Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Вернісаж · “Творам Ярослава Милосердного властива тонка мелодійність і щира сердечність”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Благословенний Господом

Слово Просвіти, №35 за 2026 рік

Валерій ФРАНЧУК, народний художник України, лавреат Шевченківської премії Світлини надано автором З Ярославом я познайомився на його персональній виставці в муніципальній галереї мистецтв м. Києва ще в 2021 р. Народжений на Одещині, Ярослав Милосердний вже тоді привіз у своїх творах не лише сонце й тепло Придніпров’я – села Іванівки та міста Жовті Води. Тут були краєвиди різних частин України в його творчій інтерпретації. Хоча переважали образи степу з курай-травою та якоюсь первісною меланхолійною інтимністю. А ще щирою зацікавленістю до історичних й архітектурних перлин рідної Батьківщини. Тому я стараюся при найменшій нагоді підтримувати таких активних молодих митців, у яких виробилося своє авторське бачення навколишнього світу. Бо ж і сам досі живу, а це вже понад сорок років, в такому активному темпі, який не дає душі захолонути, а руці втомитися. Тому, незважаючи на криваву – Минулого року я відзначав невеликий ювілей (35 років) і звернувся до своєї спільноти у Фейсбуці. Серед моїх друзів є галеристи, колекціонери та музейники. Тоді відгукнулося багато людей з пропозиціями зробити виставку, – пригадує Дмитро Коваль. – Відгукнулася, зокрема, моя давня кураторка, з якою мав нагоду співпрацювати на виставці “Таємнича Україна. Нарис історії до сьогодення” в Музеї історії Києва, – пані Тетяна Костенко. Зараз вона співпрацює з галереєю Zenyk Art Gallery у Львові. Саме пані Тетяна запропонувала мені зробити виставку в цьому місті. Подумав: а чому б ні? Попри те, що географія моєї виставкової діяльності досить велика та різноманітна, у Львові я раніше не бував, у цьому місті в мене ніколи не було виставок. А тут з’явилася чудова нагода познайомитися з містом Лева. Сама ж локація, на мій погляд, одна з найкращих на сьогодні в Україні. Тож ми почали обговорювати концепцію проєкту та можливі дати проведення виставки. Спершу це мав бути кінець жовтня цього року, потім – навіть жовтень наступного. Але так сталося, що з’явилося вікно з кінця липня до кінця серпня. І куратори цієї галереї звернулися до мене, щоб я оперативно готував експозицію саме на цей час. І хоча це було дещо спонтанно, але склалося все так, як і мало бути. Назва виставки “Ex humo”. У перекладі з латині це означає “Із землі”. Підібрали досить різноманітні полотна. Представлені роботи створені переважно вже після початку повномасштабного вторгнення. У прямому сенсі слова – під ракетами та “шахедами”. Ти твориш у майстерні, і тебе поглинає енергетика середовища, сама метафізика живопису. І обстріли, як це не парадоксально, відходять на другий план. Ти не можеш по-іншому жити в цих реаліях. Тепер мистецтво просто рятує. Знову ж таки – чому в назві агресію московитів проти України, знаний і глибокошанований в мистецьких колах маестро з Чернівців Іван Гуцул торік вкотре запросив нас із донькою Марією Франчук на великий всеукраїнський пленер “Лавандова мрія”, що відбувався як у місті Хотин, так і в прекрасному селі Білівці. До речі, результатом двох пленерів стала велика групова виставка, яка днями завершилася в Муніципальній галереї мистецтв Деснянського району м. Києва. Та повернімося до пленеру на Буковині. Щойно вийшли з автомобіля на базу, де ми жили, – дивлюся, йде до нас з етюдником через плече Ярослав Милосердний, з яким він, мабуть, і вночі не розлучається. І так, щоб усі чули, каже: “Який я радий, Валерію Олександровичу, що ви з нами!” “Нам також приємна ця зустріч”, – відповів я. Дні пленеру пролетіли, як мить, і на прощання Ярослав Милосердний поцікавився: “Чи зможу я ще колись виставити свої твори у вашій славній галереї мистецтв?” Я сказав йому, що наступного разу митець може представити свій доробок лише через п’ять років. “У 2026 році минає якраз п’ять років”, – з радістю відповів Ярослав. “Тоді привозь, Ярославе, свою працю в Київ!” – запросив колегу. Так трапилася наша друга зустрічі його виставка. Варто зазначити, що творам Ярослава властива тонка мелодійність і щира сердечність. Це наше українське світовідчуття до рідної землі. Бо, як у пісні, що переливається ліричністю слів, так і в живописі митися з автором. Надзвичайно вдячний галереї за блискучу організацію. Вдячний кураторам Тетяні Костенко та Станіславу Васюрку, директорці галереї Христині Береговській. Не можу не згадати і засновників галереї Зиновія та Максима Козицьких. Варто зазначити, що заснування самої галереї має дещо трагічну історію. Вона заснована в пам’ять покійного онука Зиновія і сина Максима Козицьких. (Пан Максим зараз обіймає посаду голови Львівської ОВА). На жаль, їхній син та онук пішов у дуже ранньому віці – 19 років. Було вирішено в пам’ять про нього заснувати цю галерею. Це своєрідна пам’ять рідної людини. Відкриття теж відбулось на найвищому рівні. Я не пам’ятаю подібних. Дуже втомився, але це була приємна втома. Відкривали виставку в нестандартному ключі. Відкриття збіглося з днем відкритих дверей у галереї. Відвідувачі могли прийти безкоштовно. Контингент був різний. Процес відкриття виставки тривав цілий день – від початку роботи галереї до закінчення о 19:00. Ще до відкриття вишикувалася довга черга. Така цікавість до мистецтва зворушила. А люди все підходили, займали місця, аби побачити виставку. У цей день завітало більше двох тисяч осіб. Це свідчить про високий рівень зацікавлення мистецтвом і професійний підхід до організації самої виставки. Те, як зустрічала львівська публіка і гості міста Лева, надзвичайно надихає, окрилює на нові проєкти. Тому що так тепло ще ніде не зустрічали мою твор-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин