Слідами наших виступів · “Захопившись ілюзорною “європейськістю”, витравили з музею в Каневі душу Тарасову”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
НАРІЖНИЙ КАМІНЬ
Слово Просвіти, №36 за 2010 рік
Микола ГРИЦЕНКО, письменник
Асоціація земляцтв України, яка сформувалась в Києві, ось уже близько десяти років у День свята нашої незалежності організовує делегацію для відвідин святого місця, Духовної Говерли українців — Чернечої гори в Каневі. Власне, ці поїздки щороку очолює сподвижниця, патріотка, поетеса Зоя Ружин із Житомирського земляцтва. Коли цього року я отримав запрошення — погодився не вагаючись. Бо чув і читав, що це не просто стандартна поїздка, а цілий ритуал відвідин Канева. Мої очікування справдились. Були там і урочиста хода, і покладення вінка із житніх колосків до могили Великого Кобзаря, і Єрусалимська свіча, і спів Ніжинського народного хору, і щире, нелукаве слово, і жменька землі, цього разу кримської (роками раніше, за традицією, кожне із земляцтв сюди привозило символічний вузлик землі зі своїх уславлених місць)… Почуття переповнювали. Але зовсім інші емоції змусили мене взятися за перо — це "оновлений" музей Тараса Шевченка, який чекав на своє відкриття після розпочатої реконструкції аж сім років, із 2003-го, а відчинив двері в переддень свята Незалежності, 23 серпня. Спочатку про терміни (тут і надалі слугуватимуся інформацією почерпнутою не лише зі ЗМІ, а й від самих хранителів спадщини Кобзаря на Чернечій горі, колишніх і теперішніх). Так ось. Відкрити оновлений музей планували 2006 року. Напевне канівчанам, які мерзли на помаранчевому київському (та й своєму) Майдані, у гіркому сні не могло приснитися, що після перемоги В. А. Ющенка про їхній музей… забудуть. Точніше буде сказати так: про нього "згадували" здебільшого наприкінці року, перераховуючи явно недостатні кошти зі щирою вірою в те, що й їх не встигнуть освоїти. І більшість коштів справді благополучно повертались до бюджету. І не раз. Єдине, що вдалось завершити, це — викласти на папері, зобразити в ескізах саму концепцію оновленої Тарасової світлиці на Чернечій горі в Каневі. До цього долучилися вчені-історики, краєзнавці, наукові працівники Національного Канівського заповідника. Стрижнем концепції було відкрити не стільки Музей, як Духовну світлицю. Зважаючи, що Тарас Шевченко є не просто поетом і художником, а пророком української нації, то й відповідно, за задумами розробників концепції, музей біля могили Кобзаря в Каневі мав би виконувати місію,
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
Народному депутату України П. М. Мовчану
Шановний Павле Михайло1 вичу! У Міністерстві культури і туризму України опрацьовано Ваше звернення до Президента України від 10 липня 2010 року стосовно Шевченківського національного заповідника. За результатами розгляду інформуємо. Висловлені Вами зауваження щодо інтер’єрів музею заслуговують на увагу, однак реставраційні роботи, що тривають у Музеї більше семи років, не є самоціллю. Тому Президентом України було прийнято рішення щодо відкриття Музею у поточному році. Незважаючи на наслідки економічної кризи, які важким тягарем лягли на Державний бюджет, Урядом було виділено необхідні кошти для завершення робіт і створення музейної експозиції, яка б відповідала найкращим світовим зразкам. Згадана експозиція жодним чином не впливає на предмет охорони пам’ятки культурної спадщини і забезпечує належний рівень подання візуального й аудіоматеріалу, які дозволяють, використовуючи всі можливості сучасної техніки, презентувати меморіальну експозицію різним верствам населення, українцям та іноземцям незалежно від віку та віросповідання. Саме це надасть можливість повною мірою передати духовний спадок Великого Кобзаря, його духовний заповіт. Використання каменю у матеріалі підлоги відповідає сучасним передовсім, Духовного місця, а вже потім, власне, музею. Важко із цим не погодитись. Що ж ми побачили натомість? Попри якісно відремонтовану будівлю, за що, безумовно, потрібно щиро подякувати новій владі, — від Духовної ідеї лишився хіба що символічний "наріжний" гранітний камінь у просторому холі при вході, накритий червоною китайкою. Саме він для освічених християн і асоціюється з Пророком. Та ще — вдало і велично розміщені портрети Кобзаря — своєрідний життєпис. Тарас Шевченко зображений на них в різні періоди життя. Далі — гранітний простір вокзалу. І це відчуття вокзалу супроводжує у всіх незатишних, голих, напівпорожніх залах… Я запитав водного із екскурсоводів — який відсоток експонатів музею нині виставлено в експозиції? Жінка, знітившись, якось винувато відповіла: “Може трохи більше одного відсотка. Решта — до 30 тисяч предметів, книг, речей зберігається у запасниках музею”. Щоправда відразу ж додала, що нарешті в нинішньої влади, Богу дякувати, дійшли руки й до запасників: експонати там зберігаються, хоч і затісно, але в доброму стані, основне за належного температурного режиму. Пройшовши залами, то тут, то там чулося: “А де розписи Василя Кричевського, які десятиліттями прикрашали музей?” Поцікавився і я у фахівців. Відповідь вразила. Виявляється, новим авторам нової концепції, включно з пані Ларисою Скорик, на яку тут всі посилалися, як на найдосвідченішого фахівця, ці розписи здалися недоречними. Тому їх просто… “Невже зацементували?!” — вигукнув хтось із присутніх. "Працівники музею не дозволили, — відповіла екскурсовод, — їх закрили сірими плитами з гіпсокартону, утворивши таким чином нову стіну”. Слава Господу, подумалось мені, що нас цивілізована Європа долучила до гіпсокартону як будівельного матеріалу! Інакше роботи Кричевського були б навічно замуровані… цементним розчином. А так іще є шанс їхнього повернення. Ось тільки коли? Не повернувся на своє місце й відомий скляний вітраж, який зустрічав відвідувачів при вході. Натомість — скупі клітинки сучасних пластикових дрібних віконечок… Що символізують вони? Схоже, усю символічність оновленого після реконструкції Музею Тараса Шевченка в Каневі її розробники та ідейні натхненники намагаються "врятувати" одним. Чим би ви думали? Європейськістю! Ми, мовляв, не хуторяни! Наш Тарас — європейського, світового рівня постать! Що ж, ніхто із цим не збирається сперечатися. Але ж, дорогі “європейці”, ви зовсім забули, що передовсім це УКРАЇНСЬКИЙ геній, а вже потім геній світового виміру. Ви і не помітили як, захопившись ілюзорною "європейськістю", витравили (інакше не скажеш) з музею в Каневі душу Тарасову, яка не по Європах літає, а десь тут, поміж нас, в омріяній ним Україні. Обійшовши зали музею в Каневі, приїжджа людина з тої самої Європи, яка про Шевченка може тільки чула, з такого мізеру виставлених експонатів навряд чи відчує велич Пророка української нації. Як вона може це відчути, коли в оновленому музеї й Україна як така не ідентифікується. В жодний спосіб. Невже й це боротьба з “хуторянством”?! Жодного коду української нації — орнаменту, вишивки, які й є, панове, до вашого відома — найбільшими кодовими символами українства. Якщо вже ви такі одержимі тим символізмом…
Холодом розкішного мармуру, “телеплазмами” на стінах ви нікого у світі не здивуєте. А ось український національний колорит, яким ви знехтували, досі дивує світ і вирізняє нас з-поміж інших народностей. Цим духом українства пронизана уся творчість Тараса Шевченка. Хоча б перед тим, як вершити свій модерн, перекреслюючи ним модерн Василя Кричевського — всесвітньо відомого художника, основоположника сучасного українського образотворчого мистецтва, ви б що-небудь прочитали про його творче надбання. Я вже не говорю про творчість самого Тараса Шевченка. Чи прониклись ви болем і сміливістю тих рядків, які написані були цим селянином-кріпаком, що вивищився над “найграмотнішими”? Так, творчість Шевченка досі дехто сприймає надто спрощено. Хоча й авангардною її не назвеш. Вона була швидше новаторською, несподіваною, як і його живопис. А ще — глибоко народною. Сила Тарасового слова передовсім в тому, що його почув і зрозумів український народ! Мільйони людей! Та це не завадило, щоб доступне й енергетично сильне українське Тарасове слово було перекладене, у більшій чи меншій мірі, майже всіма мовами світу. Тож при чому тут модернізм?
* * * Вийшовши із приміщення, звернув увагу на сиротливого кобзаря в традиційних українських шароварах і вишиванці. Зловив себе на думці, що після перегляду музейної експозиції, він своїм виглядом і співом не доповнював її, ні, він швидше, “руйнував” її усім своїм виглядом, поглядом, голосом. …Попри роздуми, навіяні побаченим, я все ж ствердився в думці, що цей кобзар, не дивлячись ні на що і ні на кого, ще наполегливіше підніматиметься на Чернечу гору до Тарасової могили. Знаю точно, що він ніколи не зніме вишиванку і не зміняє її ні на жодний розкішний, найєвропейськіший костюм. І певен, що на цім місці він зі своїми побратимами співатимуть пісень, старих і не дуже, але обов'язково — українських! І буде кому їх слухати! А по смерті цих кобзарів, по крутих сходинах піднімуться інші, а за ними щораз підніматиметься, осліплений пекучим сонцем сучасності, люд, багатший духовно й матеріально (хочеться в це вірити). І народ цей шлях до своєї української Духовної Говерли не переплутає ні з яким іншим! Хоч би які розчарування траплялися на його шляху. Доки він — український народ!
луг, придбання паперу, оплату орендованих приміщень, поліграфічних послуг тощо — 81,0 тис. грн. Із 2 червня 2010 року доведено розпис Державного бюджету України на 2010 рік, у зв’язку з чим необхідно затвердити Порядок використання бюджетних коштів за КПКВК 1801300 “Фінансова підтримка друкованих періодичних видань культурологічного та літературно-художнього напрямку”, відповідно до якого фінансується Державне підприємство і який на сьогоднішній день знаходиться на погодженні в Міністерстві юстиції України. Після отримання експертного висновку Мін’юсту, його буде подано на розгляд до Кабміну. Після затвердження зазначеного Порядку, МКТ буде направлено на затвердження до Мінфіну паспорт за бюджетною програмою 1801300, після чого буде здійснено фінансування Державного підприємства — Газетно-журнальне Видавництво Міністерства культури і туризму України, згідно з розписом асигнувань. Крім того інформуємо, що на сьогодні проходить всебічний перегляд діяльності Державного підприємства, визначаються стратегічні напрями його розвитку, відшуковуються можливості для налагодження безперебійного виходу культурологічних видань. Питання знаходиться на постійному контролі, і МКТ докладе максимум зусиль для його врегулювання.
З повагою міністр М. А. Кулиняк
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
