Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Потрібні десятиліття, щоб вивітрилася ота імперська затолоченість”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

МОВА ЄДИНА

Слово Просвіти, №36 за 2008 рік

Михайло НАЄНКО Мова — це не лише науковий інтерес лінгвістів, а засіб спілкування освіченої нації. Саме тому вона потребує і принципового захисту, й усвідомлення, що без національної мови не уявляє себе ні математик, ні біолог, ні філософ. Проте цього не розуміють усі гілки української влади, але добре розуміють наші “друзі”. Наприклад, пригляньмося до того, що друкує головний орган російських письменників “Литературная газета”: в кожному її числі обов’язково є українофобський матеріал, спрямований передовсім проти української мови; для них вона — не “язык”, не “речь”, як пишуть їхні словники, а іронічна “мова”, яку слід нищити. А знищення мови веде до знищення народу, до перетворення його в “населення”, що працює в заготконторі. Чи розуміє це, скажімо, наш прем’єр, який видає свою газету “ВВ” не українською? Чи розуміє це Президент, що керує країною, в якій 90 відсотків друкованої продукції поширюється російською мовою?.. У народі “ледачого кота” характеризують так: миші лазять у нього на голові, а він — “нуль вніманія”. Де бачено, щоб на голові у влади (і в Одесі, і в Криму) ставили пам’ятники найбільшому катові українського народу — цариці Катерині (що, за Шевченком, “доконала вдову сиротину”), а ця голова навіть не похитнулася?.. Дисертації давно вже не пишуть, а клепають. На всіх стовпах є оголошення на зразок: “пишу дипломные, курсовые, диссертации для будущих проФФесоров”, а влада й вухом не веде. А це усе — мова культури, до якої, як бачимо, ні в кого руки не доходять… Кілька місяців тому відбувся Конґрес інтелігенції, на якому йшлося про єдиний культурологічний простір України. За день до Конґресу Іван Драч в інтерв’ю газеті “Голос України” сказав, що це буде або щось значуще, або чергова, ще одна булька. І як у воду дивився: бульку надули, а практичних кроків ніяких. Хіба що почастішали відвідини Прези- Тарас ШЕВЧЕНКО, голова обласного об’єднання “Просвіти”, м. Запоріжжя …Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. Т. Шевченко Шевченко написав ці рядки сто сорок дев’ять років тому. Вони засвідчують стан українського слова в російській імперії, яка століттями здійснювала тиск на українську мову, культуру, духовність. Дотримувалися цього послідовно і після Шевченка — чи то в ім’я царя, самодержавства, “державного” православ’я, чи в ім’я партії, радянського народу й інтернаціоналізму… Політику “обрусєнія інородцев” проводили з непохитною впертістю. “Україна ніколи не мала своєї історії, ніколи не була окремою державою, — писав М. Катков 21 червня 1863 року в передовій статті газети “Московскіє вєдомості”, редактором якої він був, — а український народ є… частина… російського народу, без якого він не може лишитись тим, яким є. Малоросійської мови ніколи не було, і не дивлячись на всі зусилля українофілів, досі не існує”. А вже 18 липня 1863 року монархіст, реакційний російський міністр внутрішніх справ Валуєв видав таємний циркуляр і наказав цензорам не пропускати творів українською мовою, оскільки “особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя, яке вживає простолюддя, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливами на неї Польщі”. Від цензорів Валуєв вимагає, “щоб до друку цією мовою дозволяли тільки твори, які не належать до вишуканої літератури: друкувати книжки малоросійською мовою як духовного, так навчаль-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин