Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Станьмо на сторожі нашої культури, нашого життя”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

НЕЗАБУТНІ

Слово Просвіти, №36 за 2008 рік

Любов СНІСАР Цю диво-веселку, таку широку, ніби уній об’єдналися сім райдуг у “сім веселкових кольорів”, побачили ми удень Св. Володимира у Каневі. А випірнула вона із Дніпра, з-під Козацького шпилю, і за Тарасову гору перекинула вишиваний рукав, ніби обняла двох українських поетів і впустила нас, грішних, у свої райські ворота. Ми поклали калину із саду Володимира Затуливітра на могилу Тараса Шевченка і були освячені тихим і теплим призахідним дощем, під який так душевно співалося. З якою радістю сприйняли ми те благословення Боже! Таке завершення шостих Затуливітрівських читань нам і не мріялось, бо щороку в цей день ясно та сухо. Розпочалися шості читання, як і завжди, поклонінням могилі Володимира Затуливітра. Ми заквітчали її квітами і колосками, відзвітували про публікації, які вийшли за рік, розповіли про ті, які ось-ось з’являться. Здається, весь світ притих, слухаючи щиру молитву Зірки Козак із Бельгії та пісню Леопольда Ященка “Порвалась остання струна”. Уже шостий рік, як помандрував у Небесну Україну Володимир Іванович Затуливітер, і вшосте відкрив Затуливітрівські читання поет Петро Засенко, наголосивши на найболючішому: ми не маємо чіткої національної ідеї. “Як в нації вождя нема — тоді вожді її поети,” — наводить Петро Петрович слова Маланюка, а наше завдання визначає як обов’язок донести слово Поета до майбутніх поколінь. Віра Носенко, заступник голови Канівської райдержадміністрації, вклонилася Поетові від канівських земляків, бо глина синіх дніпрових гір, що прийняла Володимира, зріднила його з канівцями. “Тут його серце, — каже Віра Володимирівна, — але його душа і слово — між нас”. Земляки із Сумщини, де народився поет, поетеса Антонія Цвіт, письменник Олександр Шугай поділилися спогадами, а художник Микола Нечвоглод намалював етюд поетового подвір’я. Довголітній львівський друг Володимира Івановича Василь Стефак свої спогади почав віршем “Осінній птах Василя Стефака”. “Як ти потрібен нам, друже, зараз, щоб перестали бавитись у блуд! Як потрібне слово твоєї великої і щирої душі!” Його дружина Оксана Петрівна притулила до пам’ятника соняшникове суцвіття, нагадавши вірш Затуливітра “Верховинський сонях”. П’ємо теплу поминальну чарку і ховаємося в розкішну тінь поетового саду. Там, зручно вмостившись хто на ослонах, хто на траві, продовжуємо розмову. Ось тільки яблука не гупають — неврожай. Зате калина за дощової весни така пишна й так рясно вродила, що кущ увесь у рум’янці ягід. Пахне грибами. Плюскіт дніпрової хвилі перемішується із тихим рокотанням бандури. Здається, зараз лісовою стежкою з-за акуратної копички сіна вийде господар — Володимир Іванович… У цьому райському куточку усамітнився великий трудівник Володимир Затуливітер, щоб втілити в думах своїх те, що надиктував йому Бог. Я гребую тії свободи й волі, що виведе з#під хомута душі. Я сивий українчик, тихий волик, що тягне й тягне степом лемеші. Горбатий степ. Горбатіший я вдвічі, утричі, вп’ятеро — за всі віки. Я пнуся, пнуся, рогом лізу в вічі, національні орю кізяки, бо степ страшний: не може не родити, зерна не кинеш — виповзе євшан, якому тільки й ладна догодити, що гущиною, якщо є, душа. Та ще страшніш — чужба на власнім полі, коли ти ореш до незмоготи, встромившись у тісний хомутик волі, яку протягнеш степом тільки ти. Бо степ страшний, протоптаний монголом, на сталінський розтрублений євшан, Фото Г. Михайленко Архітектор В. Бородін, учителька О. Стефак, дослідниця творчості В. Затуливітра Л. Снісар і письменник зі Львова В. Стефак

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин