Події, факти, коментарі · “Мусимо берегти наш імунітет — нашу вільність і волю; берегти наш генетичний спадок — досвід поколінь і нашу опірність, стійкість”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
ПАНУЮТЬ ВІРУСИ, МІКРОБИ, БАЦИЛИ! ЩО РОБИТИ?
Слово Просвіти, №36 за 2010 рік
ДУМАЙМО, ПАНОВЕ, ДУМАЙМО!
Ірина КАЛИНЕЦЬ
Відповідь на це питання певною мірою підказує книжка лауреата Пультцерівської премії Джареда Даймонда “Зброя, мікроби і харч” (Київ, 2009). Подаю основні, на мій погляд, витяги з ХІ розділу цієї книжки (сторінки 191—195). Дж. Даймонд пропонує: “…розглянемо хворобу з позиції мікробів. Хай там що, а мікроби — такий самий продукт природного добору, як і ми. Які ж еволюційні переваги здобуває мікроб, змушуючи нас нездужати у різні дивні способи…? І чому, взагалі, мікроби вбивають нас? …Багато наших “симптомів” хвороби насправді демонструють, як деякі кляті мікроби змінюють наші тіла або нашу поведінку, щоб завербувати нас на поширення свого потомства… Але чому в мікробів розвинулася вочевидь програшна для них самих стратегія нищити своїх носіїв? З погляду мікробів, це лише непередбачений наслідок (хоча нас це мало втішає)… Одна з поширених наших реак' цій на інфекцію — виникнення га' рячки. ...Ми зазвичай розглядаємо гарячку яко симптом хвороби, не' начебто вона виникає, не виконую' чи жодної функції. Проте регулю' вання температури перебуває під нашим генетичним контролем, і її зміни не відбуваються випадково… Піднімаючи температуру, ми по суті намагаємося спекти бацилу до того, як вона спече нас… Ще одна реакція — мобілізація нашої імунної системи… На жаль, деякі тямовиті мікроби не відступа' ють перед нашими імунними лінія' ми оборони. Деякі навчилися об' манювати нас… Насамперед вони “розвинули різні дотепні трюки”, щоб позбавити нас імунітету (з лат. immunitas — вільний) та генетич' ного спадку. Проте й ми “розвину' ли свої контратаки”, але на ці контратаки “бацили відреагували нови' ми контратаками”. Наприклад, щоб не піднімалася температура, вони поволі, впродовж років, але впев' нено діяли так, щоб наш організм перебував у збайдужінні. У резуль' таті мікроби, що панували віддав' на, пристосувавшись, нині висту' пають під новими штамами. А “ми не застраховані від їхньої дії в цьо' му році”. “Наша найповільніша захисна реакція — через природній добір, який змінює частоту генів у нас від покоління до покоління. У разі майже будь'якої хвороби в одних людей виявляється краща генетична опірність, ніж у інших. Під час епідемії люди з генами, які забезпечують опірність проти конкретного мікроба, мають кращі шанси вижити, ніж люди, яким бракує таких генів”. Вочевидь, мусимо берегти наш імунітет — нашу вільність і волю; берегти наш генетичний спадок — досвід поколінь і нашу опірність, стійкість, пам’ятаючи, що “оскільки мікроб не може вижити поза живим організмом, епідемія спадає, допоки нове покоління дітей не підросте до підхожого віку і доки інфікована особа (або й сам мікроб власною персоною. — Авт.) не прибуде ззовні, щоб дати початок новому спалаху епідемії”. Наприклад, бігає нині по Україні мікроб під назвою “кір” — як відомо, його метою є знищення дітей. Проте дитячі організми мають вроджену здатність зберігати стійкість і набувати нових знань, тому кір зробив ставку на дорослих, щоб вони поширювали його дію. Імунна система руйнується різними отруйними засобами, зокрема курінням — тож поширення табаку не випадкове. Особливо небезпечними є мікроби, які вдають із себе захисників організму, а насправді є могильниками, які зумисне сіють страх, бо він гальмує відпорність. Тому ми в жодному разі не повинні боятися, а тим паче, славословити мікробам — вони ж лише мікроби, бацили, без сірої речовини, з одним неусвідомленим (бо ж не мають свідомості — цього винятково людського феномену) “інстинктом” паразитувати, знищуючи наше життя. Не біймося — “ми, і наші патогени тепер захоплені у вир нестримного змагання”, а це означає, що нарешті температура підніматиметься, що наш організм змушений буде активізувати боротьбу за наш імунітет і віковічний генетичний спадок, адже нарешті виявилося, скільки мікробів і бацил “вигрівалося” в латентний період нашого збайдужіння. Якщо хтось під названими вище штамами побачить конкретних осіб, то зауважу, що таке бачення є формою міфологічного мислення, яке оперує образними поняттями так само, як математик алгебраїчними або біолог науковими поняттями. Суть бо не міняється — споконвіку людство впадало у байдужість, яка слугувала культивації заздрості, взаємоненависті, егоїзму. І тоді неминуче виплескувалися різні, спровоковані мікробами (або, за образним мисленням, “силами темряви”), епідемії, які забирали сотні тисяч, а, відтак, і мільйони жертв, доки людина не зрозуміла, що вона зобов’язана берегти дану їй Богом свободу, яка єдина гарантує розвиток і збереження життя на Землі в усьому його розмаїтті — культур, мов, звичаїв, які неповторними квітами проростали на чарівних луках буття. Якщо ж хтось чомусь “упізнає” себе у названих штамах — це його особиста справа, проте обнадійлива, бо свідчитиме про наявність сірої речовини. Тому проілюструю цей висновок відомим анекдотом: затримали “хороші хлопці” з КДБ чоловіка, бо той розкидав листівки. Привели в камеру, допитують: “Ти розкидав ці листівки?”… “Розкидав”, — зізнався чоловік. “Так чому на них нічого не написано?”. — “А навіщо писати, й так усе зрозуміло”. Може, щоб не опинитися в ролі цього чоловіка, краще підписатися псевдонімом? Але питання, порушене Дж. Даймондом про боротьбу з мікробами, “це блискавична війна чи партизанська?”, підказує, що партизанська, а блискавичною буде перемога. Тому й підписуюся власним ім’ям.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
