Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Чи не найбільшою інтригою у кандидатській роботі В. Губарця є віднайдені ним у бібліотечних фондах і архівах рідкісні публікації діаспорної преси”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

З погляду сміливих оцінок і доброчинності Як може діяти в житті цілеспрямована і впевнена в усьому особистість

Слово Просвіти, №35 за 2025 рік

Тарас ГОЛОВКО Є серед нас люди, які завжди і в усьому випромінюють тепло, з першого погляду світяться непідкупною щирістю та доброзичливістю. Таким же теплом, щирістю і добром позначене зроблене ними. Вдивляючись у їхній життєвий доробок, усвідомлюєш, що на подібне здатні особистості з “божою іскрою”, люди душевної краси і вродженої мудрості. Його кар’єра без перебільшення успішно розвивалась, бо за досить короткий проміжок часу він здобув вищу філологічну освіту, навчаючись у столичному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики, а згодом у Школі журналістики і масових комунікацій в Університеті Канзасу (США) за рахунок освітніх грантів, виділених урядом цієї країни. А далі, після здобуття вищої освіти, була, крім повсякденної праці у різнопрофільних комерційних структурах і міжнародних громадських організаціях, ще й наукова діяльність, результатом якої став захист дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, що мала назву “Українська етнічна преса США та Канади (1945–1994 рр.): особливості висвітлення україно-американських взаємин”. Інтерес до друкованих засобів масової інформації української діаспори Північної Америки у Василя Губарця-молодшого можливо виник ще в 90-х, під час навчання в Університеті Канзасу, коли з’явилась реальна можливість ознайомитися з безцінними першоджерелами, збереженими у бібліотечних фондах США і Канади за два останніх століття. Поступово приходило розуміння того, якої особливої ваги і значення мають друковані матеріали української діаспорної періодики для вітчизняної гуманітарної науки, штучно збідненої за часів радянщини, навмисне сфальсифікованої в угоду правлячому режиму. Фактично у публікаціях на сторінках газет і журналів різного спрямування відкривалась прихована правда про так звану соціалістичну дійсність в імперії зла, викривались злочини, вчинені спадкоємцями Леніна-Сталіна у повоєнний період і в наступні десятиліття в УРСР. Вибір доктора філологічних наук, професора Михайла Веркальця, наукового керівника дисертації, яку Василь Губарець захищав на факультеті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ймовірно, був невипадковим. Адже в науковому доробку відомого літературознавця, письменника і критика було понад 400 наукових, публіцистичних та художніх творів. Викладаючи тривалий час в Інституті журналістики КНУ, Михайло Веркалець у своїй науковій діяльності досліджував не лише українську філологію, орієнталістику, релігієзнавство, а й цікавився проблематикою ЗМІ. Беручись за написання дисертації, Василю Губарцю важливо було визначити дослідницьку ексклюзивність і новизну в подачі наукового матеріалу, оскільки північноамериканську українську етнічну пресу вивчали й до нього. Вітчизняні і зарубіжні дослідники у своїх журналістикознавчих працях висвітлювали власне бачення історичних, політологічних, культурологічних та етнологічних процесів, що відбувалися у поневоленій Україні і на демократичному Заході у другій половині минулого століття. Вчитуючись сьогодні в кандидатську дисертацію, загальний обсяг якої становить понад двісті сторінок і більш як дві сотні використаних джерел, можна з упевненістю твердити, що поставленої мети Василю Губарцю вдалося досягти: у його розвідці справді викладено унікальні факти, скрупульозно зібрані у фондах Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, Бібліотеки української діаспори у Києві, електронних бібліотек Президентів США та Конгресу Сполучених Штатів Америки. Перш ніж вдатися до безпосереднього аналізу публікацій, що з’являлися друком у періодиці української діаспори США і Канади впродовж 1945-1994 років, дисертант зробив ретроспективний огляд найвагоміших праць відомих письменників, публіцистів і науковців, насамперед тих, які опинилися далеко за межами Батьківщини. Навіть сьогодні на тридцять четвертому році незалежності широкий читацький загал мало знає про Аркадія Животка, Михайла Боровика, Михайла Марунчака, Юлія Бачинського, Любомира Винара, Симона Наріжного, Романа Рахманного, Петра Кравчука та щез десяток українців-інтелектуалів, які окрім того, що випустили у світ фундаментальні праці про українську діаспору північноамериканського континенту, не забувши згадати про її багатогранний літопис, ще й намагалися достукатись до правлячої еліти США і Канади, котра впливала на долю світу, уособлювала силу, що протистояла найжорстокішій тоталітарній державі в історії людства, збудованій на брехні, крові і кістках мільйонів. Чільне місце у дисертаційній роботі займають друковані засоби масової інформації, що належали українським політичним партіям, змушених після поразки у визвольних змаганнях на терені України перенести свою діяльність спочатку до країн Східної і Західної Європи, а згодом – за океан. В дисертації згадуються бандерівці, мельниківці, “двійкарі”, гетьманці, представники інших політичних об’єднань, кожне з яких мало друковані органи, де публікувались різні за змістом і жанром журналістські матеріали, здебільшого антирадянської спрямованості. Вочевидь, Василю Губарцю важливо було в дисертації показати, що саме в українському націоналістичному середовищі США і Канади визрівали найрадикальніші ідеї, реалізація яких мала на меті демонтувати тоталітарний режим в СРСР і позбавити Україну колоніального статусу. Як ілюстрації автор дисертації використовує чимало цитат зі статей одного з лідерів ОУН (б) Ярослава Стецька, який увійшов в історію національно-визвольного руху ХХ століття не тільки тим, що в умовах німецької окупації проголосив від імені Організації українських націоналістів Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові. Вагомим внеском у справу визволення України з-під колоніального ярма слід вважати його очільництво в Антибільшовицькому Бльоці Народів – координаційного осередку революційно-визвольних організацій народів, поневолених більшовицькою Росією. Під керівництвом Я. Стецька АБН по закінченні Другої світової війни і в наступні роки регулярно влаштовував антибільшовицькі демонстрації, організовував пресові конференції, надсилав меморандуми до керівних політиків, випускав періодичні й неперіодичні видання різними мовами, зокрема англійською, німецькою і французькою. В дисертації аналізуються публікації, присвячені проведенню у 1970 році важливої ваги заходу – антикомуністичної конференції на Тайвані, одним із організаторів якої був Антибільшовицький Бльок Народів. Василь Губарець доходить висновку, спираючись на висвітлення пресою ОУН (б) цього представницького антикомуністичного міжнародного форуму, що співпраця з Тайванем слугувала прикладом того, як український націоналістичний рух намагався знайти міжнародних партнерів і використати будь-які Василь Губарець@молодший можливості задля поширення своєї ідеології та боротьби за незалежність України на глобальному рівні. Варто назвати бодай кілька друкованих видань української північноамериканської діаспори, які найчастіше виринають на сторінках дисертації, а до того ж стають предметом детального аналізу майбутнього кандидата філологічних наук. Це насамперед газети “Українські робітничі вісті” і “Життя і слово”, які вважаються одними із перших друкованих українських етнічних ЗМІ, що виникли на початку ХХ століття у Канаді. Так само великим авторитетом серед україномовних громадян країни кленового листа, на думку дисертанта, є американська щоденна газета “Свобода” з її англомовним додатком The Ukrainian We- ekly. Якщо йдеться про США, то українська діаспора спромоглась за рахунок власних коштів упродовж минулого століття випускати такі періодичні друковані видання як “Народна воля”, “Форум”, “Нова зоря”, “Шлях”, “Сівач”, “Національна трибуна”, “Українські вісті”, “Смолоскип” та багато інших. Василь Губарець вважає, що всі ці друковані ЗМІ в країні, де проживало близько мільйона емігрантів-українців, завжди об’єднувало одне – беззастережна підтримка етнічної батьківщини – України і її національно свідомих громадян у прагненні здобути державну незалежність через вихід зі складу СРСР, відмови від однопартійної системи, встановлення демократії західного зразка, впровадження ринкової, а не планової економіки. Чи не найбільшою інтригою у кандидатській роботі Василя Губарця є віднайдені ним у бібліотечних фондах і архівах рідкісні публікації діаспорної преси з критикою різних президентів США. Чому, власне, претендент на здобуття наукового ступеня у процесі написання кандидатської дисертації цим зацікавився? Тому, що саме від очільників Білого Дому завжди залежало формування зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки як світової надпотуги, здатної впливати на міжнародну ситуацію у світі, вирішувати подальшу долю країн з відповідними наслідками, підтримувати глобально баланс сил на різних континентах земної кулі. По суті, молодий дослідник виносить аргументований і сміливий вердикт очільникам Білого Дому, тим самим формуючи ґенезу україно-американських взаємин, що складалися впродовж 50-90-х років ХХ століття. У дисертації левову частку своїх досліджень пошуковець присвятив правозахисному руху в УРСР, який впродовж 60-х, 70- х і 80-х років повсякчасно був у центрі уваги преси української діаспори США і Канади. Після підписання Гельсінської угоди в серпні 1975 року президентом Джеральдом Фордом і генсеком Леонідом Брежнєвим відстоювання прав і свобод громадян у радянській Україні вийшло на зовсім інший рівень і будь-яке їхнє порушення державними інституціями оприлюднювалося на сторінках друкованих ЗМІ, які належали українським громадам США і Канади, змушувало політичний істеблішмент цих країн вносити корективи у зовнішню політику і міждержавні стосунки із СРСР. Це стараннями виключно американських виборців українського походження, як на цьому робить акцент Василь Губарець, в американському Конгресі регулярно почали відзначатися Тижні Поневолених Націй, завдяки яким широкі кола громадськості дізнавались про історію, культуру і традиції України, спротив різних верств населення колоніальному режиму. У дослідницькій роботі згадуються гучні політичні справи, сфальсифіковані радянськими судами проти таких правозахисників і дисидентів, як Левко Лук’яненко, Валентин Мороз, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Михайло і Богдан Горині, Петро Григоренко, Микола Руденко, Іван Дзюба, Олекса Тихий, Іван Кандиба, Іван Світличний, Микола Горбаль, Юрій Шухевич, подружжя Ірина й Ігор Калинці та інші. На підтримку невинно засуджених в’язнів сумління виступив Лев Добрянський, визначний лідер української діаспори, політик і економіст, очільник Українського Народного Союзу і багаторічний президент Українського Конгресового Комітету Америки, співредактор журналу “Юкрейніан Куотерлі”, професор Джорджтаунського університету, а пізніше Надзвичайний і Повноважний Посол США на Багамських Островах. Другим за вагомістю впливу не лише на діаспорне середовище, а й на громадськість всієї країни, за висновками дослідника, був Іван Кедрин- Рудницький. Входячи до складу редакційної колегії газети “Свобода”, а також як активний дописувач до інших північноамериканських українських періодичних видань, цей публіцист відзначався гострим пером і сміливістю ставити американським урядовцям дуже незручні питання. Василь Губарець віднайшов у бібліотечних архівах його статті, опубліковані в українській етнічній пресі США, зокрема цитується фрагмент зі статті “Політична ситуація і наше становище” на шпальтах часопису “Тризуб” (тижневик, заснований Симоном Петлюрою у 20-х роках минулого століття), в якій звучить нищівна критика на адресу тодішньої американської адміністрації. Парадоксальна річ, написане Іваном Кедрин-Рудницьким понад пів століття тому, дуже чітко екстраполюється на нинішню зовнішню політику США в особі Джо Байдена і Дональда Трампа, які так само підлещувались і продовжують підлещуватися до правонаступниці СРСР – нинішньої Росії, намагаючись угамувати божевільного путіна, призвідника російсько-української війни, територіальними поступками за рахунок України. Ідеологічне протистояння між СРСР і Заходом, що тривало десятиліттями, постійно втягувало у цю інтелектуальну борню журналістів української діаспори і слуг пера з радянської України, змушуючи останніх регулярно огризатися на сторінках партійних рупорів. В дисертації Василь Губарець ілюструє цю конфронтацію на прикладі того, як відреагували радянські друковані органи і в Москві, і в Києві на відзначення у США річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки в січні 1963 року. Своє вірнопідданство послідовно виявили поет Любомир Дмитерко (відомий тим, що активно підтримав виключення зі Спілки письменників Івана Дзюбу за книгу “Інтернаціоналізм чи русифікація?”), статтю якого із запереченням самої ідеї української дер-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин