З роси й води! · “Психологізм зіграних ролей не полишає глядачів байдужими, і в цьому — есенція театрального мистецтва”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Театр Лариси Кадирової
Слово Просвіти, №36 за 2013 рік
“Яскрава, самобутня, інтелігентна, психологічна актриса ХХІ сторіччя” — це про неї, народну артистку України й лауреата Національної премії імені Т. Шевченка, засновника і головного рушія театрального фестивалю жіночих моновистав “Марія”. А ще хочеться назвати її панею вересневих айстр і вальсів Штрауса… 10 вересня день народження Лариси Кадирової. Редакція “Слова Просвіти”, Центральне правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка від щирого серця, з любов’ю і ніжністю вітають улюблену актрису, діяльну просвітянку з ювілеєм і бажають їй сил, мужності, здоров’я! Хай Ваш творчий марафон, дорога пані Ларисо, виграє усіма барвами налитих осінніх яблук — золотих і червоних. З роси й води Вам, многії і благії літа!
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, журнал “Всесвіт”
Лариса Кадирова — акторка, яка не потребує представлення. Її вистави вже давно дають право говорити про утвердження в сучасному українському театрі психологічного напряму. За словами А. Підлужної, “Лариса Кадирова не схожа на інших актрис, при всій послідовності у дотриманні постулатів традиційної класичної школи психологічного театру, вона вирізняється яскравою індивідуальністю, спроможністю до несподіваних експериментів, відкритістю до нестандартних режисерських рішень, сміливістю акторського втілення. Вона має витончену і вразливу душу, але уперто і настійливо йде своїм нелегким шляхом, доводячи вірність ідеї дослідження професії. Шукає нові смисли вічних тем, пропускає їх через своє серце і розшифровує власним розумом. Актриса переконана: своїми висновками вона допоможе комусь знайти себе в цьому світові, як колись допомогла й самій собі визначити власне місце у мистецтві і житті”. Психологізм зіграних ролей не полишає глядачів байдужими, і в цьому — есенція театрального мистецтва. Театр — це зближення глядачів у емоційному переживанні програних життів. Для Лариси Кадирової вистави — не лише мистецькі перевтілення. Це форма долучення до своєї культури. Не випадково ім’я Марії Заньковецької стало символічним у житті пані Лариси. З легендарною акторкою пов’язано і легендарну роль, яку зіграла Лариса Кадирова. Марія Заньковецька стала патроном у духовному житті Лариси Кадирової. Не випадково заснований 2004 року фестиваль жіночих моновистав має назву “Марія”. Пригадую, як на відкритті одного з фестивалів
Богдан Ступка пожартував, перефразовуючи гасло з минулого: “Кажеш Марія — розумієш Лариса, кажеш Лариса — розумієш Марія”. У цьому жарті схоплено суть. Лариса Кадирова стала продовжувачем цих заньковецьких театральних традицій, утверджувачем пам’яті про Марію Заньковецьку. Щороку фестиваль “Марія” відкривається з виставки Марії Заньковецької, в чому допомагає київський музей видатної акторки. Та кожне тотемне ім’я — це не лише оберіг, а й жертовність. “Мистецтво — деспот. Йому необхідно віддатися цілком. У своє творіння артист вкладає все, що в нього є ідеального, енергетичного, чесного, щирого, так що йому не дістається нічого для життя і по закінченні роботи він схожий на човен без вітрила й керма, який відданий забаганкам хвиль”. (А. Підлужна). Мистецтво — ніби той високий Олімп, який митець може тільки споглядати, долаючи перешкоди на своєму шляху. Роль Марії Заньковецької дісталася нелегко. Режисер вистави Олекса Ріпко спочатку не вбачав у тендітній маленькій акторці тієї сили, постави, величі, що була притаманна Марії Заньковецькій. А тому сумнівався, що Лариса Кадирова зможе впоратися з такою роллю. Виявляється, режисера переконав віддати роль пані Ларисі тодішній керівник театру Сергій Данченко. Фактично він відстояв роль, яка стала поштовхом до всього творчого життя, зробившись його символом. Зрештою, непростими були творчі стосунки і з театром імені Марії Заньковецької. Доля склалася так, що Лариса Кадирова мусила полишити львівський театр і переїхати до Києва. Сценічні пошуки Лариси Кадирової схиляли її до ширшої археології культури, до інтелекту-запитати: “А ти читала ту чи іншу літературну новинку?”, коли відповідала: “Ні”, дивувався: “А як же ти будеш виходити на сцену?”. Тому зі студентських років сповідує принцип — про все говорити з позицій знань. “Не приймаю приблизності, все треба знати досконально, — переконана Кадирова. — Весь мій досвід підтверджує — зі сцени видно, коли актор живе не тільки буденними, життєвими реаліями, а має ще щось у серці… Це впізнається в повороті голови, погляді, інтонації, в сценічному акцентуванні, у веденні діалогу. Це залежить від твого духовного світу, від того, як ти співвідносиш його із світом зовнішнім, які цінності сповідуєш”. У читанні поезії Лариса Кадирова відштовхується від кожного окремого звука, показуючи, як поєднання звукових хвиль витворює в рецепції психологічний образ, якому ти довіряєш, який закарбовується у підсвідомості. У поезії важить кожна пауза, кожна цезура, простір “мовчання” може сказати часом значно більше, ніж написане. Лариса Кадирова від початку свого творчого шляху розуміла, що мистецтво — це постійний діалог людей, країн, культур, зрештою, мистецтво саме по собі різномодальне. Не можна бути лише акторкою, не знаючись на особливостях часових і пластичних мистецтв. Колись усе було нерозривно пов’язане. І тяжіння до античності, до джерел світової культури властиве художнім шуканням пані Лариси. “Діапазон зацікавленості Лариси Кадирової мистецтвом не вичерпувався безпосередньо акторством… — зауважує Алла Підлужна. — Педагог Студії із живопису Володимир Овсійчук так захопив свою вихованку образотворчим мистецтвом, що вона не тільки почала малювати, а й вступила до Акаде-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
