Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 36 (621), 8—14 вересня 2011
Слово Просвіти, №36 за 2011 рік
7 вересня минулого року громадськість збурив антиукраїнський проект Закону “Про мови в Україні”, представлений О. Єфремовим (Партія регіонів), П. Симоненком (КПУ) та С. Гриневецьким (Народна партія). Цей документ став предметом ретельного аналізу не лише численних науково-дослідних інститутів Національної академії наук, вищих навчальних закладів держави, відомих політиків, науковців, письменників, громадських діячів, експертів та аналітиків, а й таких авторитетних міжнародних інститутів, як Управління Верховного комісара у справах національних меншин ОБСЄ та Венеціанської комісії Ради Європи, що підтвердили негативні оцінки, які цей законопроект одержав в Україні. Регіонали, зрозумівши, що їхнє прагнення “легалізувати російську мову” законопроектом коаліціянтів, який, очевидно, буде відкликаний, невдале, знову “подсуетились”: двоє “больших учёных, в языкознании познавших толк” — С. Ківалов та В. Колесніченко подали свій законопроект “Про засади державної мовної політики”, який уже й Голова Верховної Ради В. Литвин назвав “провокативним”. Ігноруючи висновки Верховного комісара ОБСЄ і Венеціанської комісії, які застерігають законодавців про концептуальні вади попереднього законопроекту, а саме неправомірне і невиправдане посилення домінування російської мови на шкоду українській як державній мові і мовам національних меншин, С. Ківалов та В. Колесніченко пропонують законопроект, що породжуватиме напруженість між групами носіїв різних мов та підриватиме суспільну стабільність в Україні. Народні депутати пересмикують положення Європейської хартії регіональних або міноритарних мов та параграфи Висновку Венеціанської комісії, неправомірно спотворюючи мовний та етнічний склад населення, надаючи очевидну перевагу російській мові. Посилаючись на перепис населення 2001 року, автори дорахувалися до того, що російська мова може отримати статус регіональної в 13 областях України. А ще — кримсько-татарська у Криму, угорська — на Закарпатті, румунська — на Буковині. Регіональними оголошують 18 мов (мови національних меншин). Невідомо, чи знайомилися з цим проектом найзапекліші противники української мови в Адміністрації В. Януковича, але цілком очевидно, що його однопартійці знову витягли краплену мовну карту і сподіваються, що вона козирна: попереду вибори до Верховної Ради і чому б не додати дріжджів до мовної колотнечі на півдні та на заході. Але, як свідчать батьківські протести проти оптимізації-ліквідації українськомовних шкіл, ця карта якщо й не відіграна, то добре впізнавана й затерта. Так само даремно С. Ківалов та В. Колесніченко сподіваються увести в оману високі міжнародні інституції та український народ, ревізуючи статті Основного Закону. У Висновках Венеціанської комісії йдеться про потребу новітньої інформації щодо мовних і етнічних характеристик населення України. Як вважає доктор юридичних наук Володимир Василенко, “мовні питання мають бути предметом пильної уваги всієї громадськості України, яка мусить усвідомити необхідність розробки концептуально іншого, нового мовного законопроекту, який би базувався на основоположних засадах Конституції України та загальновизнаних міжнародних стан-
КАТЕГОРИЧНО “НІ!”
Уважне ознайомлення із законопроектом Ківалова-Колесніченка не залишає жодного сумніву в тому, що справжньою метою його розробників є подальша ескалація в Україні громадянського розбрату, розпалювання міжетнічної ворожнечі, поглиблення політичного розколу української нації, що може призвести до непередбачуваних наслідків. Зміст законопроекту насправді спрямований не на збереження мов етнічних меншин (кримськотатарської, гагаузької, караїмської та ін., які справді потребують захисту), що передбачено “Європейською хартією регіональних і
Колаж Юрія Петіка міноритарних мов”, а на посилення нових загрозливих тенденцій до зросійщення України. Зокрема викликає суттєві зауваження пункт 1 статті 11 згаданого законопроекту, в якому зазначено, що в листуванні регіональних органів влади з органами влади вищого рівня дозволяється застосовувати регіональні мови.
Відповідно, державні службовці вищого рівня, крім державної мови, повинні досконало володіти всіма регіональними мовами. Насправді ж ідеться лише про одну регіональну мову — російську, лише нею вільно володіє більшість українських службовців. Не менш дивним є визначення регіональної мови, “яка традиційно використовується в межах певної території громадянами цієї держави…” Мабуть, треба було б з’ясувати, що означає “традиційно використовується”, оскільки таке традиційне використання, наприклад, російської мови — це ніщо інше, як результат довготривалої політики зросійщення сходу та півдня України. Тобто, русифікаторська політика царської Росії та Радянського Союзу не просто досі триває, ай заново легітимізується. Дивним у проекті є також визначення регіону, яке, ймовірно, придумали самі автори, оскільки регіон повинен враховувати не тільки адміністративно-територіальну, а й економічну, географічну, історико-етнографічну єдність. У цьому аспекті не все однозначно, зокрема щодо Луганської області, південь якої складають промислові міста й
Закінчення на стор. 2
дартах. З огляду на величезне значення для належного вирішення мовних питань результатів майбутнього перепису населення України його проведенню має передувати прозоре і вільне громадське обговорення питань перепису та їхнє фахове формулювання відповідно до вимог Конституції України та міжнародних критеріїв. Нове мовне законодавство має створюватися за участі фахівців із широким залученням представників громадських організацій і стати потужним знаряддям забезпечення мовних прав усіх громадян України, стабільності суспільства, єдності української держави та зміцнення її незалежності”. Сьогодні ми подаємо відгук на законопроект-провокацію просвітян Луганщини, яким, згідно з його положеннями, належить бути навіки російськомовними.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
