Грані історії · “В Архіві СБУ мені вдалося розшукати кримінальну справу донощиці Анастасії Завгородньої, яка була розсекречена лише в 2011 році”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Пастка в Успенському соборі
Слово Просвіти, №35 за 2023 рік
Відомий журналіст Юрій Сорока провів архівне розслідування “Операція “Музей”, у якому на основі нових матеріалів з Архіву СБУ розкриває та уточнює деякі деталі та обставини операції радянських спецслужб із підриву 3 листопада 1941 року українського Пантеону – Успенського собору Києво-Печерської лаври. У ньому розповідається, де мешкала і яку роль у цій операції відіграла сім’я Старовойтових, де знаходилися пункти спостереження диверсійної групи “капітана О. Лутіна” за в’їзними воротами Лаври. Як діяла група прикриття НКВС в українській поліції, чому вона вбила керівника Управління Києво-Печерської Лаври (колишнього інженера Музейного містечка) Федора Шеверницького і завідувача фондів Лаврського музею мистецтвознавця Миколу Чорногубова. Наводиться також багато інших фактів, що розставляють акценти та підтверджують відповідальність за злочин радянських диверсантів.
Cучасний вигляд місцевості, де поодаль від вулиці (правий нижній кут) сто? яв будинок 10?а. П’ятиповерхівки – Лаврська, 10 – на той час не було
Юрій СОРОКА
6 жовтня 2021 року я дивився телетрансляцію церемонії вшанування пам’яті жертв Бабиного яру в Києві. Це були 80-ті роковини однієї із найтрагічніших сторінок ХХ століття. Над урочищем з динаміків лунали імена загиблих, голос диктора перекривався траурною музикою, але я все-таки розчув знайоме прізвище – Старовойтов… Дем’ян. Далі називалися інші члени родини – сини, Сергій та Петро… Я зрозумів, що це зачитувалися списки з Книги Жертв Бабиного яру, які були оприлюднені у Книзі скорботи України (2003). Історики, дослідники і всі, хто цікавляться темою підриву Успенського собору, пам’ятають той, на перший погляд, неймовірний збіг подій, пов’язаний з сім’єю Старовойтових, із якого можна виділити два моменти. Перший, – приблизно 18-19 жовтня 1941 року Старовойтови (батько і два сини) були заарештовані українською поліцією за здавалося б, фальшивим доносом, (про який згадує у листі К. Чорногубова до голови Київської міської управи В. Багазія), у якому стверджувалося, що вони напередодні німецької окупації брали участь у маскуванні куполів київських церков, а також “клали міни в собор” у Лаврі, тобто нібито причетні до мінування Успенського собору. Другий момент, що у їхній справі увечері 19 жовтня до української поліції викликали чомусь саме завідувача фондів Лаврського музею (колишнього ЦАРМ) Миколу Чорногубова (який намагався допомогти німцям у розмінуванні), а через кілька годин, вночі 20 жовтня, невідомі, серед яких були двоє в “німецьких” одностроях, забрали його з дому і вбили. І ось виявляється, що Старовойтових німці розстріляли в Бабиному яру. За що? Тоді, восени 2021 року, я й почав це архівне розслідування. Чи можливо, щоб цивільні люди були хоча б опосередковано долучені до закладання надсекретних радіокерованих мін? Звичайно, ні! Але ж вони німцями розстріляні. Чи фашисти вважали інакше, що донос не позбавлений підстав? Тоді варто припустити, що факти у доносі правдиві і фарбування куполів соборів якимось чином все-таки пов’язане із закладкою мін під собор. Книга Скорботи є в інтернеті – я передивився списки, знайшов сім’ю Старовойтових, батька і двох синів. Виявилося, вони були заарештовані за доносом сусідки Завгородньої: “Старовойтов Дем’ян, м. Київ, вул. Цитадельна, д. 10. Робітник з-ду “Арсенал”. Заарештовувався тричі за доносом сусідки Завгородньої. Страчений 7.07.1942.
Старовойтов Петро Дем’янович, м. Київ, вул. Цитадельна, д. 10. Стрілець винищувального загону Кіровського р-ну м. Києва. Заарештовувався тричі за доносом сусідки Завгородньої. Страчений. Старовойтов Сергій Дем’янович, м. Київ, вул. Цитадельна, д. 10. Комсомолець. Маскував Києво-Печерську лавру від нальотів німецької авіації. Заарештовувався тричі за доносом сусідки Завгородньої. Страчений”. У списку ще з десяток киян, які були арештовані саме за доносом цієї жінки. Судячи з адрес, жертви мешкали в одному будинку чи неподалік і, очевидно, всі були знайомі зі Старовойтовими. Отже, Старовойтови проживали не в Лаврі, а по вулиці Цитадельній. Як з’ясувалося, йдеться про будинок по вул. Цитадельній,10-а – нині Лаврська. В Архіві СБУ мені вдалося розшукати кримінальну справу донощиці Анастасії Завгородньої, яка була розсекречена лише в 2011 році1. З висновку по архівно-слідчій справі від 16 грудня 1954 року: “За вироком Завгородня А.Т. була визнана в тому, що проживаючи на тимчасово окупованій німецькими загарбниками території / м.Київ / в 1942 році на допиті в німецькій поліції розповіла, що Старовойтов Дем’ян і його сини Сергій і Петро є партизанами, у квартирі яких систематично збираються Дзюба, Стасюк, Калінін і Нестеренко…”.2 Згадані особи “ходять до Старовойтів і проводяться якісь збори”.3 На основі ознайомлення із кримінальною справою можна зробити деякі висновки та припущення. Як з’ясувалося, Анастасія Завгородня мала тривалий побутовий конфлікт за будинок і землю з сім’єю Старовойтових, а також сусідами Калініними, Нестеренками, Дзюбами та Стасюками. І саме квартиру Старовойтових по вул. Цитадельна, 10-а, порушуючи правила конспірації (йдеться про конфлікт із сусідами), радянські спецслужби обрали за основний підпільний пункт для спостереження за Лаврою та забезпечення диверсійної групи Лутіна. Вочевидь, на те були свої причини: поспіх, непримітне розташування будинку, харизматичність членів родини, готова сітка спостерігачів. Будинок стояв біля Старого Арсеналу, у військовому містечку, яке проіснувало до 2000-х років. У перші дні вступу німецьких військ до Києва у 1941 року, окрім повідомлень керівників Лаврських музеїв Ф. Шеверницького і М. Чорногубова про мінування та радянське підпілля по інстанції – до відділу культури Київської міської управи, – колишня монашка Анастасія Завгородня також інформувала поліцію про службу братів Старовойтових у винищувальному загоні НКВС Кіровського району, переповіла чутки про їхню причетність до мінування Лаври, а також назвала друзів цієї сім’ї. Таким чином, Завгородня з самого початку німецької окупації засвітила мережу конспіративних квартир диверсійної групи Лутіна. Інформація ж від Шеверницького і Чорногубова про мінування Успенського собору та лаврське підпілля до німців так і не дійшла. До справжніх німців, а не до агентів в українській поліції. Вона лягла під сукно у кабінеті подвійного агента (НКВС та СД) К. Штепи – керівника відділу культури і освіти Київської міської управи, який негайно повідомив про небезпеку агентів НКВС в українській поліції. Чекістський “дах” у поліції надійно контролював ситуацію, щоб легко перевести стрілки в русло побутового конфлікту, яким воно було у випадку із Завгородньою. А щодо повідомлень керівників музею, то замість того, щоб те слідство провести, свідки були одразу ж таємно ліквідовані, оскільки вказували на мінування певних корпусів та дали свідчення проти Старовойтових і їхніх спільників. Таким чином під загрозою опинилася вся підпільна мережа спостережних пунктів і конспіративних квартир, без яких пастку в Успенському соборі влаштувати вже було б неможливо. Після вбивства М. Чорногубова його дружина також підозрює у злочині групу Старовойтових і добивається відкриття справи, вказуючи свідком Анастасію Завгородню, яка добре знала цю партизанську родину. Основне звинувачення групи Старовойтова в гестапо, з показами свідка Поліни Калініної військовому трибуналу полягало втому, що гестапо “нас усіх підозрювало, що ми ніби комсомольці, мій чоловік і я євреї, чоловік нібито служив в органах НКВС (…) що ми маємо тісний зв’язок із партизанами, переховуємо їх у квартирах…”.4 У матеріалах кримінальної справи привертає увагу слідчий поліції та СД Махонкін, який 30 жовтня 1941 року особисто і потай змушений був викликати Завгородню на допит, але продовжував гальмувати слідство. Цілком ймовірно, що це був агент НКВС з групи прикриття диверсійної групи Лутіна. Адже приблизно в цей час
Завгородня помітила, що у сусідів Старовойтових ночує група “німців” з 4 осіб – два поліцаї, німець та знайомий їй слідчий Махонкін. Той, якому вона особисто на допиті виклала компромат на сусідів про їхню партизанську діяльність. Імовірно, слідчий Махонкін – це і є той “офіцер гестапо”, що викликав Миколу Чорногубова на допит, а ті четверо, це та група “німців”, що виводили вночі М. Чорногубова з Лаври, яку бачила з вікна Економічного корпусу мешканка Н. Мейклер. “За спогадами колишнього жителя КПЛ А. Гуржія, який знав подружжя Чорногубових, і якому про це розповіла особисто К. Чорногубова, – невідомих було троє: двоє в німецькій формі, а третій у цивільному, які зайшли на квартиру пів на другу ночі, розмова велася російською мовою”.5 Вочевидь, в очах жінки “двоє в німецькій формі” – це поліцейські. Як відомо, в квартиру вони не заходили, а постукали у вікно помешкання Чорногубових, у корпусі № 4 (келіях соборних старців). Дружина розгледіла трьох, – очевидно, що був і четвертий, про що свідчить Мейклер, який, думається, або не хотів світитися, або стояв на чатах. Зі спогадів Катерини Чорногубової-Яковлєвої 1944 року: “Н. К. Мейклер там же на цвинтарі розповіла багато чого, що переконало мене в правильності моїх підозр. – Того ранку, коли зник ваш чоловік, – розповідала вона, – я прокинулася від шуму біля свого будинку. Виглянула у двір. Неподалік від нас стояв натовп німецьких солдатів. Між ними стояв Чорногубов. Німці чогось вимагали від нього. Потім один із них ударив Чорногубова револьвером по голові. Микола Миколайович похитнувся. Четверо солдатів повели його через Економічні ворота за стіни Лаври, убік гаража…”.6 Тепер можемо констатувати, що в цьому уривку багато цінної інформації. Зокрема, про те, що вбивці повели Чорногубова не вуличкою, а через двір Економічного корпусу, і момент, коли він зрозумів, що вони не ті, за кого себе видають. А також вказана точна кількість нічних візитерів.
Джерела 1 ГДА СБУ, крим. справа № 68612 – ФП на Завгородню А. Т., 1943 року провадж. 2 Там само. – Арк. 104. 3 Там само. – Арк. 107. 4 Там само. – Арк. 15 зв. 5 Києво-Печерська Лавра у часи Другої світової війни. Дослідження. Документи / Упоряд. Т. М. Себта, Р. І. Качан. – К.: “Видавець Олег Філюк” – 2016. Коментарі, с. 952. 6 Чорногубова-Яковлева Е. А. Правда о смерти Н. Н. Черногубова. // Правда Украины. – К. – 21.05.1944. – № 98. – С. 2.
Загальний вигляд військового містечка. ЦДКФФА. – № 4. – 13051. 1926? 1941 рр. Фото надане К. Гончаровою
Фрагмент макету архітектурного ансамблю Києво?Печерської лаври та при? леглої території станом на 2000 рік у масштабі 1:500, розташований в скве? рику перед Успенським собором. (“Макетна майстерня “Формат Макет”. Переданий у дарунок Національному заповіднику “Києво?Печерська лавра” 4 травня 2018 р.). Фото Ю. Сороки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
