Разом — до Перемоги! · “Ворога необхідно засмикувати, щоб у нього голова обертом йшла, аж поки в’язи скрутяться”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Вистраждані ЗСУ врожаї будуть зібрані!», с. 1
Вистраждані ЗСУ врожаї будуть зібрані!
Слово Просвіти, №35 за 2023 рік
Закінчення. Поч. на стор. 1
Чи не найбільшим внеском у наші майбутні визвольні успіхи є потужний і послідовний вогневий тиск на ворожі тили, знищення їхніх складів і баз, руйнування логістики їхньої оборони, виснаження їхніх ресурсів — людських, техніки і боєприпасів. Все це у сукупності закладало фундамент для майбутніх визвольних перегонів. Ми наполегливо і розсудливо “лупали сю скалу”, що збудував ворог на нашому шляху. І робили це ощадливо для своїх сил, людських і збройних. Наша головна задача — не кількість вбитих ворогів, а звільнення своїх територій і своїх людей, що потрапили в окупацію. Для цього необхідно зробити все так, щоб у ворога був вибір – тікати чи помирати. Тікати, попри накази своїх фюрерів, або вмирати задля забаганок своїх фюрерів – такий вибір лишити окупантам. Для нас ця війна не є вендетою, це визвольні дії за нашу свободу і наше вільне майбутнє – саме це є головними цінностями вільного суспільства, за щой ми б’ємося на цій війні. Та скеля саме зараз почала давати тріщини під нашими цілеспрямованими і розумними ударами. На цій стадії нашого наступу важливі не площа визволених територій, не кількість визволених населених пунктів, а пролом ліній оборони ворога. Першу лінію у кількох місцях нарешті пробили, особливо в районі Роботиного. Наші війська створили тут дуже перспективний плацдарм для руйнування наступної, основної лінії, як вважають більшість воєнних аналітиків, – “лінії Суровікіна”. Я так не вважаю, принаймні, сумніваюсь, що вона є основною. На мою думку, саме перша, передова лінія оборони ворога, була головною. Попри те, що інструментально “лінія Суровікіна” має грізний вигляд – це спочатку протитанковий суцільний рів, потім “зуби дракона”, затим заміновані поля і нарешті окопи, доти, дзоти, бліндажі, і все це вглиб на 5-9 км, але не такий страшний чорт, як його малюють. По-перше, в мінних полях вони залишили проходи для пересування своїх військ на передову лінію, яка все менше стає передовою, отже, є можливість цим скористатися. По-друге, наші війська вже мають досвід подолання таких перешкод. По-третє, окопи, доти, дзоти тощо – все потребує присутності особового складу із зброєю і достатньою кількістю боєприпасів, а ось саме над цим наші війська добре попрацювали раніше – винищували тилові ресурси ворога і виснажували його людські резерви, які не є нескінченими. Більш того, ця робота тепер набуде ще більшої ефективності, оскільки просування нашого війська на 10 км за цей час дає змогу масовано бити по тилах ворога відповідно на 10 км вглиб у тил. І якщо наше військо тут пройде вперед ще на 5-10 км, то важливий вузол оборони ворога Токмак потрапить під вогонь не тільки далекобійної артилерії чи систем, а й всіх звичайних, тобто вал вогню кратно стане більшим, отже, нові прориви будуть підготовлені краще і швидше. Важливо просунутися й далі, на таку відстань, щоб здобути можливість прострілювати всіма видами артилерії всі тили ворога до узбережжя моря, таким чином унеможливити всю оборонну логістику окупанта. Після цього доля південного фронту буде визначена остаточно на нашу користь. Токмак і є тією точкою, за якою відкриваються найширші можливості. Саме тому південніше від Токмака немає по суті фортифікаційних ліній ворога, бо це вже безглуздо, оскільки звідси вся територія на південь до моря буде повністю під вогневим контролем ЗСУ. А далі відкриються гарні перспективи для подальших визвольних дій нашого війська. Але не будемо забігати наперед, краще зосередимося на сьогоденні. Зараз основною турботою є розширення плацдарму навколо Роботиного. Його розширення має подвійну мету: по-перше, уникнути небезпеки потрапляння нашого авангарду в можливе оточення чи стиснення, по-друге, розширити фронт наступу, зробити його розосередженим, стабільним, із сильними флангами. До речі, якщо все буде добре і цей плацдарм визріє в повноцінний, широкий фронт наступу углиб, тобто пройти Новопрокопівку, Копані та Вербове, – тоді дуже б знадобились касетні боєприпаси для “Хаймерсів”, оскільки їхня дальність у 70 км дозволила б узяти під вогневий контроль і Мелітополь, і всю логістику ворога аж до узбережжя вже зараз. Інша справа, що такого рішення США ще не приймали і невідомо, чиє у них достатньо таких боєприпасів, щоб з нами поділитися. Важливо розуміти, що Байден за власним бажанням не може просто так надати те чи інше, бо існують законодавчо встановлені обсяги зброї чи боєприпасів на складах США, вище яких уряд не має права підніматися. Хоча, за чутками інсайдерів, можливість постачання таких боєприпасів зараз існує і розглядається в кулуарах американського уряду. Дай Бог. Але локація Роботине не єдина, хоча й найбільш успішна, де наші війська подолали передову лінію оборони ворога, або ж вона буде прорвана незабаром. Є успіхи і в Урожайному (символічна назва!), є й інші локації, які я не буду називати, аби не робити передчасних заяв. Я не виключаю також наших проривів незабаром і на інших напрямках фронту, що зараз здаються пасивними або другорядними. Після Каховського потопу земля під палючим сонцем швидко висихає і набуває пишної зелені, тож все можливе і там, хтозна. Не гарантую спокою ворогу і на Куп’янському напрямку, як не гарантую того ж і на Луганщині, Донеччині і будь-де. Саме множинність загроз для ворога з нашого боку є запорукою несподіваних, але ретельно підготовлених напрямків визвольного наступу. У цьому я жорстко опоную тим, хто вважає, що треба зосередитись на одному напрямку. Ні, так битви і війни не виграють. Там, де необхідно, – там і треба стояти в обороні мінімально необхідними силами, і не панікувати, не ремствувати, а послідовно робити свою справу. А там, де готові сили, умови та обставини, – переходити в наступ. Ворога необхідно засмикувати, щоб у нього голова обертом йшла, аж поки в’язи скрутяться. Загалом мій прогноз на осінь позитивний. Ті врожаї, що наші воїни вистраждали, викохали протягом весни й літа, будуть зібрані восени. Зрозуміло, що всю роботу цього року ми не закінчимо. Війна буде тривати й наступного року. Важливо також розуміти, що життя майже ніколи не є лінійним процесом, а війна тим більше. Тому те, що зараз здається недосяжним, неможливим з огляду на лінійний перебіг сьогоденних подій, надалі може обернутися раптовим, нелінійним продовженням, яке не укладається у псевдологіку, де все по поличках. Скільки б імперія зла не надувала щоки, не демонструвала свою непохитність та могутність, скільки б театрально не грала м’язами, їй настане кінець. Імперія Ресентименту приречена захлинутися у власному злі. Все це я пишу для того, щоб читачі не втрачали надію, бо зрозуміло, що втомились, що важко, що попереду ще значний тягар війни, але у мене немає жодних сумнівів, що ми на правильному шляху, що ми робимо зараз те, що нас, може, несподівано для нас, приведе до успіху. Нам своє робити – і тоді успіх нас не омине! У тумані війни не дуже видно маяків перемоги, але вони є. Ми адаптувались до війни і вже знаємо, що робити. Після жахливої й безтямної наївності 2019 року, невиправданого сподівання на “надо договоріться” з Москвою, ми нарешті піднімаємо свою військову промисловість, і перші маяки вже потроху “світять” – цей нова ракета, що нещодавно хвацько знищила потужну систему ППО ворога С-400 у Криму, це багатократне зростання випуску нашої новітньої зброї, нарешті вже налагодили своє виробництво снарядів тощо. Ми розуміємо, що саме зараз нам потрібно, тому за допомогою наших партнерів озброюємося на ходу і зі знанням справи, своїх потреб і запитів сьогодення війни та її перспектив. Наші партнери теж послідовно розширюють спроможності своїх військово-промислових комплексів, виходячи тепер вже не з абстракцій і уявлень про ведення сучасної війни, а її реалій, які випали на наші українські голови. Розширюють і допомагають нам це робити, окрім зброї і боєприпасів власного виробництва, вони також відкривають спільні виробництва з українськими оборонними підприємствами. Я б дуже хотів, щоб наші читачі не намагались укладати допомогу від наших партнерів у прокрустове ложе простих “пояснень”: економічних або геополітичних вигод для наших партнерів, звинувачень усіх у підступних намірах чи хитрощах, наживі, боягузтві, егоїзмі та лукавстві. Так, світ далеко не ідеальний, але вільний світ демократії не укладається в прокрустове ложе “раціональності” та вигоди. Є цінності, безмежно ширші й вищі за будь-яке уявне ложе і конспірологічні ложі. Власне, за те ми й б’ємося з несамовитим ворогом – за “нераціональні” цінності: за свободу, за своє вільне майбуття, за мирне життя своїх прийдешніх поколінь. Саме тому й допомагає нам вільний світ, він бачить наш героїзм і нашу рішучість бути собою, нашу волелюбність, нашу відсіч царству насилля і мороку. Дії всіх наших оборонних структур набули більшої сміливості та креативності, наступальної гнучкості і воєнної мудрості. Палають ворожі бази і аеродроми повсюдно. І не тільки на окупованій території України, а й у самому лігвищі імперії зла. Наші безпілотники й ракети не дають спокою зухвалому і зверхньому противнику вже й на його землі. Наші ДРГ роблять карколомні рейди у тил ворога. Окупант дедалі більше розуміє, що наша земля палає під його ногами, де б він не ховався, і що найкращий вихід – піти геть з нашої землі. Так, наша чинна влада після перших успіхів застосування безпілотників змарнувала час, не налагодила їхнє масове виробництво та знехтувала певним чином значущістю цього сучасного виду зброї, повторивши помилку ворога на початковому етапі масштабної війни. Ворог зробив вчасні висновки, а ми не зуміли. Але зараз ця ситуація стрімко вирівнюється, понад те, ми знову виходимо вперед. Нам не потрібний потужний морський флот із великих і дорогих кораблів, ми не є державою, яка збирається на когось нападати. А ось водні, підводні, надводні безпілотники – це саме те, що нам потрібно для оборони – дешево і сердито! Велика їх кількість, різних і ефективних, цілком здатна тримати ворожий флот подалі від наших берегів, а також вражати ворожі морські цілі, де б вони не ховались і як не захищались – прикладів того чимало. Безпілотники на суші й на морі – це наші козирні карти, що більше їх буде – хороших і різних, то сильнішим буде наше військо. У цьому ракурсі є й зовсім свіжий приклад ефективного використання новітніх австралійських одноразових безпілотників, з простим, дешевим, але значущим ноу-хау – вони зроблені фактично з картону, клею і гуми, мають електричні двигуни, маленькі за розмірами – все це робить їх фактично непомітними для всіх суперпупер радарів, та й візуально їх важко побачити чи почути на слух. І хоча вони спроможні нести лише 3-5 кг боєзаряду, але можуть спричинити серйозні пошкодження і навіть руйнування військової техніки, що й довели, вчинивши трощу на аеродромі в Курській області, пошкодивши чотири літаки Су-30, літак МіГ-29, радари комплексу С-300 і два комплекси ППО “Панцирь”. Чудовий врожай за раз! Півтора десятка дешевих, мініатюрних, ледь не іграшкових дронів з картону завдали колосальних втрат ворогу! Більш того, тепер ворогу треба відсуватись подалі від цього аеродрому, з якого він досі безкарно обстрілював не тільки сусідню Сумщину, а й інші області України. А це звужує його військові можливості і здорожчує їхні польоти, а також дає довший час на підготовку роботи нашої ППО. Ось такі креативні рішення й роблять успіх у війні. У нас достатньо розумних голів, які б розробляли новітню, ефективну й разючу зброю різного штибу і призначення. У наших партнерів – теж! Тому разом – з вірою в серці, зі знаннями в голові, з любов’ю до України, сміливо і рішуче крокуємо до Перемоги!
Віктор СКОРИК
29 серпня ми вшановуємо пам’ять українців і українок, які віддали свої життя, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Світла пам’ять нашим воїнам!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
