проєктно)конструк) торському технологічному інсти) туті, на посаді художника)моде) льєра, потім в Республіканському будинку моделей. Запропоновані Любов’ю Панченко моделі одягу (свитки, спідниці, пояси), а та) кож розроблені нею узори для вишивання у цей час охоче дру) кували в журналі “Радянська жінка”. Про художницю з’явили) ся схвальні відгуки в київських газетах. У 1968 році в Донецьку відбу) лася творча виставка, на якій бу) ли представлені дизайнерські мо) делі Любові Панченко. Її автор) ський стиль – поєднання тради) ційного крою з особливо вишу) каним яскравим дизайном, в якому квіткові композиції та гео) метричні орнаменти не є точним копіюванням зразків народного мистецтва, але її власним твор) чим осмисленням цілісного і гар) монійного образу моделі. Її роз) робки показували іноземним гос) тям як доказ вільного розвитку національної культури. Іноземці були в захваті. А Люба вчергове вислуховувала від керівництва за) уваження, що міністру не зовсім подобається те, що вона робить – треба змінити стиль. Панченко відповідала з роздратуванням: “Може, краще змінити міністра”. У 1960)ті роки, порівнюючи зі злиденним побутом 1940)х і 1950)х, люди стали жити краще. Проте відріз пальтової тканини кошту) вав чималі гроші, а пошити з ньо) го щось путнє могла далеко не кожна кравчиня. Похід до кра) вецької майстерні у кожної клі) єнтки асоціювався з купою зня) тих мірок, вирізанням складних викройок, кількома примірками і підгонкою до фігури. У Панченко все було по)іншому. Принесена тканина одразу лягала на рівний стіл. Майстриня задумливо, але недовго дивилася на клієнтку, і одразу бралася за ножиці. І поки власниця тканини подумки про) щалася зі своїм скарбом, вважаю) чи його безнадійно зіпсованим, Любов вже широкими стібками з’єднувала деталі і майбутній одяг лягав точно по фігурі. Потім було найголовніше – чаклування над дизайном. Тепер у спеціальних магазинах для шиття є безліч різноманітної фурнітури (блискітки, стрази, ланцюжки, бісер), а тоді в хід йшло все – обрізки близької за фактурою тканини інших кольо) рів, різноманітні ґудзики, старе розсипане намисто, вишивання окремих елементів різнокольоро) вими нитками і навіть керамічні кружальця)ізолятори з плитки чи праски. Аплікація, вишивання, бахрома або підібрана до ладу тасьма робили цю свитку кептар чи жакет неповторним витвором мистецтва, а щасливу власницю (або власника) – “зіркою”. Так само Любов Панченко майстерно з нічого могла “зібрати” вишука) ний головний убір: чи модний то) ді капелюшок)“кубанка”, чи фантазійна кичка, чи прикраше) Л. Панченко. “Червона калина”, колаж на бісером і вишив) кою і аплікацією стрічка на волосся… А запропонована ху) дожницею колекція густо орнаментованих поясів здатна була пе) ретворити будь)який буденний одяг на святковий. Любов Панченко завжди обстоювала українську мову і культуру. Вона розпи) сувала писанки, ви) шивала національні строї для хорів, збира) ла гроші для допомо) ги політв’язням, що відбували покарання “за антирадянську агітацію та пропаган) ду”. Талант Любові Панченко був очевид) ним для всіх, хто хоч раз побачив її роботи. А проте їй відмовляли у виставках і публікаціях, вона ли) шилася невідомою для широкого загалу. У 1970)ті її творчість побачив талановитий київський худож) ник)графік Олексій Петрович Олійник і одразу закохався – спочатку в картини, а потім – в саму Любу. Олексій прагнув ство) рити коханій затишне середови) ще, щоб вона могла повністю від) датися творчості. Побудував у Бу) чі будиночок з мансардою, вико) пав перед ним ставок, змайстру) вав невеличкий катер, на якому мріяв плавати по Дніпру. Проте як він міг зарадити творчій нере) алізованості дружини? Усе, що робила Любов Панченко було позначено духом свободи і укра) їнським національним колори) том, а на це в СРСР не було по) питу. Тільки з відновленням укра) їнської державності за ініціати) вою друзів)шістдесятників, а найбільше давнього друга, ко) лишнього політв’язня Миколи Плахотнюка відбулися перші персональні виставки Любові Панченко. Ці виставки продов) жилися і в заснованому тим же Миколою Плахотнюком Музеї шістдесятництва. Куди пані Люба одразу пообіцяли віддати свій творчий доробок. Спочатку серію Карпатських акварелей, потім декоративні розписи, і довго не наважувалася розлучитися з бар) вистими картинами)колажами. “Це ж мої діти, як я без них?” – говорила вона. Але настав день у недалекому 2019 році, коли Лю) бов Панченко наважилася пере) дати музеєві свої колажі та решту архіву. Віддала, відпустила “своїх Виставка в редакції журналу “Київ”, 1988 р. дітей” у самостійне життя, бо вже не могла за ними доглядати… А вже на Різдвяні свята 2020)го му) зейна виставкова зала розквітла барвами її колажів. А пані Люба лишилася у спорожнілій хаті. Останній свій день народжен) ня Любов Панченко провела в товаристві гостей з Бучанської мерії та Українського інституту національної пам’яті. А за три тижні почалася війна... Від сусідів дізналася про знищену хату Пла) хотнюків. А за кілька днів “при) летіло” і в її двір, у хаті одразу ви) летіли вікна і двері, по всій оселі пройшов вихор. Запам’ятала, як якісь люди витягли її з)під улам) ків, несли на машину… Так опи) нилася в лікарні. Та попри зусил) ля лікарів сили до Любові Ми) хайлівни вже не повернулися... За місяць російської окупації місто Буча пережило страшну трагедію, багато смертей. І Любов Панченко – теж одна з жертв цієї війни. Адже саме війна і росій) ська окупація прискорили її від) хід. З нами лишилися світлі спо) гади про неї і твори, збережені в музеї, а належна оцінка її твор) чості і всенародне визнання ще попереду... – Вихід у світ цього альбому – це вже диво, – зізналася дирек) торка Музею шістдесятництва Олена ЛОДЗИНСЬКА. – Мріяли видати його вже відтоді, як отри) мали в достатній кількості роботи Любові Панченко. Почали актив) но готувати у 2018 році. До цієї ідеї долучився Український інс) титут національної пам’яті, який надав частину коштів на видан) ня, здійснив професійне фотог) рафування робіт художниці. Спершу вийшла інтернет) версія, яка буде доповнюватися, адже після її виходу ми отримали ще частину робіт художниці. Па) ні Люба встигла побачити цю версію. Ми поспішали, щоб вона була з нами на презентації свого першого і єдиного альбому в жит) ті… Ми мріяли, аби вона потри) мала його в руках як підсумок ди) вовижного творчого життя. Але саме життя розпорядилося по)ін) шому. 2 лютого вона відсвяткувала свій останній день народження, а через 22 дні почалася війна. І па) ні Любов опинилася в її вирі. У своєму будиночку в Бучі. Найближчою для неї люди) ною в останні роки була соціаль) на працівниця Олена Єфремова, з якою швидко знайшла спільну У Музеї шістдесятництва презентували альбом “Любов Панченко. Повернення”. Це поки що єдине видання її творів, підсумок життя і, водночас, повернення її імені в українське мистецтво.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин