Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №36 за 1997 рік

Слово Просвіти, №36 за 1997 рік

с йно з сна р зво Б РО 1 они | - й Р ру, ЗР , | і ч 1 , | ) Ра і | ? М . пи? г | і і Ї чі С "б Г Ю Ті 14 м т 'ь і ч горем і; 5 і і (й, Пеібї МІ пн ЧІ і і к і | 4 ії «55 |хк і «бЛТВО й л 111 Ач "ТРеТ ій "м ІбТА їз | І і уути - «мі їк Їх КОМІ рр РИ МІРУРЕВОПИТОХХ: | б'й КоОдИиМе | кила ЧТ уРУТА | "|А зу у мі Їч АМНіЄ їі ДРОВ ОЛАЛ ТАТ ЕТ мії али ДОР НК ПА Р М "пд | |опичен М крик ГРОНМТРІСТОМ ПІЄМОЇ Ії чиокомию « ТрЗВАІМ ЗО Мого мні гран ге УуеР АГА ВІНОК! ПОЛ. гичійни, ГУМАТИ І 1ОоЛ ГпиННо Мч ій к Іру вЕРУ рі 11) ча її ро ДОМ ЛИ | , ЦО МОУ У ІіКоОк АОС 3 віск - алопічі мо) , пе им принитогу ПОРУ зм Пп охмІдДнУ зоря опиСть удуїв Ми окр, к 5 пучення 1їСХ пр м ЛИТОГО СУСРІАМНІЮГО ХА п з (Х | - П є зії! 11; пчетімо аормайн ПЦМ М Лауреат ой пи | - нау ВІКИ, ги ЗС0БІГІЬ на ниє крупими птьс! МІ ями ма! говорить ненми;зу ІщИм вЛлЛОПпОоОмМ СсНнОїХх ОСєЗзінН ачі Охь як піДОМАЙ поєма Калаказ хІсА | Не списана а ІЗ проГгОодІиинІх грогчн мих ПІУДІН У МОаАлАєЄМьЬКІЙ ім нн й Їчкерії Як і 120 роко гомтуу, ПИШУ» 11 К.апка лі ЧК ли, а рос Тиє кі РОМ бі 4СТОСОбУЮЧИ НОВІТНІО «Ю; п и | Там їм и ПОСГЯЛОЇ - г зброю, встанови мог рат 1 « 3ИИ р» пок І сСпОю праве ди ть» | 1 "бі. АУБАРІНОЙ ОТ кри М ЛІС Кк ( є ве зуховоди СТІ наноі хьші християни промопля " Ь ють ЛО гордих гоОрців Словами Із Її Пенче ка Ми християми. храми, школи, Усе добро, сам Ба | нас! Нам пизки сакля оч кола Чого вана стоїть У вас Не намн дана; чом ми рам Чурек же вий та вам не КИНСМ, Як ти собаці! Чом ни нам Патить за сонцеє їм ПОШИННГ і Тоді м тепер кавпказьм моди захищали свою сак.О І спій чу рек Як | ТОДІ - АЛЯгГаО костьми людей муштрованих чимало Які тоді -- імперські ІЙСЬК прапите м осеняють сесбє хрестом 1 речуть, Лю, пони «нс ПпоОоГанс» пОПИ дТернамцтили християнс У той ЖІ час 3 ЯКОЮ СИЛОЮ (І проникненням звучать ПоєтоОги ( лопа, звернені ДО кавказьких захисників, отих справеніх лицарів великих, Богом не забутих» Борітеся -- поборете, Взм Бог помагає"! же добру копу піт мандрує Із книги Б книгу, Зі СТОТТІ В СТОЇ | / Мн тю пегковажно зронене свого часу Олександром Рус овим твердження, що Остап Вересай був найтопановитіший | останній кобзар укроїнським Я ажніяк не збираю і приземлювоти зночення 1: міСЦе Вересая В нашому кобзарстві Хочу пише зауважити, що кобзарів, які талантом | набутою моз0льною працею майстерністю доросталпи обо и перевершували вепикого (Остапа, було В Україні ТОДі чимаОлгпо Тільки їм, на ВІДМІНУ ВІД Вересая, не потапанило зустрітися бодай з одним великим і маєтним укроОїнським потріотом запюбленим У кобзарс ьке мистецтво Одним ІЗ ТОкКких недоспіджених І майже зобутих геніїв кобзарства був Федір Гриценко (по вупичному Холодний| 1902 року відомим український художник ! фольклорист Опанас Сластіон писав «3 великим жалем я недавно почув, що помер нЕЗкичайний кобзар Федір Холодний, ста: рець років 70-ти". Всі, хто чув І знав його кобзарі, пірники й приватні особи кажуть, ЩО ПО експресії співу та добірності гри немає "Ому рівного. Це був правдивий артист ! глибоко нещасна пюдина, що не мала ніякого "Ристановища, щоночі перебувала під ти: "Ом, то де-небудь у хліву або просто в КОНОВі, в бур'яні Найпоганіша погода не могла ЗОгноти його до пюдей, яких ВІН Не ПЮбив | вважав за краще тремтіти и мерзнує- Ти но ХОЛОДІ, мокнути під ДдОЩем, аби ТІЛЬКИ "Є звертатися за допомогою, тому й Про: зволи мого Хоподним» («Киевская старина», 1902) Малою батьківщиною кобзаря деякі! ЗОСЛіДники евожоють село Груні Зіньківського РОМОну Полтавської області Осліп Грицензр на 14-му році життя ансозчем го) від РЕРНАСЬКИЙ кобзар Дмитро я нору ал Холодний перейняв лиш | рен ро бідну вдову й трьох синів» 19 70 ми і|браото» Все інше, кілько Я твори "Нь, псалмів та катів, ІНеурументалимі У ЗБ зосвоював самотужки, «ЗО Че , ВІД мандрівних кобзарів та пірників За па | ; РЯДКУ який тримав при своєму ДВОРр! "Дуристів | примушував їх співати ПІД чос п - ЧА Гу ьбищ не тільки козацькі думи, апе и незу а і Реозавн ьо і рр нання - що 040 аааеннинвнаннннниннннннинния МОподих піт він приглянувся ОДНОМУ - є Лі п че чо ую кн "б аль ве нт На Шевчемківському святі - 27 17 Каневі. Фого І. Яїцького. За нас прайда, за пас слава Й воля спятан! «Аше кто речет, яко любмо Бога, а брата своего ненавидит, ложе єсть» -- слова зі Святого письма ваяті Шевченком у рефрен до не менш знаменитої посапо «РІ мертвим, 1 живим, і ненародженим землякам моїм в Україні ії не в Україні моє дружнєє посланіє». Кожне слово, кожен рядок волає тут до нас з вами, до українців, Шевченкових нащадків, кожен рядок сповнений болем 1 розпукою, він проникає до серця кожного небайдужого до долі своєї землі, своєї України Пост закликає помобити «щирим серцем велику руїну», навіть таку, якою вона через недалекоглядність сипів стала після польського, а потому й московського геноциду. Не шукайте в інших землях кращого життя, його там немає, мовить пост. Навіть на небі не знайдете ні волі, ні правди. Правда тільки у своїй хаті, разом із силою і волею. Хіба це не сучасні поетові рядки, хіба Шевченкого слова не будять душу, не зачіпають за серце гарні соОроміцькі приспівки Панич був роздайбіда и СсКОНДОЛІСТ | «За качества», Як згадував Холодний, його заслали до Сибіру, де Він і пПпОМеР Холодного пригріли поптавські поміщики АДбаза й Кочубей. Ппатили за кожен вечір по-царському 25 карбованців. Хоподний А«ЗОПОНІВ», купив собі «плисові штани і блискучу чуморку» Слава про незвичайного кобзаря, який уміє майстерно грати на кобзі пальцями ніг |був і такий, майже цирковий номер у репертуарі Холодного), швидко полинула від ОДНОГО ПОМІЩИЦЬКОГО МаЄТКУу до другого иИого почали наввипередки запрошувати че пише ПОЛТАавські ДІДИЧІ, (0 М київські ТО Чернігівські Він виступає і з Ссольними концертами ! грає в поміщицьких оркестрах нарівні з професійними скрипаля-мли, фрлейтистами, сурмачами, бере участь В акумедіях», ЯК! ставили перед народом (здебільшого в ярмаркові дні) актори українських геатрів Тараса Шевченка в ті роки також наввипередки запрошували ПОПТОВСЬКІ, КИ!ВС ЬКІ та чернігівські поміщики, як! ще не забупи свого козацького роду-племені На одному з панських гучних балів слухав, мабуть, наш Великий Кобзар Федора Холодного ! в повісті «Прогулка с удовольствивм и не без морали» зафіксував цю зустріч, скозовши, що якби Гомер послухав укроїнського кобзаря, то викинув би своє алукошко, именуемое пиром» І напросився до нього в міхоноші Федір Хоподний, заробляючи великі як ча ті часи гроші, статків так ! не надбав Душо йому нестерпно боліла, він «лікував» ї горілкою і майже 8с! зароблені гроші або ж пропивов, або ж роздавов таким, як | сом, сліпим неборакам. Не маючи ні батька, ні неньки, ні сестри, н! брата, пішки, з кобзою за плечима, сходив Україну та Крим, забив: -я ож но Кубань до колишніх запорозьких братчиків Шукав відповідей но якісь Тільки Б відомі запитання А не знамшовши, и) «БАНДУРЩИК ВІН, БЕЗ ЧИСЛА ХОРОШИЙ...» "пи тяч, (ль 1 - ор и о ша то т нас, його земляків? Постові болить, що більшість отих землячків не знають, якого вони роду й племені, цвенькають собі по-чужинському та іздять у всякі там закордони. Та не за тим, щоби чужому научатись, а виключно з метою наживи. Поєтові слова проникливі 1 гНІВНі. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра снятого. Волі! Волі! Братерства братнього. . . Ох, якби так сталось, щоб ви не вертались, Щоб там І здихали, де ви поросли! Зазначимо, що звертання поетове розраховане здебільшого на дещо освічених своїх земляків як колишніх, так і сьогоднішніх, то вже годі й казати про сучасних порожньоголових барахольників, котрі за долари продадуть і рідну матір, а з України вивезуть за кордон усе до останньої нитки. ЩІ; здебімзовані землячки зовсім іншої формації, замкнувся в собі, почав уникати людей, особливо багатих. А бідним співав лише тоді, коли пропивав увесь одяг и лишався водній драній свитці на голе тіло. Але як співав! Увесь базар ридма ридав разом з ним. ПО Мартинович записав захоплені розповіді нищенської братії про свого геніального побратима: « як прийде на базар г як сяде там гроти, то відбирає заробіток у всіх сліпців. Бандура у нього велика, багатоструннао і грає він но ній краще ніж на скрипку. Увесь народ так | стоїть коло нього. | пани, і купці, г жиди! Наших псалмів уже всіх чисто знають, повиучували вже люди, то не дуже А слухають, ау його щодня то все нові То як сидиш коло нього, то гроші ток І скидають, Тільки -- брязь! брязь! брязь! - у купу... Він такий, що оце сидить, адалпі и пішов - ОТО Вже Ввипить піШОВ ВвОСЬМУШКУ Як не вип'є воОс ьмушки, То и грати не буде. Випив восьмушку, вп'ять сів, уп'ять грає. . Бандурщик він без числа хорошим. Ї вже гра, вжегра. Так, мабуть, вінй не своїм духом гра та й годі» Надзвичайно цінну характеристику виконавської майстерності Ф Холодного лишив нам той же ГЇ. Мартинович у листі до Гната Хоткевича від 3. 08 1932 року: «Дуже вже предивний кобзар був Холодний. Іноді як грав на бандурі, так у його звуки зливапися | гра його була така, як гра на скрипці, що не чути бренькання. | грав на кобзі ток, неначе говорипа кобза його, наче словами промовляла. У мене дух захопило, як я вперше його почув» До останніх днів свого довгого життя Ф Холодний не мав ані власної хати, ні сім Був такий бідний, що поводиря не наймав, а ходив розом з іншими кобзарями то пірниками Його неодноразово арештовували, кидали до хоподної Виходив звідти ще мовчазнішимй, ще несамовитіший | знову пускався в мандри Кликали його рідні степи, пише там, серед їхнього замисленого без ані ет вени 090опоннюнннць и Р п -- о и онко жою тб ди питтАєКонІ Ні доти ор РТе, б О ГОТаАїТоарнОою» жажною шєтемоОюЮ поза тлАєт о націона ТАТО і мор ПАН О УРеАТТАТ ПІ га ПО «р паукопого потеишал у Ль Но чи м Й іпкудишнию 4 пла ЛЮ "па школу Та чу "оННРНИ ку рілеГн Мі гм у ПС М ОЛлЛОГіІмо ю Якби пи вчились так, як треба, Га и мудроєсть би була своя Психологія «раба, подножка МІоскти» домінує пже декілька стомть, попа в кробі багатьох машгих асмлйячтии її, КОТ: и дотепер усе чосаняться ергускоязичним Предзмеєиєми ЦЮ Чого ну ПИОЧИАНИТЄСЙ пи! Сини серлешної Украйнн! До добре ходите ФО Нмі, Ше лучче, як батьки ходили Не чпаньтесь, з пас деруть ремінь, ДА з їх, бунало, й оми топили Збірка «Гри літа» -- велетенський згусток Шевченкової розумової енергії й сили, національної свідомості та молитпи за Україну, за її знедолений мод. Адже саме за неї найбільше постраждав пост під час арешту «братчиків», членів Кирило- Мефодіївського товариства за гостро викривальну антикріпосицьку поєму-сатиру «Сом», за осуд пашонального гноблення та імперського загарбниптва у творі «Кавказ», за проникливий 1 бунтарський «Заповіт», котрий залишив вогиистий слід у подальшому визріванні нашональної 1 соціальної самосвідомості народів царської Росії Шевченко пішов на Голгофу спокутувати за свій народ. Його не розіп'яли, як Ісуса Христа, а віддали на 10 років у царські солдати, закинувши з колишні монголо-татарські степи Він карався, та не каявся, його совість була чистою, поєт розумів, що зазнав мук як виразник духу своєї знедоленої паші, як мислитель і пророк, як гордий Прометей, котрого він зобразив у «Кавказі», серце якого щораз оживало й сміялось До СВОЇХ ворогів... Ї колись таки збудуться пророчі Шевченкові слова про «сім'ю велику, вольну, нову», де пануватимуть високоморальні чинники, що визначать ціннісні орієнтації на добро, праведне життя, справедливість, побратимство, любов до своєї праматері землі -- України-Руси. /гор РУСАНІВСЬКИЙ РОЗКАЖИ МЕНІ, КОБЗАРЮ межжя душа його отримувала спокій, лише там чув його молитви Господь. На жаль, не записали повністю наші фольклористи його колосальний кількісно | якісно репертуар. П. Мартиновичу вдалося в 1805 році зафіксувати тексти лишень 4 дум та біля 40 псалмів. Не зуміли «схопити» на фонографа ії його задушевний спів. Гнат Хоткевич свого часу писав, що йому вдалося зібрати багатий матеріап про Ф Холодного, що Холодний у підготовленій Хоткевичем до друку «Історії Кобзарства» займає чільне місце. Проте підготовлений до друку рукопис ЦІЄЇ надзвичамно ЦІННОЇ книги «ЗОЛІГ» (і можливо навіки) в архіві Харківського НКВС-- КДЬ Не збереглася ! дивовижна |45-струнно| бандура, Що вміІЛа ПІД МОГО ПОЛьЦЯМиИ ПЮДСЬьЬ:- ким ГОЛОСОМ | ПЛОКОТИ, І СмІЯТИСЯ Тож, Едине, що ми маємо, - це розпорошені по часописах кінця дев ятнадцятого початку двадцятого СТОЛІТЬ ЗГОДКИ про иого многотрудне життя | був би він, як каже поет, «.. Сліду не кинув ніЯяКОГО, ОДНакКОВО, чи жив, чи ЗОГгинУВ» якби не грофічний портрет того ж таки невтомного ПІ Мартиновича Сидить з00- раженимй на цьому портреті наш славетний кобзар З бандурою в рукох, склавши босі ноги по-турецькому, задивпений у себе, заслуханий У СВОЇ пекучі Думи Ще Душо ого схвильована проспіваним, ще колотить її чаш тисячолітній НЕВОЛЬНИЦЬКИМ ПЛАЧ (и, подай, подаи /ос ПОДИ, з чеба дрібен дощик, А знизу то буйний йтер Ой чи не встола би на Чорному морі то бунйная хвиля! Га чи не позривало б якорі з турецької которги, гей! Подай, Господи, -- квипить-проквиляє нетлінно кобзарська душа Федора Холод: ного, - щастя й долю народові укроїнському Досить з нього каторг турецьких, польських московських. Прихисти його, Боже Зміни свій гнів на милість і пюбов Микола ЛИТВИН "За О Сластіюоном, Ф Гриценко-Хоподний народився у межах 1832 року. Але П Мартинович, який неодноразово зустрічався з кобзарем, 1885 року згадує про нього як про 72-літнього Отже, Ф Гриценко-Холодний у0 ОДНОЛПІТКОМ Т. Шевченка, народився приблизно 1813 року т! пОМер приблизно на 89 році життя че рн б п Р РЕ; сю б

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин