Слово многоцінне · “В умовах війни мова стала зброєю проти окупанта, тому саме вона на вустах нації освічених та нескорених наближає нашу Перемогу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Володимир ЗАГОРІЙ: “Конкурс з української мови імені Петра Яцика творить націю”
Слово Просвіти, №35 за 2023 рік
В умовах війни завершив роботу 23-й Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, організатори якого – Міжнародний благодійний фонд “Ліга українських меценатів” та Міністерство освіти і науки України. Про особливості конкурсу розповідає президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій.
– Пане Володимире, яким був ХХІІІ конкурс? – Сьогодні мовний турнір популярний і престижний серед молоді, його знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу, де живуть наші співвітчизники. Він вчить любові до рідної мови, виховує в молоді відчуття українства, патріотизму. Понад два десятиліття конкурс виконує націєтворчу роботу. Конкурс 2023 року відрізняється, бо велика війна внесла в наше життя страшні корективи. Але минулого року традиційно 9 листопада, у День української писемності і мови, конкурс з української мови імені Петра Яцика розпочався. Нагадаю, що він відбувався дистанційно, а самі конкурсанти перебували як в Україні, так і за багато кілометрів від неї. Треба було організувати всіх, щоб одночасно були написані роботи, а потім одночасно надіслані до журі. Так само дистанційно журі їх перевіряло. Нині передаємо переможцям елек-
Сергій ЛАЩЕНКО, журналіст, м. Львів
Чи варто вшановувати вчителів, які в роки радянської влади чинили спротив русифікації? Гадаю, що так. Поки викладати українською дозволялося, великого героїзму в педагогічній роботі не було. А ось період адміністративного тиску на все українське був значно цікавішим. І ця сторінка, на мій погляд, є недостатньо дослідженою. Почну з прикладу. У 2007 році дослідники Визвольних змагань відкрили для себе книгу житомирянина Володимира Плотницького “Останні постріли повстанців”. Найцікавішим було те, що колишній червоний партизан, який у 1942 році очолював Житомирський підпільний райком комсомолу, написав книгу саме про УПА! І написав позитивно. Через деякий час мені вдалося поспілкуватися з Володимиром Петровичем у його рідному Житомирі. Він розповів і про свій перший підірваний ешелон, і про специфічні “партизанські” сни, які продовжували снитися навіть тоді, коли йому було далеко за 80! Це коли партизани виходять з оточення, і їм доводиться нести кількох поранених побратимів... Одним словом, було цікаво слухати ветерана партизанського руху. Але найбільше мене вразила така деталь. Учитель історії за фахом, а в останні роки і директор однієї з житомирських шкіл, розповів, як йому вдалося зберегти україномовний статус своєї школи. Це було, якщо не помиляюся, на початку 80-х. У сільських школах Житомирщини ніхто й не думав згортати українське шкільництво, а в містах “процес” уже пішов... Володимир Петрович, спілкуючись із місцевою освітянською чиновницею (обоє були членами КПРС), використав усі тронні версії дипломів і фінансову частину премії на банківські картки, а подарунки надсилаємо. – Особлива сторінка в конкурсі – участь військових, ліцеїстів і студентів вищих навчальних військових закладів. – Свого часу ми запросили як співорганізатора конкурсу Міністерство оборони України, відтоді тисячі військових змагаються щороку за звання найкращого знавця державної мови. Як і в минулі роки, серед військових маємо дев’ятеро переможців. Ними стали троє ліцеїстів, а серед них Анастасія Білецька, яка виборола перше місце й отримуватиме президентську стипендію. Як і Оксана Шворак, курсантка Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. До речі, найкращими серед вищих навчальних військових закладів стали представники Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та Інституту Військово-морських сил Національного університету “Одеська морська академія”. Військові змагалися не дистанційно, а традиційно, в аудиторіях. Те, що переможці отримуватимуть президентську стипендію, – вагома державна підтримка української молоді. А отже, це й підтримка самої державної мови. До речі, тих школярів, які вибороли перше місце, закінчують 9 і 11 класи та планують вступати в заклади фахової передвищої та вищої освіти, також треба підтримати, створивши їм преферентні умови вступу. Підтримую Павла Гриценка, директора Інституту української мови НАНУ і голову журі конкурсу, який говорив про це на засіданні журі. На мою думку, державі також варто відзначити вчителів української мови, які підготували переможців. – Щороку в кожному конкурсі переможці отримували в подарунок, окрім премій, бібліотечки важливих патріотичних книжок. А хто фінансово підтримує конкурс? – Кожен меценат, який надає допомогу конкурсу з української мови, чітко усвідомлює, що мова – це також наша зброя у війні з московським агресором. Серед найщедріших наших меценатів – громадська організація “Союз українок Австралії”, яка з перших років підтримувала конкурс.
Особлива вдячність пані Любі Квасниці-Кей, голові Крайової управи СУА, та Валентині Домазар, її культ-освітньому референтові. Дуже вдячні українській громаді з Австралії: торік Союз українок Австралії передав на потреби наших Збройних Сил 200 тис. гривень. – Яким бачите майбутнє конкурсу? – Щоб українська мова справді стала відчутною й потужною силою в Україні, лише меценатських зусиль мало. Потрібна державна підтримка мови на всіх рівнях. Конкурс є і вже залишиться в історії України, бо сам частина цієї історії.
Спілкувалася Світлана КОРОНЕНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
