Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постаті · “Був відважним громадянином і публіцистом усеукраїнської ваги, раз у раз виступаючи проти всіляких виявів українофобії”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Пам’яті Тараса Салиги

Слово Просвіти, №35 за 2023 рік

26 серпня ц. р. не стало Тараса Салиги (1942–2023). Цей мудрий, патріотичний, мужній, войовничий і водночас співчутливий за духом чоловік був одним зі знакових творців сучасного Львова у сфері культури. Був невтомним літературним критиком і літературознавцем із широчезними засягами. Сміливим піонером національної дії в перші роки розвалу СРСР, коли імперія затріщала під тягарем об’єктивних процесів історії. Був мудрим організатором української філологічної науки у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де йому випало працювати багато років завідувачем кафедри української літератури та деканом філологічного факультету. Був відважним громадянином і публіцистом усеукраїнської ваги, раз у раз виступаючи проти всіляких виявів українофобії, деструктивного космополітизму, пораженства, кирпогнучкошиєнківства. Знак Тараса Салиги назавжди ліг на добу, в якій йому припало жити. Десятки й сотні творчих людей, із якими він працював як із товаришами по “ремеслу” – в просторі літературознавства, – з якими здійснював громадянські чи культуротвірні кроки, назавжди запам’ятають його націленість на подвижництво, невгамовну працездатність і принципову відповідальність за національне самоствердження українства. Тарас Салига прийшов в українську культуру в час шістдесятництва. Молодий, романтичний критик-галичанин захопився тоді ідеями естетизму, які принесла в українське літературознавство ця доба долання совєтського бляшаного ідеологізму. Тривалий час працюючи в Львівському політехнічному інституті, де викладав українську мову, він зумів прокласти собі гарну стежину вдумливого літературного критика, неординарного інтерпретатора лірики. Протягом 1970–1980-х рр. вийшли кілька книжок Т. Салиги в цьому жанрі: “Право на себе”, “У глибинах гармонії”, “У спектрі поетичних жанрів” та ін. Так львів’янин завоював собі визнання в усій Україні як яскравий представник нової ґенерації літературних критиків, тонкий інтерпретатор новаторських тенденцій у літературі. Саме Т. Салига “підсвітив” тоді багато таких талантів, на яких не хотіла звертати увагу совєтська офіційна літера- У Переяславі на фасаді міської гімназії № 3 відкрили меморіальну дошку колишньому учню, поету, члену НСПУ Станіславу Вишенському. Розповідаючи про життєвий шлях поета, Вікторія Гуріна зазначила, що по завершенні навчання в переяславській школі майбутній поет вступив до Київського педагогічного інституту. Все своє життя працював редактором у видавництвах і періодичних виданнях. Автор збірок віршів “Симфори”, “Світотвір”, “Альта”, “Колекція снігів” та ін. На відкритті меморіальної дошки Олег Князенко (Коломієць) розповів, що після свого брата Володимира найбільший вплив на його творчість, як поета, зробив саме Статурна критика. Зокрема творчість Миколи Вінграновського та Петра Скунця. У 1977 р. Т. Салига захистив кандидатську дисертацію на тему “Сучасна українська балада у взаємодіях із баладою російською і білоруською: Проблеми типологічного розвитку”. Такий компаративний “розріз” був особливо цікавим, оскільки давав можливість розгорнути широку картину узагальнень про успіхи української лірики, показати її оригінальність і міжнародну вагу. Разом із глибоким і майстерно вправним львівським літературним критиком Миколою Ільницьким Тарас Салига творив могутній “львівський тандем” у тогочасній критиці, регулярно виступаючи на сторінках львівського літературного журналу “Жовтень” і надаючи цьому виданню належного інтелектуалізму та культуротвірної ваги. У перші роки перебудови в СРСР Тарас Салига активно й сміливо включився в процеси “національного бунту”: підтримував кожну акцію опору тоталітарному режимові, яких тоді у Львові не бракувало, творчо увійшов на шпальти нелегальних видань, зокрема газети “Слово Просвіти”, яка стала важливою трибуною плекання вільного культурного мислення українства. У кожному новому числі газети з’являлися його концептуальні статті про заборонених у СРСР українських письменників: Євгена Маланюка, Юрія Дараґана, Юрія Липу, Богдана Кравціва, Олексу Стефановича та багатьох інших. На той час це було особливо відважно, оскільки в офіційній науці ще боялися навіть згадувати ці імена. У 1991 р. на творчість Т. Салиги звернуло увагу нове керівництво Львівського університету, зокрема ректор Іван Вакарчук, і запросило його очолити кафедру української літератури, котрою він керував до 2021 р. За кілька років Т. Салига розгорнув на кафедрі правдиву якісну й масштабну наукову працю: згуртував людей, націлив на важливі теми, стимулював до активного публікаторства. Сам реалізував низку цікавих і плідних проектів: видав антологію “Стрілецька Голгофа”, антологію релігійної поезії “Слово Благовісту”, вибрані твори Є. Маланюка, Б. Кравціва, Г. Лужницького, Р. Купчинського, які стали подіями для української культури. Із перших років роботи на кафедрі Т. Салига став ідейним побратимом і добрим другом легендарного професора Івана Денисюка у відстоюванні націєтвірної лінії університету в гуманітарній сфері. Упродовж 1990-х рр. Т. Салига запросив на кафедру української літератури відомих у Львові літературознавців: Миколу Ільницького, Любомира Сеника (чільного активіста громадсько-політичних процесів у Львові на межі 1980–1990-х рр.), Богдану Крису, які незабаром принесли своїми публікаціями та ініціативами визнання кафедрі в масштабах України. У 1992 р. Т. Салига став доктором філософії Українського вільного університету (Мюнхен), де довший час і викладав, а в 1996 р. захистив докторську дисертацію на тему “Стильова диференціація в західноукраїнському та українському еміграційному поетичному процесі міжвоєнного періоду (1914–1941 рр.)”. Під його безпосереднім науковим керівництвом, а також завдяки непрямим заохоченням захистили кандидатські (а згодом і докторські) дисертації молоді талановиті науковці з усієї України, які невдовзі потужно утвердилися в літературознавстві: Микола Крупач, Володимир Микитюк, Ірина Роздольська (Яремчук), Роман Голод, Ярослав Гарасим, Святослав Пилипчук, Петро Іванишин, Тарас Пастух, Андрій Печарський, Богдан Пастух та ін. За ініціативи Т. Салиги 1998 року кафедрі української літератури ЛНУ ім. І. Франка було присвоєно ім’я визначного літературознавця академіка Михайла Возняка, який багато років працював на цій кафедрі. У 1995 р. він став деканом філологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка й узявся за розбудову цього факультету, створивши чимало нових кафедр і один новий факультет (Культури та мистецтв). За короткий час на факультеті активно запрацювали спецради із захисту кандидатських і докторських дисертацій. Т. Салига як невтомний організатор української не за формою, а за змістом і духом науки, ініціював і блискуче провів сотні наукових заходів – міжнародних і всеукраїнських конференцій, конгресів, презентацій, семінарів, круглих столів та ін. Сьогодні філологічний факультет є одним із провідних та значущих в університеті, правдивою гордістю вітчизняної науки. Тарас Салига заслужено став членом редколегій низки важливих видань: львівських журналів “Дзвін” і “Українське літературознавство”, київських – “Дивослово”, “Київ”, “Слово і час”, “Урок української”, а також – “Наукові обрії” (Івано-Франківськ), “Наукові записи ВДУ” (Луцьк), “Вісниківство” і “Нагуєвицькі читання” (Дрогобич) та ін. Його діяльність була винагороджена званнями заслужений діяч науки і техніки, Лицар “Ордена князя Ярослава Мудрого”, заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка. Упродовж багатьох літ він був членом правління Спілки письменників України (Львівська філія) та дійсним членом НТШ. Тарас Юрійович був лавреатом премії в галузі літературної критики ім. О. Білецького, премії фонду митрополита Андрея Шептицького, нагороджений Знаком МОН “Петро Могила” й орденом ІІІ ступеня “За заслуги”. Своїми збірниками статей і монографіями 1990–2000-х рр., як-от “Продовження” “Високе світло”, “Імператив”, “Вокатив”, “Відлитий у строфи час”, “Вогнем пречистим”, “Екслібриси Евтерпи”, “Воздвиження храму”, “І той Юрій Авраменко. Заступниця міського голови Оксана Степаненко зауважила, що нещодавно у Переяславі за ініціативи товариства “Просвіта” вулицю Чехова було перейменовано на вулицю Станіслава Вишенського. Ініціаторами створення меморіальної дошки виступили голова громадської організації “Тарасовий заповіт” Юрій Авраменко та почесний житель Переяславської громади, член спілки письменників України, поет Олег Коломієць. Дошка виготовлена коштом родини Станіслава Вишенського дружини Галини та сина Максима. На відкритті дошки виступив народний аматорський ансамбль “Червона Калина” під керівництвом Василя Заболотного. За матеріалами ЗМІ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин