Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Мову правди треба вчити скрізь і завжди”. Ніл Хасевич · с. 5сторінка оригіналу ↗

ШЛЯХ ДО ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ ПРОЛЯГАВ ЧЕРЕЗ ДРУГУ СВІТОВУ (За дослідженнями Джона Коласкі, автора книги “Партнери по тиранії”)

Слово Просвіти, №36 за 2008 рік

Закінчення. Поч. у ч. 25, 31 за 2008 р. СЕКРЕТНИЙ ДОДАТКОВИЙ ПРОТОКОЛ На основі підписання Пакту про ненапад між Німецьким Рейхом і Союзом Радянських Соціалістичних Республік уповноважені представники кожної з двох Сторін, що нижче підписалися, обговорили в суворо конфіденційних перемовинах питання меж відповідних сфер впливу в Східній Європі. Унаслідок цих обговорень прийнято такі рішення: 1. Щодо територіальної і політичної попередньої домовленості стосовно країн Балтії (Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви) та північного кордону Литви, то Сторони в своїх діях керуються домовленостями про сфери впливу Німеччини і СРСР. У зв’язку з цим інтереси Литви в районах Вільно визнаються Сторонами окремо. 2. У випадку територіальної домовленості щодо Польщі, сфера впливу Німеччини і СРСР буде поділена орієнтовно лінією річок Нарва, Вісла і Сян. Зацікавленість Сторін робить бажаною підтримку нейтральної Польщі, котра буде обмежена в можливостях у ході подальших політичних подій. В будь-якому випадку обидва уряди будуть вирішувати питання за дружньою угодою. 3. Відносно Південно-Східної Європи увагу викликає зацікавленість радянської Сторони в Бессарабії. Німецька Сторона оголошує повну політичну безпристрасність у цих районах. 4. Цей протокол повинен трактуватися обома Сторонами як суворо таємний. Москва, 23 серпня 1939 р. За Уряд Німецького Рейху: В. Ріббентроп. З усіма повноваженнями Уряду СРСР: В. Молотов. Посол Німеччини в Радянському Союзі (ШуD ленбург) до Міністерства заD кордонних справ Німеччини Телеграма Дуже терміново Цілком таємно Москва, 26 листопада 1940 р. Міністрові Рейху особисто Молотов попросив мене відвідати його сьогодні ввечері й у присутності Деканозова заявив таке: Радянський Уряд вивчив зміст проекту Міністра закордонних справ Рейху, про що йшлося в останній розмові 13 листопада, і займає таку позицію: Радянський уряд готується ухвалити проект Пакту чотирьох держав щодо політичної співпраці та взаємної підтримки на наступних умовах: 1. Погодження негайного виведення німецьких загонів із Фінляндії, яка, згідно з конвенцією 1939 р., належить до сфери впливу Радянського Союзу. Водночас Радянський Союз бере на себе відповідальність щодо гарантій мирних відносин з Фінляндією і захисту німецьких економічних інтересів у Фінляндії (експорт лісоматеріалів і нікелю). 2. Погодження протягом наступних кількох місяців гарантованої безпеки Радянського Союзу в протоці Босфор і Дарданелли: ухвалою договору взаємодопомоги між Радянським Союзом і Болгарією, яка розташована посередині чорноморської прикордонної зони безпеки Радянського Союзу і створенням бази сухопутних і військово-морських сил СРСР в межах Босфору і Дарданелл на умовах довготермінової оренди. 3. Погодження територіальних надбань на південь від Батумі й Баку в напрямку Перської затоки, що визнається центром прагнень Радянського Союзу. 4. Погодження відмови Японії від її прав на вугільні й нафтові концесії на півночі Сахаліну. Згідно з вищезазначеним проектом протоколу демаркації сфер впливу, потрібно корегувати план, який накреслив Міністр закордонних справ Рейху, щоб обумовити центр прагнень Радянського Союзу на південь від Батумі й Баку у напрямку Перської затоки. Також проект протоколу або угоди між Німеччиною, Італією й Радянським Союзом, з повагою до Туреччини, повинен передбачати поправки, які б гарантували довгострокову оренду бази легких морських і сухопутних сил СРСР в районі проток Босфор і Дарданелли, з внесенням — у тому випадку, якщо Туреччина оголосить, що вона готова приєднатися до Пакту чотирьох держав, — гарантії трьох вищеназваних країн, незалежності й територіальної цілісності Туреччини. Цей протокол повинен передбачати, що в тому випадку, якщо Туреччина відмовиться приєднатися до Пакту чотирьох держав, Німеччина, Італія й Радянський Союз погоджуються розробити план, завершити нагальні військові та дипломатичні заходи і заключити з цього приводу сепаратну угоду. До того ж, повинна бути угода щодо: а) Третього секретного протоколу між Німеччиною і Радянським Союзом щодо Фінляндії (дивіться вище пункт 1); б) Четвертого секретного протоколу між Японією і Радянським Союзом щодо відмови Японії від її прав на нафтові й вугільні концесії на півночі Сахаліну; в) П’ятого секретного протоколу між Німеччиною, Радянським Союзом та Італією, який визнавав би географічне розташування Болгарії всередині чорноморської прикордонної зони безпеки Радянського Союзу і політичну потребу укласти договір взаємодопомоги між Радянським Союзом і Болгарією, який жодним чином не повинен впливати на внутрішній режим Болгарії, її суверенітет чи незалежність. Наприкінці Молотов заявив, що радянська пропозиція передбачає п’ять протоколів замість двох, які запропонував Міністр закордонних справ Рейху. Він високо цінує формулювання німецької точки зору. Шуленбург Німецьке Комюніке до Москви 21 червня 1941 р. (відповідь Гітлера) Радянський посол у Берліні одержав від Міністра закордонних справ Рейху меморандум із детальними фактами, в яких стисло підсумовано: І. 1939 р. уряд Рейху, попри суттєві суперечності внаслідок непорозумінь між націонал-соціалізмом і більшовизмом, намагався порозумітися з Радянською Росією. Згідно з пактами від 23 серпня і 28 вересня 1939 р., уряд Рейху переорієнтовувався у ставленні до політики СРСР і відтоді щиро йшов назустріч Радянському Союзу. Ця політика доброзичливості дала Радянському Союзові велику перевагу в сфері зовнішньої політики. Уряд Рейху уповноважений заявити, що відколи обидві держави, шануючи державний устрій одна одної й не втручаючись у внутрішні справи решти компаньйонів, мали б зберегти сталі, добросусідські відносини. На жаль, незабаром стало очевидно, що уряд Рейху помилився в цьому припущенні. II. Незабаром після укладення німецько-російського договору Комінтерн, до якого входили офіційні радянські представники, що надавали йому підтримку, відновив підривну діяльність проти Німеччини. Саботаж, тероризм і шпигунство відбувається повномасштабно, що незаперечно свідчить про підготовку до війни. У всіх країнах, що межують із Німеччиною, і на територіях, зайнятих німецькими загонами, триває антинімецька пропаганда для протидії зусиллям встановити Ріббентроп зустрічає Молотова в Берліні стійкий порядок у Європі. Югославії охоче запропонував зброю проти Німеччини радянський начальник Генерального штабу, як доводять документи, знайдені в Бєлграді. Декларація, яку проголосив СРСР під час укладання договорів співробітництва з Німеччиною, видається заздалегідь обдуманим спотворенням фактів, обманом в укладанні договорів, тактичним маневром для отримання угод, сприятливих для Росії. Провідним принципом такої політики обрано шлях на ослаблення небільшовицьких країн до такої межі, щоб було легше їх деморалізувати і, як бачимо тепер, знищувати. ІІІ. У дипломатичних і військових колах стало очевидним, що дії СРСР несумісні з проголошеним під час укладання пактів ненасадженням більшовизму й анексії країн, що потрапили у сферу його впливу. Насправді СРСР мав на меті тиснути на Захід всією військовою міццю, де тільки можливо, і просувати більшовизм далі в Європу. Дії СРСР проти держав Балтії, Фінляндії та Румунії, де він вимагає того самого, що вже поширилося на Буковині, стали очевидними. Окупація та більшовизація Радянського Союзу сфери впливу дали їй безумовну можливість порушувати московські угоди попри те, що уряд Рейху до певного часу погоджувався з таким розвитком подій. IV. Коли Німеччина Віденським рішенням від 30 серпня 1940 р. врегулювала кризу в Південно- Східній Європі, спричинену діями СРСР проти Румунії, Радянський Союз висловив протест і почав інтенсивні всебічні військові приготування. Німеччина поновила зусилля для досягнення порозуміння, що конкретизовано в обміні документами між Міністром закордонних справ Рейху і паном Сталіним, і в запрошенні пана Молотова прибути до Берліна; вона приймала офіційні пропозиції від Радянського Союзу, з якими могла не погоджуватися, як, наприклад, гарантії СРСР Болгарії, заснування бази морських і сухопутних сил СРСР у протоках Босфор і Дарданелли та повна відмова Німеччини від Фінляндії. Згодом стало зрозуміло, що політика СРСР проти Німеччини набирає обертів. Попередження, адресоване Німеччині щодо окупації Болгарії й заява на адресу Болгарії після входу німецьких загонів, мали ворожий зміст і були взаємопов’язані, як і обіцянка захисту тилу Туреччини у випадку турецького вступу у війну на Балканах, надана в березні 1941 року. V. В умовах радянськоюгославського договору про дружбу від 5 квітня цього року СРСР приєднався до загального англоюгославсько-грецького фронту проти Німеччини. Разом із тим він намагався відновити дружні відносини з Румунією, щоб належним чином спонукати її відмежуватися від Німеччини. І лише швидкі німецькі перемоги сприяли відмові від англо-російського плану опору німецьким загонам у Румунії й Болгарії. VI. Ця політика супроводжувалася невпинним нарощуванням концентрації всіх наявних у розпорядженні російських сил на величезному фронті від Балтійського до Чорного моря, проти яких Німеччина знайшла контрзаходи тільки пізніше. З початку року це була постійно зростаюча загроза для всієї території Рейху. Звіти, отримані протягом кількох останніх днів, не залишають жодних сумнівів щодо агресивного характеру цієї російської концентрації й стали завершенням у формуванні думки про надзвичайно напружену військову ситуацію. Крім того, є звіти з Англії щодо переговорів посла Кріпса про зближення політичної й військової співпраці між Англією й Радянським Союзом. Підбиваючи підсумки, уряд Рейху оголошує, що радянський Уряд чинить дії, які суперечать прийнятим зобов’язанням: 1) не лише продовжує, а й інтенсифікує спроби підриву підвалин Німеччини й Європи; 2) його зовнішня політика дедалі більше набирає ознак антинімецької; 3) концентрує всі військові сили в бойовій готовності на кордоні з Німеччиною. Отже, радянський уряд знищив домовленості з Німеччиною і таємно підготувався до нападу на Німеччину з тилу в боротьбі не на життя, а на смерть. Тому Фюрер наказав збройним силам Німеччини протистояти цій загрозі всіма засобами, на які вони здатні ЕПІЛОГ Для абсолютної більшості держав Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року. Такою вона була для українців Польщі, що захищалися від німецького нападу на своїх етнічних землях, і для українців СРСР, що через 17 днів у складі радянських військ, також без оголошення війни, як і німці, перейшли польські кордони. Мабуть, не випадково Сталін зволікав із нападом на Польщу, не реагуючи на численні нагадування Гітлера виконати обов’язки згідно із секретним додатковим протоколом до Пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. Аж доки відбулися дві важливих події: на сході 15 вересня підписано довгоочікуване перемир’я з Японією і для Росії минула небезпека війни на два фронти; а ввечері цього самого дня нацистське комюніке оголосило про падіння Варшави і Сталін змушений був поспішати, щоб не втратити здобичі. Червона армія перетнула кордон, поширюючи комюніке про порятунок Польщі від нацистів. Насправді ж рухалася просто до узгодженої демаркаційної лінії річкою Буг до кордону з Румунією та Угорщиною, щоб перекрити можливі шляхи відступу розбитих польських армій. Це був “удар милосердя” по Польщі, яку вже розіпнули німці. Майже через два роки надійшла черга СРСР спокутувати гріх Пакту про ненапад, потурання Гітлеру в розв’язанні війни з Польщею (як з’ясувалося, Другої світової). Пакт переріс у згоду Сталіна приєднатися до агресивного гітлерівського блоку, а потім через антагонізм двох загарбників вигулькнув як звинувачення Гітлера на адресу Сталіна і пошук Гітлера світової зверхності на теренах СРСР. Переклав Фелікс РЕДЬКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин