Від першої особи · “Українцем можна бути від народження, а можна стати з переконання”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ІІГГО ОРР Ю ЮХХН НО ОВВССЬЬК КИ ИЙ Й:: «ПРЕЗИДЕНТ МАЄ СТАТИ УКРАЇНЦЕМ»
Слово Просвіти, №36 за 2010 рік
“РОЗДВОЄНИМИ Є ДУЖЕ БАГАТО ЧЛЕНІВ НАШОГО УРЯДУ”
— Ігоре Рафаїловичу! Куди йде (прийшла) Україна? І куди йде (прийшов) Ігор Юхнов% ський? — На друге запитання відповідаю відразу і коротко: я пішов на пенсію. — Із власної ініціативи чи — не зовсім? — Ні, я вже рік збирався піти з посади голови Українського інституту національної пам’яті, і все мене відмовляли. Почекаємо, мовляв, виборів, подивимося, хто стане біля керма, чи УІНП залишиться, чи ні. І я цілий рік так тримався. А коли віце-прем’єр Семиноженко повідомив, що він буде головою УІНП, що статус Інституту у безпосередньому віданні віце-прем’єра матиме статус міністерства, а не статус комітету, я погодився. Інститут отримав нового директора — В. Солдатенка. — Який встиг заявити багато “приємних” для українців ре% чей… — Людина недосвідчена, нехай навіть небуденний за рівнем історик, коли потрапляє в таку ситуацію, на такі події, неодразу орієнтується, у чому полягає посада голови такого Інституту порівняно з директором науково-дослідного інституту. І часом робить поспішні заяви. — Ви заяви В. Солдатенка про Голодомор та інші не засуд% жуєте? — Не засуджую. Думаю, що він зрозуміє завдання Українського інституту національної пам’яті. Історик В. Солдатенко не зразу вжився в свою роль. Як вживеться, — тоді вже зможе висловлювати нормальні твердження. Бо твердження голови УІНП дуже вагомі, але не є твердженнями усього суспільства, всієї нації. — В інтерв’ю у січні 2008 ро% ку Ви казали мені про три основ% ні засади в створенні Україн% ського інституту національної пам’яті: 1) впровадження націо% нальної ідеї в усі галузі суспіль% ного життя; 2) створення носія національної пам’яті, націо% нальної ідеї (середній клас); 3) захист природи суспільства, тобто захист думки людської, звільнення її від страху перед тоталітаризмом. Гадаєте, що В. Солдатенко візьме до вико% нання ці три засади? — Йому треба допомогти. Може, він кваліфікованіше за мене вестиме “круглі столи” істориків, економістів та інших функціонерів з окремих питань національної пам’яті. Я окреслив універсальну задачу, а він, очевидно, не зможе всі три напрями кваліфіковано вирішувати. Бо суб’єктивний погляд кожної людини обмежений її знаннями. Можливо, й не охопить всі три… Але людина повинна мати достатній суспільний авторитет, щоб зібрати спеціалістів із кожного з трьох нап1 рямів, вислухати думки і зробити висновки. Але найголовніше — чуєш, найголовніше! — виховати власні групи молодих спеціалістів по кожному з трьох напрямів. Я намагався позиціонувати питання Голодомору та історичної пам’яті України про Другу світову війну як національної держави. Вдалося виростити молодих істориків — спеціалістів з цілковито означеним світоглядом на дану проблему, які контактують із найвидатнішими фахівцями, здатні написати узагальнення окремого “круглого столу” і, при тому, мають власний погляд — державотворчий: наскільки те, що робить УІНП, — консолідує державу. — Зрозуміло. А Україна куди йде (прийшла)?
— І скільки часу даєте цій бригаді, щоб вона згармонізу% валася в державотворчому нап% рямі? — Рік. Ця бригада намагається розібратися з економікою. Це люди, які збагатіли на економіці держави і вважають себе спеціалістами з економіки. Добре, нехай так! Але кожна держава має гуманітарний національний стрижень. І вся ця бригада має стати українцями. — Ви в це вірите, Ігоре Рафа% їловичу? — Іншого виходу вони не мають. Я багато разів повторював: українцем можна бути від народження, а можна стати з переконання. Коли ви усвідомили себе міністром і свідомо виконуєте свої обов’язки, ви не маєте права бути роздвоєною людиною, як за часів Радянського Союзу. Маєте стати українцем. Психологічно. Внутрішньо. — То що — маєте рецепт, щоб Дмитро Табачник став укра% їнцем, не роздвоєною люди% ною? — (Замислився. Довго. — Б. З.). Кожна людина має певне оточення — з друзів, недругів і байдужих. Табачник був, на жаль, піднятий високо за часів Кучми. Став полковником, його висміяли як претендента на звання в Національну академію наук України. До речі, там його не прийняли. — І він розізлився на україн% ське суспільство? — Започаткував бізнес, отримав почуття економічної незалежності. — І не мав часу ставати укра% їнцем? — Ті, які після нього почали правити, робили елементарні помилки. Табачник потрапив у ситуацію, коли його наступники висміювали і з тим полковництвом, і з необранням академіком.
