Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Зараз, як ніколи, для нас важлива єдність. Бо тільки в єдності ми можемо досягти перемоги”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

“Завдяки своїм учням вірю в перемогу”

Слово Просвіти, №35 за 2023 рік

Це слова вчительки початкових класів Банилівського опорного ліцею Олесі Стринадко. Вона, як і інші вчителі школи, підтримує зв’язок зі своїми учнями, які на передовій лінії фронту боронять Україну і звільняють окуповані території. Зокрема, ми поговорили з нею про випускника Банилівської школи Дмитра Соколовича, який з перших днів війни перебуває на найважчих ділянках фронту. Дмитро НИКИФОРЯК, голова РО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка — Восени 2002 року Дмитро Соколович розпочав навчання у Банилівській школі у приміщенні старої школи під каштанами, пригадує Олеся Іллівна. — Діти цього класу стали для мене особливими, бо коли вони прийшли здобувати шкільні знання, я переживала велике горе – трагічну втрату сина і вчилася жити заново. Дмитро був найстаршим в класі, на нього можна було завжди покластись, бо був відповідальним, тому й став моїм помічником. Незважаючи на те, що зростав бешкетником, він мав чуйне серце. У класі його любили за товариськість і справедливість. Багато часу минуло відтоді. Тепер, коли дізналася, що Дмитро на фронті боронить Україну, налагодила з ним спілкування. Разом з учнями йому та іншим воїнам постійно допомагаємо. Від Дмитра йде надзвичайно добра та позитивна енергія, нею проникнуте все наше листування. Воїн ніколи ні на що не скаржиться, не чула від нього нарікань. Завжди розпитує про моє здоров’я та про справи моїх теперішніх учнів. Така турбота з його боку розчулює до сліз. Надзвичайно пишаюсь нашим випускником і завдяки йому й таким, як він, захисникам, вірю в перемогу! До слова, під час нашої розмови Дмитро також неодноразово згадував добрим словом своїх вчителів: Олесю Стринадко, Ольгу Андрюк, Василину Паринюк, Віктора Чоборяка, Івана Глібчука, а також тодішню директорку школи Любов Никифоряк, яка сміливо доручала відповідальному учневі серйозні справи. Дмитро Соколович народився в Банилові в родині селян у 1994-му році. Ріс в багатодітній сім’ї, в якій виховувалось четверо дітей. Тато помер, коли хлопцеві було лише 3 роки. Мама виховувала двох дітей сама. А потім вийшла заміж за Марка Мартиновського, який подарував дітям своє батьківське тепло і турботу. З дитинства Дмитро любив рибалку, машини, техніку, спорт, будівельну справу. Недалеко від дому був сільський стадіон, де разом з ровесниками він постійно грав у футбол, волейбол, баскетбол. Тренувався у спортивній секції з боротьби, здобуваючи призові місця на районному та обласному рівнях. Після одинадцятого класу Дмитро розпочав самостійне життя. Працював будівельником у Києві, а потім у Польщі і Чехії. Відслужив у ЗСУ, у Державній спеціальній службі транспорту в Чернігівській області, півтора року. Навики, здобуті в цей період, допомагають тепер йому в бойових операціях. Після демобілізації повернувся до роботи будівельника. 24 лютого 2022 року о 1-й годині ночі Дмитро якраз приїхав додому з Чехії. Напевно, мав якесь відчуття небезпеки для родини і держави. Вранці, ввімкнувши телевізор, родина побачила Україну у вибухах і пожежах. Ніхто не міг повірити в те, що розпочалася війна. Наступного дня Дмитро Соколович почув, що в сільській раді є для нього повістка. Він не став чекати, коли її принесуть, і поїхав добровільно у райвійськкомат. Служив у роті охорони при Вижницькому райвійськкоматі до 25 квітня 2022 року. Цього ж дня його відправили у Житомирську область у навчальний військовий табір для злагодження, яке тривало два місяці. До військової підготовки ставився добросовісно і з повною віддачею сил. 25 червня 2022 року воїна направили у перший батальйон 81-ї бригади в м. Краматорськ. Призначили старшим водієм розвідки. Під час підготовки Дмитро оволодів різними видами зброї, зміцнив фізичну підготовку, засвоїв основні тактики. Два місяці тримали оборону в Донецькій області на Лиманському напрямку. Розвідка — це ті, хто йде перший, щоб вивідати дані про рашистів, встановити їхні координати. Після – артилерія чи “гради” накривають ворога щільним вогнем, а потім іде піхота. Якщо взяти конкретно якусь бойову операцію, то першим іде взвод розвідки, а за ними — піхотинці, тримаючись за мотузку, бо, зробивши крок вправо чи вліво, натрапиш на міни. Як правило, такі бойові вилазки до рашистів проходили успішно. Взвод розвідки, у якому служить Дмитро, у складі першого батальйону визволяв населені пункти Богородичне, Новоселівку Святогірськ, Лиман та ін. Дмитро Соколович в другій половині липня 2023 року був у відпустці вдома. Він не просто приїхав, щоб відпочити, а й щоб відремонтувати один із двох джипів розвідки, які надала Банилівська громада. Кохана дружина Ірина знає про Дмитра все. Мені надзвичайно приємно було з ними розмовляти. Коли Дмитро розповідав про свій бойових шлях, Ірина інколи виправляла його. Тягар війни нести набагато легше, коли в тилу є велика підтримка і велика любов. На початку серпня 2023 року Дмитро, побувши разом з дружиною, дітьми, родиною, трохи відпочивши від безперервних кривавих боїв, відремонтувавши джип, повертається у свій взвод розвідки. Коли розмовляєш з такими воїнами-патріотами, повними сили, енергії і бойового завзяття знищити рашистів на українській землі, то сам стаєш впевненим і відчуваєш, що перемогу ЗСУ при підтримці людей обов’язково здобудуть. День 25 квітня минулого року був найважчим у житті Ірини. Проводжала коханого вагітною. Вагітність проходила дуже важко через хворе серце. Вона не хотіла відпускати Дмитра, сперечались з цього приводу. Просила його, щоб дочекався народження сина. Але Дмитро був невблаганний. Він вирішив захистити сина, який ще не народився, у найбільш благородний і жертовний спосіб – на фронті. І це – найвищий прояв батьківської любові. Ірині довелось постійно лікуватись, щоб зберегти дитину і своє здоров’я. У зв’язку з народженням сина, якого назвали Дмитром – на честь тата, воїну дали відпустку. І він, неймовірно щасливий, забирав сина і дружину у Чернівцях, з пологового будинку. Радості не було меж. Син народився здоровим козаком, з чим батька привітали побратими. Класна керівниця Ольга Андрюк влучно охарактеризувала свого колишнього учня: “Жива натура. Впевнений, сміливий, працьовитий, відповідальний. Прагнув бути самостійним. Справжній друг для однокласників. Допомагав усім. У день початку війни, не роздумуючи, мужньо став на захист України, своєї родини, друзів. Дякуємо таким безстрашним воїнам-патріотам, як Дмитро Соколович. Просимо у Бога захисту для нього і всіх захисників України, щоб вони якнайшвидше повернулися додому живими і здоровими зі славою переможців, де на них чекають батьки, дружини, діти, наречені, друзі, односельчани і вся Україна”. Нехай здійсняться ці слова.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин