Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Вересневий ковток свободи

Слово Просвіти, №36 за 2013 рік

362 письменники з 35 країн світу побувають на 20-му Міжнародному Форумі у Львові, робота якого триватиме з 10 до 15 вересня. Двоє з активних учасників Форуму, письменники Михайло Слабошпицький та Ірен Роздобудько діляться з нами своїми думками і враженнями про це унікальне явище в культурному житті України. Ірен РОЗДОБУДЬКО …потрапити до Львова на Форум видавців хоч раз у житті мусить кожен! Часом, розмовляючи з кимось про те, що в Україні “мало читають”, я ловлю себе на думці, що використовую останній аргумент Михайла Самуелевича Паніковського і кажу: “Їжджайте, Шуро, у Львів!”… Обов’язково — у вересні. І сходіть на Коперника. І ви побачите там шалені черги. Але не за ганчір’яним мотлохом, а за книжками. Адже Львівський Форум — це одне з небагатьох інтелектуальних свят, де можна зустріти лише своїх — чужі тут просто не ходять. А якщо і промайнуть у супроводі телекамер, то лише саме для цих телекамер, щоб із обізнаним виглядом потицяти перстом в обкладинку класика зі шкільної програми. Але саме тут можна побачити й усвідомити — скільки ж тут своїх! Тих, хто ЧИТАЄ книжки. Адже у звичайному буденному режимі вони розчиняються серед інших, мов цукор у воді. А тут концентрація сягає такої щільності, що доводиться добряче попрацювати ліктями, аби пробитися до видавничих стендів. І, відверто кажучи, саме це мені й подобається на Форумі! Ось ця концентрація інтелектуалів на один квадратний метр. Мій перший Форум (здається, це був 2004 рік) був схожим на… На що? На “перший раз — в перший клас”, на випускний вечір, на перше побачення, перше весілля, а також — на держіспит, перше попередження інспектора ДАІ. Одне слово, на все те, що викликає жах і захват водночас, а потім ніколи не повторюється на такому емоційному піднесенні, як, власне, все те, що відбувається уперше… Слова, яких доти не знала, що воно таке — “автографсесія”, “презентація” — стукали в скронях, як “Ленінградська симфонія” Дмитра Шостаковича, без переможної кульмінації. Справді: до стенда, біля якого я сиділа, мов наречена, вирядившись у білий костюм, за кілька годин підійшло людини зо дві. Сором і жах… А сама презентація мала відбутися в етнографічному музеї — одна на трьох: із Богданом Жолдаком і Володимиром Єшкілєвим. Можливо, хлопці образяться, але засвідчую: представників видавництва вкупі з нами була така сама кількість, як і “вдячних слухачів” у залі. Двоє з них — Леся Воронина і Марина Муляр були з боку “нареченої”, решта — осіб зо п’ять, певно, були друзями хлопців. Нічого, виступили, оком не змигнувши! Адже у нас було чудове виправдання: саме в цей час мав презентацію Пауло Коельо! Черга до нього розтягнулася по всій довжині вулиці Коперника. І усвідомлення того, що десяток божевільних ентузіастів прийшли саме до нас, а не потонули у вирі прихиль-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин