Арт#калейдоскоп · “Це не реконструкція історії. Це реконструкція зламу”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Повернення Миколи Куліша
Слово Просвіти, №35 за 2025 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА
Це вистава-сповідь. Її дія розгортається не в конкретному місці й не в конкретному часі, а в пам’яті. Перед нами – людина, поет, що колись зробив хибний вибір. І тепер, у тиші власної свідомості намагається пригадати: з чого все почалося? Коли саме він зрадив себе? Це історія про поета, що став голосом держави, якої боявся. Побудував блискучу кар’єру в тоталітарному суспільстві. А ще це історія любові, яка не сталася. Любові, що народилася в революційну весну і була затоптана кіньми революції. Любові, що не витримала амбіції та запалення егоцентризму, не змогла побороти страх. У виставі не подають біографію, але не приховують: роздуми про головного героя спровоковані роздумами про життя Павла Тичини. Людини великого дару й великої внутрішньої травми. Творці вистави працюють із текстом Куліша, мов із матеріалом пам’яті: монтують спалахи, образи, ідеї, звуки, як це, можливо, робив би сам Курбас. У сценічному просторі оживає не лише сюжет, а й естетика українського авангарду 1920-х – як візія, як втрачена можливість, як луна. Це не реконструкція історії. Це реконструкція зламу. – Сьогодні визнають геній текстів Миколи Куліша. Проте змістовно більшість із них потребують серйозної інтерпретації та переоцінки, – зазначив режисерпостановник вистави Дмитро Весельський. – Якщо оцінювати конфлікт, драматургічні колізії, парадокс, художню напругу – все це в Куліша на найвищому рівні. Але все-таки його п’єси – продукт непростого часу, в якому вони народжувалися. Ці твори, ймовірно, написані великою мірою під тиском самоцензури і цензури зовнішньої. Аби ці тексти могли бути поставленими, вони мусили бути саме такими. Складно зрозуміти рівень щирості автора. Деякі фрагменти його п’єс звучать, як комуністична агітка. З великою вірогідністю ці фрагменти – вимушений крок. Але, тим не менше, це є. Звичайно, розумний читач або глядач відчує і побачить, що на відміну від тупих пропагандистських текстів текст Куліша складний. Попри те, що він іноді оспівував радянську владу, його твори були заборонені. Більшовицький устрій відчував у них загрозу. Сьогодні ж перед режисером, який береться за Куліша, – виклик: зрозуміти, які слова не з нашої доби, не нашого часу, мають звучати сьогодні, щоб не викликати шаленого внутрішнього опору. Тексти класика потребують змістової надбудови, зміни ракурсів. В Українському малому драматичному театрі, де я працюю художнім керівником, поставив п’єсу Куліша “Маклена Ґраса”. Прем’єра відбулася у 2018 році. Спершу вистава складно знаходила свою аудиторію, але після повномасштабного вторгнення стала користуватися великим глядацьким попитом. Глядач зріс у своїй цікавості до української драматургії, української культури, і наша вистава потрапила на гребінь цієї хвилі цікавості. “Маклена Ґраса” – дуже добре написаний текст, в ньому є багато того, що цікавить суспільство. В ньому можна шукати і знаходити відповіді на складні, хвилюючі питання про історичні помилки нашої держави. Власне, цього ще більше в “Патетичній сонаті”.
блення Миколи Стринадюка, що володіє понад двома сотнями авторських творів, – усіх їх зараз можна побачити на виставці в музеї.
Ця п’єса вже давно була в моїй режисерській торбинці. Прочитав текст на третьому курсі навчання в університеті. Він тоді мене заінтригував. Навіть колись обговорював можливість поставити його у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Цій ідеї симпатизував тодішній художній керівник театру Едуард Митницький. Але він не наважився на такий крок, і я думаю, що це було правильно. Тоді я був недосвідченим режисером і навряд чи зміг би подужати такий непростий і глибокий текст. А сьогодні текст “Патетичної сонати” здається мені особливо резонуючим. Тому що він не в останню чергу говорить про наш історичний шанс побудувати державу на початку ХХ століття. Не можна сказати, що ми не скористалися цим шансом. Можливо, доречніше вважати, що у нас цей шанс украли. Це дуже цікава історична доба – 20-ті роки, період революцій і національних змагань. Цей текст, як на мене, при ретельному погляді є сатирою на популізм, на боротьбу ідеологій. Насправді Куліш нікого тут не шкодує. Він дуже гостро висміює всі сторони політичного конфлікту того часу. На горіхи дістається всім: націоналістам, комуністам, імперцям і тим, хто боїться зайняти будь-яку з позицій. І це робить текст досить об’єктивним. Куліш не дає простих відповідей. Навпаки, він дуже добре змальовує складність ситуації, в якій були люди в той історичний період. Радію, що у мене була можливість реалізувати цей задум саме в Молодому театрі. Звісно, якби в цей же час мене запросили до іншого театру, то, можливо, я запропонував би цю п’єсу. Тому що вона в мені вже дозріла. Але саме для трупи Молодого театру грати Куліша – правильна річ. Бо Куліш – це улюблений автор патрона Молодого театру Леся Курбаса. Це не перший мій досвід співпраці з Молодим театром. До того, як я став художнім керівником Українського малого драматичного театру, поставив тут у 2016 році виставу “Поступитися місцем”. Вона кілька років йшла в репертуарі. Колектив я знав. Можна сказати, що ми завжди товаришували театрами.
Працювати було дуже цікаво. Ми не тільки зверталися до цієї п’єси, а ще намагалися інтуїтивно дослідити, зрозуміти й відтворити деякі принципи театральних пошуків Курбаса. Зокрема, одного з курбасівських періодів. Намагалися цим способом творити театр. Звичайно, це не спроба музейної реконструкції. При дослідженні тексту намагалися не ігнорувати сьогодення. Це не просто відтворення естетики того часу. Ми прагнули бути актуальними, говорити гостро, враховуючи досвід, якого не було, коли писалася ця п’єса. Гіркий сімдесятирічний досвід існування Радянського Союзу. Дуже задоволений співпрацею з хореографкою та авторкою пластичного рішення Ніною Змерзлою. Паралельно зі мною вона провела своє дослідження роботи з тілом, роботи з ритмом. Ми приділяли цьому багато уваги. Також неймовірно задоволений співпрацею з художником цієї вистави Борисом Орловим, який створював простір і допомагав відбутися саме такому театру. Репетиції були цікавими через спроби синхронізувати в єдиний художній потік роботу з простором з Борисом Орловим і пластику з Ніною Змерзлою. Це співпраця і взаємодія простору, руху та тексту. Репетиційний процес тривав довго. Стартував ще до нового року, а потім переривався і ускладнювався різними чинниками. Я продовжував працювати в Малому театрі. Тому ми не могли дозволити собі репетиції з ранку до вечора. Актори теж були задіяні в інших постановках. Зізнаюсь: я ніколи не працював з подібною формою. І взагалі – велика сцена для мене рідкість. Я прийшов без готових рецептів, але з певними задумами. Дуже вдячний колективу Молодого театру. Вони з великою цікавістю підключилися до процесу пошуку. Не все нам вдавалося одразу. Заходили в певні глухі кути. Пробували робити деякі речі, а вони не вдавалися. І ми мусили від них відмовлятися. Іноді це стає травматичним досвідом для акторів – і вони перегорають. А тут ми спільними зусиллями, навіть наступаючи на якісь граблі, переборювали всі труднощі і йшли далі. Ентузіазм акторів не зникав. Навпаки, вони тільки запалювалися. Я задоволений цією співпрацею, готовністю команди йти у невідоме. У нас був екстремальний випуск вистави, особливо в останній період. Незадовго до цього у театрі відбулася попередня прем’єра, і у нас було надзвичайно мало часу для роботи на основній сцені. Тому випускали виставу в шаленому ритмі. Це стосується звуку, світла, з’єднання всього в єдине полотно. Оцінюю виставу як перспективну, але таку, якій ще треба відбутися. Вдячний нашим глядачам, які були першопрохідниками цієї дороги і так нас підтримали. За цей період я засумував за рідним театром. У найближчій перспективі з радістю повернуся до роботи зі своєю командою. Але за нагоди залюбки попрацюю з іншими театрами, в тому числі з Молодим.
Київський національний академічний Молодий театр нещодавно звернувся до творчості одного з найвидатні% ших українських драматургів ХХ століття Миколи Куліша. На великій сцені театру відбулася прем’єра його “Пате% тичної сонати”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