ним, і мені його дуже шкода. Думаю, роздвоєними є дуже багато членів теперішнього уряду. Так може існувати довго. Думаю, що в когось із них настане прояснення. Було б добре, якби таке прояснення настало у Віктора Януковича. Щоб став щирим українцем. Таким, як Віктор Ющенко, він, звичайно, не зможе стати. А таким, якими було чимало росіян — з тих, що прихилились до України. — Але ж духівником Віктора Федоровича є пропагандист%агі% татор “русского міра” Кирило? — Немає величнішої посади, як бути Президентом України. За Леоніда Кравчука бачив, що не раз до цього чудового чоловіка починали стягатись якісь кошти. Якось я йому сказав, що порівняно з цінністю бути Президентом держави, усяке золото й гроші, які можуть бути підкинуті збоку, це просто гівно. — Так і написати? — Так можеш і писати. — То куди Україна все ж таки йде (прийшла)? — У рукотворну фінансову яму. Її створили три головні державні діячі та їхні групи.
“ПРИ НАЙМЕНШІЙ НЕТРИ- ВАЛОСТІ УКРАЇНА ВИБУХА- ЛА НАЦІОНАЛЬНИМ ВІДРОД- ЖЕННЯМ”
— Маєте на увазі трьох попе% редніх президентів? — Це Янукович, який 2004 року зрівняв мінімальні пенсії жителів міста й села, це Ющенко зі своєю групою, який збільшив пенсії на 50 гривень. Це Мороз зі своєю групою, які ввели плату на “дітей війни”. Вони увігнали державу на 50 мільярдів гривень на рік у фінансову боргову яму. А ще колишніми комуністичними, комсомольськими функціонерами були приватизовані джерела різної сировини — сільськогосподарські, лісові, металургійні та інші. А сировину купують усі індустріальні країни. Тож Україна, — чуєш, — перебуває в шалено глибокій фінансовій ямі з точки зору пенсійних виплат, і в образі світової будівельної кризи опинилась у дуже важкому економічному стані. І якщо говорити про пріоритети державної політики як про національні пріоритети, то такими є виробничий, експортно-імпортний… А нині, в час кризи — найважливі1
шим напрямом є напрям господарювання. І це — основна задача уряду Азарова. І він намагається з цією задачею впоратися. Що сто1 сується Януковича, то його задача — підсилити дисципліну, виконавчу і законодавчу, і не забувати про потребу гармонійного розвитку всіх трьох напрямів, про що ми вже говорили. — І коли Янукович почне цю гармонізацію? — Передусім він повинен усвідомити себе українцем. — А сам він цього хоче? — Думаю, що хоче. І йому треба в цьому допомогти. Не можна вести таку політику, як колись Рух стосовно Кравчука, ми тоді — Народна Рада — від нього відсахнулися, а він хотів співпраці. Відсахуватися, весь час робити із себе національно невинну дівицю ми не повинні. І якщо Янукович показуватиме намагання поважати національні гідності української державної нації, ами — нація державна, то йому треба допомогти. — Як це практично має вигля% дати? — Ця допомога двостороння: перше — не заважати, друге — не лаяти. — Цікаво… — А казати як, на мою думку, має бути. А не лаяти, чому він так не робить, як я думаю. — Юлія Володимирівна 24 серпня на мітингу біля пам’ятни% ка Тарасові Шевченку в Києві сказала, як припечатала, сто% совно чинного Президента: не% освічений тиран. Як Вам? — Маю тобі сказати, що деякі великі керівники були малоосвіченими. — А керували добре? — Так, бо їм не заважала їхня освіта. Але є дві речі в людині з точки зору її діяльності — мудрість і освіченість. Вони, ці речі, мали би
Академікові Національної академії наук України, гла% ві однієї з найсильніших у колишньому Союзі школи фі% зиків, політикові — колишньому голові Народної Ради у Верховній Раді України, колишньому голові Комітету ВР з питань науки та освіти, колишньому (віднедавна) голо% ві Українського інституту національної пам’яті, який з повним на те правом називали Інститутом безсмертя ук% раїнського народу (невідомо, як буде далі, бо зміна ке% рівництва УІНП уже відбулася), Герою України Ігорові Ра% фаїловичу Юхновському 1 вересня виповнилося 85. Тож як не поговорити з Ігорем Рафаїловичем, почес% ним директором Інституту фізики конденсованих систем НАН України, членом Ради Західного наукового центру НАН України і МОН України, людиною, яка чимало прис% лужилася українській нації як своєю науковою, так і полі% тичною діяльністю! Головна тема нашої розмови, як Ви, шановні читачі розумієте, — Україна. Куди йде Україна? До чого прийшла?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
