Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Наш святий обов’язок пам’ятати, що одна з гілок українського дерева й роду козацького знаходиться на Кубані”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Cумний спогад

Слово Просвіти, №36 за 2013 рік

Любов ЗОРІНА Діна Марківна Орленко мешкає в Івано-Франківську з 1969 року, тут виросли її донечка Галя і син Володя, народилися внуки, а вона до пенсії працювала старшою медичною сестрою в дитячому садочку “Дюймовочка”, який уже давно закритий. Там пенсіонерка знайшла для себе заняття: співає в хорі ветеранів “Фронтові друзі”, активна волонтерка в регіональному центрі обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, а також активістка Червоного Хреста та ради ветеранів. Про дитинство згадує з сумом і болем, адже батько пішов на фронт із перших днів війни, а 1942 року її маму заарештували гестапівці за переховування пораненого бійця. У пам’яті з дитячих років проживання в Києві тільки страшна картина, як гестапівці волочили за довгі коси її найдорожчу матусю, а вона, міцно вчепившись за її шию, плакала: сіль маминих і своїх сліз відчуває дотепер. Коли їх заганяли у вагон потяга, дівчина безсило хлипала, а мама міцно тулила її до своїх грудей, під стукіт коліс заснула. А потім були тяжкі дні: вівчарки, у чорних мундирах охорона, колючий дріт, шеренги людей, тепло жіночих рук, що гладять її по голівці і навіть кинутий охоронцем окраєць хліба або цукерка, повернення мами з роботи, її втомлені руки горнуть до себе. І так більше двох років. Життя її у концентраційному таборі “Майданек” було важким, хоча для багатьох була промінцем віри в перемогу, бо по-дитячому безпосередня, співала, розповідала віршики. Але в один день мами не стало, сказали, що спалили в тій чорній камері. Шукала захисту в кожного, її переховували, підгодовували, пригортали. І ось зараз, прочитавши в газеті статтю про священномученика Еміліяна Ковча, знову виринув із пам’яті 1944 рік, у барак заходить худий-худий сивий чоловік у довгому чорному плащі, він ледь пересуває ноги, а по два боки двоє чоловіків у концтабірському одязі. Вони, підтримуючи його, йдуть до кутка барака, де вже зібралися полонені. “Я перелякано ховаюсь, бо люди в чорному мені нагадували той страшний день, коли гестапівці забрали маму і мене. Але допитливість перемагає, я підходжу до гурту, тулячись до знайомих, і бачу добрі ласраїнською, польською та англійською — про історію села та храму. У завершальній частині учасники “Вирію—2013” побували з екскурсією у Холмі, де відбувається українсько-польська археологічна експедиція на Холмському пагорбі. Вирійчани відвідали чотири церкви Закерзоння, які нещодавно потрапили до світової спадщини ЮНЕСКО — у Хотинці, Радружі,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин