Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Читач бачить трагізм і сум Орлика через розлуку з родиною”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Пилип Орлик у діалозі із сучасністю

Слово Просвіти, №35 за 2026 рік

Оксана СЛІПУШКО, професорка, завідувачка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка Геніальна Ліна Костенко мудро і пророче сказала: Од звичайного погляду скрите відкривається лиш дивакам. Прочитай золоті манускрип& ти, подивися у вічі вікам. Вміння читати давні тексти – це не лише інструмент філолога, а й кожного, хто цікавиться історичним минулим, його духовним, політичним, культурно-літературним контекстами. Саме давні пам’ятки відкривають лице часів минулих і кидають світло на розуміння модерності. Засвоєні чи незасвоєні уроки історії відгукуються новими викликами і процесами. Відтак перепрочитання давніх текстів, їх реінтерпретація і тлумачення є вагомим складником творення контексту нового. Рецензована праця присвячена текстові, який відкриває нову грань не тільки історично значущої особистості, а й загалом цілої доби. Щоденник автора першої української “Конституції” Пилипа Орлика – це погляд у віки і через віки. Це не просто звіт особистості, це бачення тогочасних міжнародних, дипломатичних, політичних векторів, їх розуміння і місток у нові часи, звернення до нащадків. Автор не писав свій діярій суто для себе. Кожна фраза була розрахована на те, щоб бути прочитаною і почутою нащадками. Навіть, коли йдеться про щось особисте, він адресує свій досвід і почуття наступним поколінням. Відтак його щоденник є маніфестом патріотизму і національної ідентичності. Монументальну книгу відкриває монографічний розділ Валентини Соболь під промовистою назвою – “Діялог Пилипа Орлика зі світом тривалістю утри століття (Діяріуш Пилипа Орлика у світлі найновіших архівних кверенж у Парижі)”, поданий українською, англійською та французькою мовами. Так само трьома мовами є висновки до книги, що значно розширює коло читачів. Видання містить переклад діярію Пилипа Орлика українською мовою, а також фото оригінального тексту, що робить його надзвичайно цінним джерелом. Автор писав свій діярій у провінційному грецькому місті Салоніки 1724 року. Як наголошує Соболь, “коло співбесідників, яких доля звела у провінційних Салоніках 1724 року, часом нагадувало інтердисциплінарний семінар із міжнародного права, політики, дипломатії, історії” (с. 7). Текст свідчить і про великий талант, вміння Орлика заохотити своїх співбесідників до діалогу, а серед них – дуже цікаві люди, як англійський консул Джонс, митрополит Синайський, мандрівники на гору Афон та інші. Власне, Пилип Орлик має сміливість “бути собою у найскладніших випробуваннях” (с. 7). А його незмінним орієнтиром політичним і моральним залишається гетьман Іван Мазепа, про якого він “мислить у категоріях критичної межі народного болю та запізнілого прозріння” (с. 8). Послідовник Мазепи усвідомлює трагедію того, що народ не пішов за ним, не зрозумів його великого чину в ім’я України. Орлик мислить ретроспективно і перспективно, репрезентуючи унікальний текст як діалог між двома культурами. Бачимо тут і зв’язки Орлика з польським культурним колом, проте у політиці він керувався виключно і послідовно інтересом українським. Загалом в архіві Міністерства закордонних та європейських справ Франції зберігається бароковий діяріуш Орлика за 1672–1742 рр. у п’яти томах. Це один із найбільших щоденників і діяріушів у світі. 2024 року виповнилося 300 років від його написання Орликом. Проте текст став іще більш цікавим й актуальним, адже містить багато сучасних паралель і контекстів, які проливають світло на сучасні політичні й дипломатичні питання, а також культурно-духовні. Орлик писав свій щоденник у п’яти томах власноруч. Це його рука і його почерк. Друкувався щоденник до цього часу тільки частинами. Так, його початковий фрагмент, що стосується 1720- початку 1723 рр., був відчитаний із оригіналу Яном Токаржевським і побачив світ у Варшаві 1936 року. Рукопис 1725–1726 рр. друкувався у Варшаві 2021 року. Потім у 2023 році був підготовлений В. Соболь. Загалом це видання, як і попереднє, свідчить про великий подвиг і подвижницьку працю В. Соболь, якій вдалося відчитати часто непридатні до “розшифрування місця неякісних копій, а також поєднати пагінацію, дослідити палеографічні особливості оригіналу” (с. 11). Власне, робота над щоденником Пилипа Орлика – це робота інтердисциплінарна, основана на методах і підходах різних наук. Адже мультидисциплінарною є сама історія. Нині поширеними є підходи історичної антропології, в контексті яких щоденник постає як феномен ідентифікації. Автор сам репрезентує читачеві свою сутність, ідентичність. Пилип Орлик чітко усвідомлює те, що пише текст не тільки для себе, а передбачає читачів на наступні покоління, зважаючи на масштаб і величину постаті автора. Текст написаний на папері високої якості, виготовленому у XVIII столітті. Про це свідчить те, що рукопис не просто зберігся, а й пройшов випробування часом. Щоденник має ошатну, розкішну оправу із зеленого сап’яну. На ньому золоті літери, числа, видавнича марка. На внутрішньому боці девіз Франції: Свобода. Рівність. Братерство. Очевидно, папір Орлик привіз до Салонік із Європи. Він без філіграней (водяних знаків), блідо жовтого кольору, гарної якості та міцності. На такому папері були написані листи до Орлика від дружини Анни. “Почерк як складний психофізіологічний процес заслуговує на особливу увагу. Почерк автора діярія в п’яти розлогих томах вироблений, але його індивідуальна манера писання часом зазнає змін. Так, листи французькою, яку він вивчав самостійно, написані ретельніше, ніж польською, якою гетьман володів найкраще” (с. 17). Зі щоденника бачимо і те, що його автор досконало володіє популярною на той час наукою риторикою. Він написав свій щоденник старопольською мовою, розбавленою часто латинськими вставками, латинсько-польськими макаронізмами, туркізмами, церковнослов’янізмами. Також Орлик скопіював у щоденник листи, написані польською і французькою мовами, латиною. Тут він тільки згадує про шифровані листи, написані шифрами / цифрами. Вражає красивий бароковий почерк автора, який використовує чорнило хорошої якості, чорного кольору. Очевидно, писав уже металевим пером, мідним чи срібним. Як наголошує В. Соболь, “рукопис Пилипа Орлика 1724 року навіть з формального погляду – традиційний тільки на перший погляд. Приватні, зрідка навіть інтимні фрагменти в діярії контрастують із політичними та дипломатичними справами, зі вставленими до щоденника – “для пам’яти” – численними його листами. Але так насправді цей рукопис є унікальний уже від першого рядка. Бо ж саме тут “для пам’яти” ... автор писав те, що на серці скніло, куди серце летіло: історію своєї великої родини, з якою був розлучений” (с. 25). Саме у цих особливих місцях пам’ять ніби кристалізується, і вони є вагомими фрагментами для осмислення авторської індивідуальності. Так, розповідь-вставка у рукописі під 1724 роком є зразком барокової автобіографії. Це три аркуші всього, шість рукописних сторінок, проте цей текст відлунює в нотатках і подальших. Читач бачить трагізм і сум Орлика через розлуку з родиною. Коротко він пише і про себе, де і коли народився, про дружину, про вісьмох своїх дітей. Подає розповідь про народження кожного з дітей, особливу увагу приділяє коханій дружині Анні. На той час йому було 52 роки. І всі “буремні події того століття, коли зазнавав змін геополітичний візерунок цілої Європи, відбилися на долі України, й Орликової родини. Відчитування нотаток унікального діярія гетьмана як діяння словом у дивовижний спосіб здатне їх не лише наблизити, а й увиразнити неперебутність, історичну вагу і злободенність. На тлі наративних світів цілого діяріуша біографічна перлина Pro memoria ... є винятковою. Вона позначена силою дуже особистих спогадів, переживань, надії на повернення до гаряче любленої родини. Це джерело витривалості Пилипа Орлика, віри у власну особливу місію – повернути і родину, і Україну” (с. 31). Текст щоденника Пилипа Орлика є синкретичним, адже “тут усього більше, ніж досить: і прото-автобіографія, і приватна щоденність, і лікування себе самого і найближчих ..., і бюрократичні засади Оттоманської Порти, і забобони та релігійні звичаї греків, і полювання, і невтомний пошук для читання цінних книжок різними мовами. Це останнє відігравало чи не найголовнішу ролю. Адже гетьман належав до суспільного класу з блискучим рівнем освіти, властиво такого, якщо послужитися кваліфікацією Жана Ербара... який мав “ментальну бібліотеку як культурний капітал” (с. 33). щоденник містить і цікаві авторські коментарі до книг, які прочитав автор. Цікавою сторінкою діярія є стосунки самого Пилипа Орлика і його сина Григорія з Вольтером. Саме Григорій передав філософу від батька багато цікавих матеріалів, зокрема про Івана Мазепу, які були використані Вольтером при написанні історії Карла ХІІ. “У діяріуші silva rerum” по-бароковому контрастно поєднуються сухі нотатки і розлогі описи, лірична сповідальність з епістолярним багатим доробком Автора (правдоподібним є використання ним реєстру топосів притаманних епістолярію, як того навчали в курсі риторики)”. “Діяріуш став для його автора своєрідною філософією витривалости і сили духу. Відчутною в ньому є шляхетна амбіція гетьмана, аби хтось прочитав написане. Правдоподібно завдяки синові Григорієві, його прочитав Вольтер” (с. 35). А нині читаємо і ми завдяки праці Валентини Соболь і перекладачів тексту: В. Литвинова, Л. Шевченко – з латини, З. Борисюк – з французької, К. Богатирьової – з англійської. Пилип Орлик написав свій щоденник скорописом, курсивом, прагнучи писати якомога швидше. Чим далі, тим більше його почерк ставав дрібнішим і менш розбірливим. У щоденнику спостерігаємо зростаючу вагу французьких листів і вставок. Автор із інтересом пише про грецькі Салоніки, що є цілком новими для нього. “Європеєць Орлик опиняється в зовсім інших реаліях; його гостре око обсервує, осмислює, фіксує. ... Обсервація і осмислення побаченого – то безцінний матеріял. Це абсолютно інший наратив у порівнянні з його переживаннями, з незагойною раною, якою є розлука з родиною” (с. 40). Цікавими і сповненими патріотичних переживань є міркування Орлика про політичну ситуацію в тогочасній Україні. Кілька разів він згадує трагедія Павла Полуботка – чернігівського полковника, який “зі спільним наміром від усієї Української Старшини їздив до його царської милости з іншими колегами зі суплікою, прохаючи, аби могли згідно своїх прав обрати гетьмана, цар наказав узяти до в’язниці, всі добра його рухомі й нерухомі забрати і самого на Сибір спровадити. Однак гетьмана в Україні немає, тільки Москва править по всіх містах, усі маєтності не тільки від світських, а й від монастирів відібрали. ... московське військо стоїть усюди в Україні” (с. 255). Він бідкається, що “Москва в Україні усім править і всю її собі підпорядкувала” (с. 276). У щоденнику вміщено різні листи, зокрема до великого візира, посла англійського, графа Флеммінга, статс-секретаря шведського Боплана, воєводи польного та ін. Останньому Пилип зізнається: “Любов моя з дружиною моєю Рецензія на книгу: В. Соболь. Діялог зі світом тривалістю в три століття. Діярій Пилипа Орлика 1724 року. Від2 читання з рукопису, переклад, опрацювання, примітки, індекси. Варшава, 2025. 814 с.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин